Читати книгу - "Дім, в якому…"

Не вірив у її страх, у раптове бажання поверховодити… Та найменше він вірив у те, що вона просто самозабутньо виконує розпорядження директора. Хресна не була ні полохливою, ні послужливою, ні дурною, і факт, що він не розумів її мотивів, робив його незахищеним. Він не знав, з чим бореться.

— Отже, — сказала Хресна, — нам залишається покладатися на вас. Якщо ви впевнені в тому, що жоден з ваших підопічних не становить загрози для інших у момент випуску, ми постараємося перейнятися вашою переконаністю та не станемо вживати ніяких додаткових заходів.

— Я зовсім не відчуваю такої впевненості, — сказав Ральф.

— Я так і припускала.

— Але я не впевнений і в тому, що ваші так звані «обдумані дії» не погіршать ситуацію.

— Ми в цьому теж не впевнені. Але віддаємо перевагу дії над бездіяльністю.

— Іноді дія гірша за бездіяльність.

Акула обертав головою, немов відстежуючи стрибки м’ячика для пінг-понгу. Хресна опустила окуляри на кінчик носа й пронизала Ральфа вчительським поглядом.

— Ви вважаєте, що випускникові буде завдано аж такої страшної шкоди тим, що для нього випуск відбудеться на кілька днів раніше?

— Залежно якому випускникові, — сказав Ральф і осікся, збагнувши, що втрапив у приготовану для нього пастку.

— Тобто... — ніздрі Хресної хижо затрепетали... — ви вважаєте, що комусь це завдасть шкоди, а комусь — ні?

— Можна сказати і так.

— А ви не думаєте, що саме особа, яка настільки не пристосована до життя назовні Дому, що їй може зашкодити випуск, — що саме така особа небезпечна для оточення?

Ральф промовчав.

Акула посміхався. Ящір прагнув не зустрічатися з Ральфом поглядом. Хресна потягнулася через стіл і поклала долоню йому на руку.

— Не буде ніякого голосування, — сказала вона твердо. — Ми довіримося вашому рішенню. Ви самі виберете того, хто найнебезпечніший. Тільки ви — їхній вихователь — знаєте їх настільки добре. І ваш обов’язок — по змозі захистити їх від біди.

Того вечора Ральф спробував напитися. Він пив на самоті, закрившись у себе в кабінеті, й майже досягнув поставленої мети, одначе в якийсь момент сп’яніння вислизнуло, залишивши його з головним болем та в огидному настрої.

Рішення піти далося не до порівняння легше. Збираючи речі, друкуючи заяву, він відчував розгубленість від того, що все сталося дуже раптово, але водночас знав, що чинить правильно. Що це єдино можливий у такій ситуації спосіб діяти. Після розмови з Хресною відчуття власної правоти зникло. У глибині душі Ральф розумів, що його згода з планами Акули та Хресної — капітуляція. Не можна зраджувати одного, щоб захистити багатьох.

Його мучило покладене на нього право вибирати, а також те, що він насправді вже вибрав. Він не сумнівався в тому, що Сліпий небезпечний, і що ще небезпечнішим він стане у момент випуску, але не сумнівався він і в тому, що усунення його з Дому тільки погіршить ситуацію. Комусь це вилізе боком (він здогадувався, кому), і цей хтось, звісно, не був Хресною. Може, тому вона й старалася втримати його в Домі. Їм треба мати цапа-відбувайла. Ральф чудово підходив на цю роль.

— Відбувайло, — шепнув він сам собі. — Ти, друже, придасися їм у ролі цапа... Чи то барана. Дурного жертовного баранчика.

Він скривився, усвідомлюючи, що поводиться, як п’яний, хоч насправді зовсім не п’яний. Хіба що трохи. Уявляючи розмову зі Сфінксом, яка чекала його після того, як Сліпого буде усунуто з Дому, він тверезів стрімкіше, ніж від холодного душу.

Навряд чи це буде гідним виходом зі становища — напитись ущент і зустріти Сфінкса п’яним мимренням. Може, мало би сенс прислухатися до Голубоньки та прибрати з Дому заодно і Сфінкса? Ральф, загинаючи пальці, відновив у пам’яті ієрархічну драбину четвертої. Після Сфінкса у них не Лорд, ні, а Шакал Табакі, як це не дивно. Уявивши Шакала в ролі господаря Дому, Ральф посміхнувся, але усмішка майже відразу застигла, перетворившись на млявий вишкір. Можна буде не напиватися. Можна буде просто закритися на третьому й чекати. Табакі рознесе Дім по цеглинці, а вже потім, якщо пощастить, вступить у переговори. На той час усі мріятимуть повернути Сліпого. А може, прибрати й Шакала також?

Ральф зайшов у ванну кімнату, потримав голову під струменем холодної води й розлючено розтер лице рушником.

Перебирати кандидатури не мало сенсу. У четвертій небезпечний кожен. Навіть безсловесний Македонський. Їх краще не доводити до межі. Це треба було втовкмачити Акулі. Передусім йому, а далі хай сам розбирається з Хресною.

Ральф пригадав, що випадки усунення з Дому деяких учнів іноді закінчувалися їхнім поквапним поверненням. З різних причин. Це мало бути десь зафіксовано. Колишній директор був педантом і любив класифікувати подібні явища. У нього, мабуть, десь зберігалася тека з описом усіх таких випадків. Було б непогано її знайти.

Головний біль майже ущух. Ральф знав, що однаково не засне. Чом би не піти в бібліотеку й не спробувати відшукати заповітну теку? Ідея здалася йому вартісною.

Він надягнув куртку, щоб було куди класти ліхтарик, перевірив у ліхтарику батарейки і вийшов у ніч.

Старенький сторож-астматик відчинив двері третього поверху та почовгав назад у скляну будку чи то додрімувати, чи то дивитися телевізор.

У коридорах третього світло ночами не гасили. Витерта килимова доріжка привела Ральфа в бібліотеку. Від бібліотеки на першому ця відрізнялася компактністю, великою кількістю спеціальної літератури й пристойним станом книг.

Вмикаючи світло у відсіках між стелажами, Ральф дістався до останнього відсіку, де простору нішу від підлоги до стелі займали висувні металеві шухляди з наліпками-коментарями. На нижніх шухлядах написи на наліпках читалися легко, вище папір сірів, а літери ставали невиразними, ще вище замість наліпок на шухлядах збереглися тільки клапті, а під стелею не збереглося взагалі нічого. Вміст найдавніших шухляд був загадкою. На щастя, Ральф їх не потребував.

Він висунув одну з нижніх шухляд і здригнувся, побачивши щільно спресовані в ній теки. Перетягнувши шухляду на маленький стіл у кутку, він почав їх усі виймати. Після перших двох тек діло пішло швидше.

Нашвидку проглядаючи їхній вміст, Ральф відкладав набік скріплені аркуші — стос за стосом, поки не переконався, що в шухляді немає того, що його цікавить. Тоді він сховав теку на місце й витягнув другу. Потім третю. І щоразу залишалися теки, які він не міг за­пхнути в належні шухляди. Ральф сподівався, що йому трапиться принаймні одна напівпорожня, куди він звалить усі ці теки, і що після нього на столі не залишиться купа безгосподарних обкладинок.

У якийсь момент, відірвавшись від роботи, він побачив старого сторожа, який сидів у кріслі поміж стелажами з книгами. Сторож у незмінному кашкеті з зеленим козирком чи то дрімав, чи то стежив за ним.

— Я знаю, що тут не можна палити, ви дарма турбуєтеся, — сказав Ральф.

Сторож похитав головою.

— Мені цікаво, що ви так наполегливо розшукуєте?

— Вас це не стосується.

Ральф повернувся до тек, проте невдовзі зрозумів, що перевтомився. Присутність стороннього не давала зосередитися. Проглядаючи папери, він насилу міг зрозуміти їхній зміст. Заштовхавши теки в чергову шухляду, Ральф вирішив більше не мучитися й дати нарешті сторожеві змогу виспатися, про що той, швидше за все, якраз і натякав своєю присутністю.

— Дарма ви думаєте,