Читати книгу - "Все королівське військо"

Власне, я обійшов багато барів. Життя не вистачить на те, щоб обійти всі бари в нашому місті. Почав я із Слейдового — Адама там не було, і я попросив Слейда якось затримати доктора Стентона, якщо той з’явиться, а сам подався по інших барах, повних хрому, скляної плитки, кольорових світильників, старовинного, поточеного шашелем дуба, гравюр на мисливські сюжети, комічного малювання на стінах і музичних тріо. Близько половини восьмої я знову подзвонив до Адамової приймальні і в клініку. Ні там, ні там його не було. Коли мені так відповіли в клініці, я сказав, що дзвоню за дорученням губернатора Старка, чий син є пацієнтом доктора Стентона, то чи не могли б вони щось з’ясувати. Довідавшись, мені відповіли, що доктора Стентона чекали ще до сьомої — він мав зустрітися з іншим лікарем і переглянути з ним деякі рентгенівські знімки, але не прийшов. Вони дзвонили до його приймальні й додому, але там його теж не було. Чи не треба щось переказати докторові Стентону, коли він з’явиться? Я сказав: так, хай негайно зв’яжеться зі мною, справа дуже важлива. У моєму готелі знатимуть, де мене знайти.

Я повернувся в готель і пішов до кафе перекусити, попросивши портьє послати по мене, якщо мені подзвонять. Та ніхто не дзвонив. Тоді я сів у холі і взявся до вечірніх газет. «Кронікл» надрукувала велику передовицю, де вихваляла мужність і здоровий глузд купки людей у сенаті, що дала бій урядовому законопроекту про податки, який нібито мав придушити в штаті підприємництво й ділову ініціативу. Поряд з передовицею впадала в око карикатура. На ній було зображено Хазяїна, чи, власне, фігуру з головою Хазяїна, але з величезним роздутим черевом, у дитячому костюмчику з короткими штанцями, з яких випиналися товсті волохаті ноги. Потвора тримала на коліні великий пиріг з діркою посередині, звідки вона щойно виколупала скорченого чоловічка. На пирозі був напис «Штат», а на чоловічку — «Трудящий громадянин». Із Хазяїнового рота виходила велика бульбашка, з допомогою яких художники коміксів зображують мову своїх персонажів. У бульбашці були слова: «Ну й молодець же я!» Під карикатурою стояв підпис: «Малий Джек Хорнер»85.

Я дочитав передовицю. В ній говорилося, що наш штат бідний і не витримає тягаря, так свавільно йому накинутого. То була стара пісня. Щоразу як Хазяїн завдавав удару — прибутковий податок, податок на корисні копалини, податок на торгівлю спиртним,— починалося те саме. Гаман — це найвразливіше місце. Людина може забути смерть батька, але втрату батькової спадщини — ніколи. Так сказав флорентієць з аскетичним обличчям, батько й засновник сучасного світу, і то були золоті слова86.

«Наш штат бідний!» — завжди репетувала опозиція. А Хазяїн казав: «У штаті до біса бідних людей, це так, але штат не бідний. Уся штука в тому, хто перший встигає до корита, коли дають жратву. Отож я й хочу завернути декому голоблі та врізати по рилу». Потім подавався вперед, із звислим розкуйовдженим чубом і викоченими очима, і, піднявши праву руку, запитував натовп і гаряче небо: «А ви зі мною? Ви зі мною?» І розлягався рев.

«Наші гроші пливуть у кишені хапугам!» — репетувала опозиція. «Авжеж,— казав Хазяїн, прибравши недбалої пози,— авжеж, є в нас і хапуги, але не стільки, щоб рипіли колеса. І затямте собі ось що. Не змайструвала ще людина такої машинерії, щоб мати з неї повну віддачу. Яку віддачу ви маєте з брили вугілля в динамо-машині чи паровозі порівняно з тим, скільки насправді може дати та брила? Мізерну. Ну от, а ми працюємо куди краще, ніж будь-яка динамо-машина чи паровоз. Авжеж, є в нас купка таких, що люблять погріти руки, але вони боягузи і не дуже зариваються. Та й я їх не спускаю з ока. А чи зробив я штатові якесь добро? Зробив, чорти мене бери!»

Можна б назвати це теорією історичних витрат. Кожна переміна чогось коштує. Слід зіставити витрати із здобутками. Можливо, в нашому штаті переміни могли відбутися тільки такою ціною, якої вони коштували на ділі, і вони були таки варті тих витрат.

Можна б назвати це й теорією моральної нейтральності історії. Процес як такий не є ні моральним, ні аморальним. Ми можемо оцінювати наслідки, але не сам процес. Аморальний чинник може призвести до морального наслідку. Моральний чинник може призвести до аморального наслідку. Можливо, тільки продавши душу дияволові, людина дістає змогу робити добро.

Теорія історичних витрат. Теорія моральної нейтральності історії. Усе те було високим історичним поглядом з холодної вершини. Можливо, треба народитися генієм, щоб усе те осягти. Осягти по-справжньому. Можливо, треба, щоб тебе прикували до тієї вершини й щоб стерв’ятники видзьобували твої тельбухи,— тільки тоді б ти це осягнув. Може, тільки геній здатен усе те осягти. Може, тільки герой здатен усе те звершити.

Та, сидячи в холі й чекаючи телефонного дзвінка, якого все не було, я не хотів сушити собі голови тими теоріями. І повернувся до передовиці в газеті. Передовиця та була чистісіньким боєм з тінню. Вона була боєм з тінню тому, що в цю хвилину в Капітолії уже цілком могло відбуватися голосування, і тепер, коли хлопці Макмерфі вибалакались, хіба що нечиста сила могла змінити його наперед відомі наслідки.

Було вже близько дев’ятої, коли мене покликали до телефону. Але то був не Адам. Дзвонили з Капітолію, сказали, що приїхав Хазяїн і хоче мене бачити. Я попросив портьє переказати докторові Стентону, в разі той озоветься, щоб він передзвонив до Капітолію — телефоністка на комутаторі знатиме, де я буду. Потім я подзвонив Анні й повідомив її, як посуваються — а точніше, не посуваються — мої пошуки. Голос її звучав спокійно і стомлено. Я вийшов на вулицю до машини. Там знову пройшов дощ, і вздовж тротуару біг чорний потічок, полискуючи під вуличними ліхтарями, наче нафта. Але з неба вже не сіялось.

Коли я під’їхав до Капітолію, то побачив, що скрізь у будинку світиться. Та це мене не здивувало, навіть зважаючи на пізню годину, бо в ті дні відбувалася сесія законодавчих зборів. І коли я зайшов, то враз опинився серед густої юрби. Солони87 вже пошабашили і тепер товклися по коридорах, особливо в тих стратегічних пунктах, де стояли великі мідні плювальниці. Чимало було й усілякого іншого люду. Сновигали репортери, юрмилися гурти споглядачів — людей, які тішаться думкою, що вони є свідками визначних подій.

Я проштовхався крізь натовп і піднявся до кабінету