Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

обора. Крізь щілину вона бачила захований в оборі білий автомобіль. Вона думала, що це білий «Вольво», але відстань була дуже велика, щоб переконатись напевно.

Між нею і будинком праворуч простяглося глинисте поле, яке, розширюючись, спускалося вниз до невеличкого озерця, що лежало за двісті метрів од будинку. Під’їзна дорога вела вгору через поле і зникала в переліску біля проїжджої дороги. Коло під’їзної дороги стояв ще один будинок, певно, там жив орендар. Вікна в ньому були завішені фіранками. На північ від будівлі розкинувся лісок, що відгороджував його від найближчих сусідів — купки будинків, що стояли на відстані шестисот метрів. Таким чином, садиба була розташована відносно ізольовано.

Лісбет була в околицях озера Антен, серед пагористої місцевості, де ниви перемежалися невеликими селищами і компактними гаями та перелісками. Дорожня карта не давала точного опису цього району, але, виїхавши з Ґетеборга, вона їхала за чорним «Рено» по шосе Є20, прямуючи на захід, у бік Соллебрунна і Алінгсоса. Після сорока хвилин їзди машина несподівано звернула на лісову дорогу з покажчиком, на якому було написано «Госсеберґа». Лісбет залишила машину в переліску за якимось сараєм за сто метрів на північ від повороту і повернулася назад пішки.

Їй жодного разу не доводилося чути про Госсеберґу, але, наскільки вона зрозуміла, назва стосувалася садиби з оборою, яку вона бачила перед собою. По дорозі вона минула поштову скриньку. На ній був напис «PL 192 — К. А. Бодін». Ім’я їй нічого не говорило.

Описавши півколо біля будинку, вона ретельно вибрала місце для спостережного пункту. Вечірнє сонце було в неї за спиною. Вона була тут з пів на четверту, і з часу її прибуття тут не сталося нічого цікавого. О четвертій з будинку вийшов водій «Рено». Перекинувшись на порозі кількома словами з кимось, кого вона не могла бачити, він поїхав і більше не повертався. Після цього в будинку не спостерігалося ніякого руху. Вона терпляче чекала й далі, стежачи за будинком у маленький бінокль «Мінолта» з восьмикратним збільшенням.

Мікаель Блумквіст нервово тарабанив пальцями по столику вагона-ресторану. Поїзд Х2000 зробив зупинку в Катрінехольмі і простояв там майже годину через якусь поламку, про яку диктор повідомив по гучномовцю і від імені Державних залізниць попросив у пасажирів вибачення.

Мікаель зітхнув і сходив по нову порцію кави. Тільки через п’ятнадцять хвилин після оголошення потяг сіпнувся і рушив з місця. Мікаель поглянув на годинник. Восьма.

Треба було летіти літаком або найняти машину.

У ньому все збільшувалося передчуття, що він запізнився.

Близько шостої години хтось запалив лампочку в кімнаті першого поверху, а незабаром після цього спалахнув ліхтар на дворі. У приміщенні праворуч від входу, де, за її припущенням, була кухня, показалися якісь тіні, але їй не вдалося нікого розгледіти.

Несподівано відчинилися вхідні двері, і на ґанок вийшов білявий велетень, якого звали Рональд Нідерман. Він був одягнений у темні штани й обтислий джемпер, що підкреслював його м’язи. Лісбет кивнула сама собі. Нарешті вона отримала підтвердження, що приїхала куди потрібно. Вона знову відзначила, що він здоровенний бик. Але все ж він зроблений з крові і плоті, як решта всіх людей, хай там що пережили Паоло Роберто і Міріам Ву. Нідерман обійшов навколо будинку, зайшов у будівлю обори, де стояла машина, і пробув там кілька хвилин. Звідти він вийшов з маленькою барсеткою і повернувся в будинок.

Уже за кілька хвилин він з’явився знову. З ним був щуплий літній чоловічок маленького зросту. Літній накульгував і спирався на милицю. Було дуже темно, щоб розгледіти на такій відстані його обличчя, але Лісбет відчула, як по спині пробіг знайомий холодок.

Daddyyy I am heeeree…[87]

Вона спостерігала за тим, як Нідерман і Залаченко йшли під’їзною дорогою. Вони трохи постояли біля сарая, де Нідерман зупинився, щоб набрати дров. Потім вони повернулися до головного будинку і зачинили за собою двері.

Коли вони пішли, Лісбет Саландер кілька хвилин лежала в засідці не рухаючись. Потім вона опустила бінокль, відповзла назад метрів на десять і сховалася за деревами. Відкривши наплічник, вона дістала звідти термос, налила собі чорної кави і стала пити, заїдаючи бутербродом із сиром з пакетика, який купила на заправці дорогою до Ґетеборга. Тим часом вона думала.

Продумавши все до кінця, вона дістала з наплічника «Ванад» Сонні Ніємінена. Вийнявши магазин, вона перевірила, чи не заблоковано чим-небудь спусковий пристрій або ствол, і зробила холостий постріл. У магазині було шість патронів калібру 9 міліметрів. Цього повинно було вистачити. Вона вставила магазин на місце і послала одну кулю в ствол, потім поставила пістолет на запобіжник і поклала в праву кишеню куртки.

До будинку Лісбет почала підбиратися кружним шляхом через ліс. Пройшовши близько ста п’ятдесяти метрів, вона раптом різко зупинилася.

На берегах свого примірника «Арифметики» П’єр де Ферма нашкрябав фразу: у мене є воістину чудове доведення цього положення, але береги книги надто вузькі для того, щоб воно на них помістилося.

Квадрат був замінений на куб (х3 + у3 = z3), і математики витратили сотні років на те, щоб знайти відповідь на загадку Ферма. Над пошуками остаточного рішення цієї задачі Ендрю Уайлс, озброєний найдосконалішою комп’ютерною програмою, бився десять років.

І тут раптом вона зрозуміла. Відповідь була неймовірно проста. Цифри вишикувалися в ряд і склалися в просту формулу, більше за все схожу на ребус.

Але у Ферма не було комп’ютера, і розв’язання Ендрю Уайлса будувалося на такій математиці, яка в той час, коли Ферма сформулював свою теорему, ще не була придумана. Ферма ніколи не міг би додуматися до розв’язання, запропонованого Ендрю Уайлсом. У нього, звичайно, було абсолютно інше розв’язання.

Все це так її вразило, що вона мимоволі сіла на пень. Дивлячись перед собою в порожнечу, вона перевіряла рівняння.

Ось про що він говорив! А математики отак мучилися!

Потім вона тихо засміялася.

Філософ швидше розв’язав би цю загадку!

Шкода, що вона не може познайомитися з Ферма.

Оце так старий жартун!

Трохи згодом вона підвелася. Пройшовши через ліс, Лісбет незабаром опинилася перед оборою, за якою стояв будинок.

Розділ 31

Четвер, 7 квітня

Лісбет Саландер увійшла в обору через хвіртку біля старої стічної канави. Ніякої худоби у дворі не було. Вона роздивилася і відразу ж переконалася, що тут немає нічого, крім трьох автомобілів: білого «Вольво» із салону «Автоексперт», старого «Форда» і трохи новішого «Сааба». Та ще в глибині стояла проржавіла борона