Читати книгу - "Ангельський вибір, Дар’я Дзвін"

Розділ 27.4

Хейлі кілька разів обернулася навколо своєї осі і похитнулася вбік. Забувши про все, машинально підхопив її під лікті і притяг до себе. Вона схопилася за голову і заплющила очі.

— Мені вже можна казати, що я тебе попереджав?

— Не варто, — відповіла вона, масажуючи скроні.

Взяв її руку та прибрав від обличчя. Золотисте волосся дівчини заплуталося під час сну і зараз безладно спадало на плечі. 

— Можна порушити твої особисті кордони? 

У відповідь отримав спантеличений погляд. 

— Поправлю волосся. 

Вона повільно кивнула.

Я заправив пасма за вуха дівчини, а потім сам почав ніжно розтирати її скроні кінчиками пальців.

Погляд Ангелятка був розгублений. Нещодавно ці сіро-блакитні очі теж дивилися на мене, але в них відбивався страх і шок.

Мені захотілося сильніше притиснути її до себе, повністю загорнути у своїх обіймах і не відпускати. Ніколи і нікуди. Але демонічна частина твердила мені перестати бути шмаркливою ганчіркою. Її дратувало, що хтось міг викликати в мені такі почуття. Вона сприймала це за відволікаючий фактор — слабкість, яка може зіграти зі мною злий жарт. Ця частина мене ненавиділа Хейлі за це і сприймала як пряму загрозу, яку треба вбити. Їй було гидко навіть перебувати з нею в одній кімнаті.

Моєю початковою метою було повернути світлу частину душі. Це стало сенсом життя. Я знав, заради чого маю перебувати в цьому ідіотському світі, повному несправедливості та обману. Але я не зміг убити Хейлі і цим самим завів себе в глухий кут.

Раніше чітко знав, що мені робити — дізнатися про ритуал, знайти половину душі, провести ритуал, вбити вансу. Все було простим. Тепер залишилась одна невідомість, через яку я творив всяку хрінь і не розумів, що взагалі відбувається у моїй голові.

Видихнув і приречено поклав голову на плече Хейлі.

— Я заплутався. — Мій голос пролунав незвично тихо і стомлено. Цими словами я визнав свою поразку. Визнав її правоту, від якої так завзято відхрещувався. 

На деякий час у кімнаті зависла тиша. Вона не була напруженою чи гнітючою, а давала час на роздуми. 

— Розкажи мені, — також тихо прошепотіла Хейлі, поклавши руки мені на груди.

Я відкрив рота, але не зміг вимовити ні звуку. Мені хотілося, справді хотілося, розповісти їй усе. Та я не міг. Усередині мене був бар'єр, який не дозволяв вимовити жодного слова. Він здавлював горло і сковував рухи щоразу, коли я хотів сказати чи зробити щось не властиве внутрішньому демону. І перебороти цей бар'єр не міг.

— Не можу.

Хейлі уперлась головою мені в груди, а її руки несміливо обійняли за пояс. У мене щось заворушилося. Дивне почуття… полегшення? Задоволення? Демонічна частина відчула себе вразливою і вимагала негайно відштовхнути дівчину, нагрубити їй, наказати більше ніколи не торкатися мене, позбутися проблеми. Правда була в тому, що вона боялася тих почуттів та наслідків, до яких вони могли призвести незабаром.

Незважаючи на демонічні позиви, я поклав руки на спину Хейлі, міцніше притягнув до себе і занурився в її волосся. У відповідь дівчина впевненіше обійняла мене. Я вдихнув її аромат. Вона пахла свіжими квітами. Вдихаючи її запах, тримаючи у своїх руках, вперше відчув умиротворення. Не було планів, не було цілей, був лише цей момент, у якому я завис. Навіть моя демонічна сутність затихла.

— Ти питала, чому я не попередив тебе, що зникну на день. Мені треба було побути на самоті, щоб вивільнити накопичені емоції, — зізнався їй. — Я тобі раніше вже казав, що у сейкандів є така потреба. Не міг ні з ким розмовляти, бо мене могло прорвати, а потім мене викликав Правитель Пекла. Я мав піти до нього і чекати, поки він мене прийме.

Хейлі мала рацію — я сам суперечив собі. Хотів стати щасливим, щоб життя приносило мені задоволення. Це моя головна мета, а повернення світлої частини душі — лише спосіб її досягнення. Зі мною вже почали відбуватися зміни. Я став відчувати те, на що був фізично неспроможний раніше. Якщо теорія Хейлі реальна, то це був мій шанс досягти бажаного. Тільки демонічна частина шаленіла від того, що не могла це контролювати. Мені треба було перебороти її та прислухатися до своїх почуттів. Подивитися, куди це призведе, а при потребі відступити.

— Коли тобі захочеться з кимось поговорити про те, що тебе турбую, ти може звернутись до мене, — прошепотіла Хейлі мені в груди. 

Вона пропонувала свою підтримку. За все життя мені ніхто такого не казав. І я знав, що її слова щирі. Дівчина дійсно вислухає. Без підлості та користі. У ній було стільки людяності, яку практично неможливо зустріти у світі божественних істот. 

У мене з’явилось нове бажання, яке повністю суперечила попередньому. Вся моя демонічна натуру протестувала проти цього рішення, але я послав її в дупу. 

Сильніше притис Хейлі до себе. 

Тепер ціллю мого існування було зберегти її життя та щирість в очах. Хоч у когось з нас це мало залишитись. Пообіцяв собі захистити її від усіх небезпек, допомогти віднайти втрачену частину душі і попри все зберегти її людяність. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍