Читати книгу - "Маг"

Я ще раз спробував закликати до його доброї волі.

— Знаю, що ви розказали дівчатам про той задум. То навіщо стараєтеся, щоб я вважав інакше?

Стариган мовчав. Я вдався до якнайпереконливішого тону.

— Пане Кончісе, нас не треба вмовляти й намовляти. Охоче визнаємо, що на нас таки впливають ваші чари. І ми — в певних рамках — радо підпорядковуватимемося вашим планам.

— Метатеатр не знає рамок.

— У такому разі не залучайте до нього звичайних собі людей.

Здається, репліка влучила в саме око. Він опустив очі, і я вже був вирішив, що моє зверху. Та Кончіс глянув мені у вічі. Е ні, я помилився.

— Послухайтеся моєї поради. Поверніться до Англії й помиріться з вашою дівчиною. Одружіться з нею, облаштуйте родинне гніздечко й навчіться бути самим собою.

Я відвернувся. Кортіло крикнути: «Алісон померла! Саме тому, що ви вплутали Жулі в моє життя! Я ситий по зав’язку брехнею, подвійною грою й нікчемними недомовками». Однак я прикусив язика. Знав, що старий неодмінно почне випитувати про наші з Алісон стосунки, а вони мені муляли на серці.

— Невже в такий спосіб належить пізнавати самого себе — одружитися й облаштувати родинне гніздечко?

— Чому б і ні?

— Постійна робота й будиночок у передмісті?

— Так живе більшість людей.

— Краще вже в могилу лягти.

Кончіс зробив жест, який мав означати вболівання. Але відчувалося, що йому байдуже, хто я й що почуваю. Раптом він встав.

— Побачимося на вечері.

— Я б хотів подивитися на вашу яхту.

— Не можна.

— І побалакати з дівчатами.

— Я ж вам сказав, що вони в Афінах, — відрізав старий і, помовчавши, докинув: — Сьогодні ввечері маю розповісти вам історію, призначену тільки для чоловіків. У ній ідеться не про жінок.

Ага, останній розділ. Я вже здогадався, про що він.

— Про те, що сталося під час війни?

— Про те, що сталося під час війни, — злегка вклонився Кончіс. — До вечері.

Відвернувшись, він рушив до дверей. Я злостився на старигана, і ця злість взялася не так від побоювання втратити Жулі, як від нетерплячки, що доведеться довго чекати до вечері. Мабуть, ми з Жулі зіпсували йому забаву, надто вже рано розкусили його, і то в прикрий спосіб. Тому-то стариган по-дитячому роздратувався. Сестрички, звичайно ж, на яхті. Я побачуся з ними як не сьогодні, то завтра. Задумавшись, я жував тістечко. Зрештою, як на здоровий глузд, ніхто б не став так ґрунтовно, ретельно й вишукано готуватися до літніх розваг у спектаклі тільки для того, щоб обірвати цей спектакль у мить, коли він стає справді цікавий. Та ні, ми вестимемо його далі. Все, що досі діялося на цій сцені, подібне до блефування на початку гри в покер. Справжня боротьба ще попереду.

Згадавши обід два тижні тому за цим столом, я роззирнувся. Може, сестри чекають мене десь під соснами… Цілком можливо, що Кончіс у свій збоченський спосіб дає зрозуміти, щоб я їх шукав. Я заніс торбу до своєї кімнати на другому поверсі й заглянув під подушку та в шафу, сподіваючись, що Жулі залишила мені записку. Нічого не знайшов.

Я вийшов надвір і поринув у нерухоме нагріте повітря. Затримувався в усіх місцях, де бував разом із Жулі. Безперестанку роздивлявся на всі боки й прислухався. Але всюди тяжіла тиша, нікого й нічого не видно. Навіть на яхті не було ознак життя, хоча на воду спустили моторку й пришвартували її до борту штормтрапом. Театр був справді порожній. Він видавався мені, як і всі порожні театри, понурим та моторошнуватим. Так, мабуть, і задумав старий шкарбун.

Цього разу ми мали вечеряти під колонадою, а не нагорі, як раніше. Накритий на дві персони стіл перенесли в її західне крило, звідки було видно сосновий ліс і Муцу. Біля сходів стояв столик із хересом, узо, водою та оливками в мисочці. Коли прийшов старий, я вже допивав другу чарку. Вечір переростав у ніч. Нерухоме мертве повітря оповивало весь обшир.

Чекаючи Кончіса, я вирішив поводитися дипломатичніше. Адже що дужче сердився, то більшу зловтіху викликав, про це можна було здогадатися. І не варто наполягати на побаченні з дівчатами. Доцільно прикинутися, що я взяв за чисту монету його пояснення.

До стола безшумно підійшов старий. Я приязно усміхнувся.

— Може, вам налити чогось?

— Трохи хересу. Дякую.

Я налив півкелиха й подав йому.

— Дуже шкода, що ми розладнали ваші плани.

— Мої плани враховують усе, що тільки може статися, — підніс угору келиха Кончіс. — Вам не дано розладнати їх.

— Але ж ви не могли не знати, що ми таки дограємо до кінця призначені ролі.

Він глянув на море.

— У тому-то й полягає ціль метатеатру — дати учасникам вистави дограти до кінця ролі, вділені їм на самому початку. Але це тільки катастаза.

— Не знаю цього слова.

— Після катастази починається катастрофа, тобто фінальна частина античної трагедії. Чи то комедії, це вже як вийде.

— А