Читати книгу - "Шанс для невдах, або Прощавай, Академіє!, Олена Гриб"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вони прибігли всі: Медор, Лілея, Брен, блідий до неможливості Еньєр. Загомоніли, почали голосити… Слухати це було боляче.
– Вона ще не вмерла! – вигукнула я, не в змозі терпіти шалений шум. – А чи помре, залежить від вас! – вказала на кожного з присутніх почергово. – Від вас, Брене! – завагавшись, зупинилася навпроти Сокола. – Запам'ятайте: її смерть буде на вашій совісті. Це не виправдати нічим! Чуєте? Нічим!
Хлопець здригнувся, відступив на кілька кроків.
– Про що ви…
Невже я помилилася? Невже не він – ключова постать у всьому цьому кошмарі? Невже мої роздуми докорінно неправильні?!
Я провела чимало безсонних ночей, зіставляючи факти та додумуючи події. Мела зі мною погоджувалася, Вальєн не особливо заперечував. Щоправда, головна моя ідея була не надто переконливою (за словами чаклунки – відверто слабкою), зате до неї чудово вписувався саме Брен.
Гаразд, визнаю, – не саме.
Теорія щодо Ілони теж була, причому в двох моментах звучала вона навіть реальніше, ось тільки зараз Ласка захлиналася кров'ю, і звинувачувати її не мало сенсу.
А ще я всерйоз розглядала кандидатуру Еньєра – доти, доки не зрозуміла: нашому маніяку було простіше послати за скарбами демона, ніж ризикувати, використовуючи старезну драбину.
– Годі! – Я не впізнавала свій голос. – Награлися вже! Тепер подорослішайте й вирішіть, що для вас важливіше – життя Ілони чи ваша клята таємниця? Швидше! Час іде!
Брен важко зітхнув:
– Ви помиляєтесь. Я нічого не можу зробити.
– Серйозно? У вас є знання, матеріали та магія! – я відверто блефувала. – Ви можете її врятувати!
– Звідки…
– Звідти! Це вже не секрет! Прикидайтеся скільки завгодно – нічого не змінити. Але Творець дав вам шанс урятувати людське життя!
Чесне слово, моралізація – це не моє, проте мене відвідало справжнє натхнення і, відчуваю, Брен теж перейнявся важливістю моменту.
Він позадкував:
– Ні…
– Так! – Я підскочила до нього і витягла з його кишені жменю вугілля. – Тут суцільний камінь. Малюйте!
– Що?
– Портал до Ренійської лікарні, що ж іще? Такий, який ви зробили для Віоли з Вовків! І не кажіть, що забули координати! Ви провели там рік! У відділенні магічної допомоги, де практикувала князівна Зареська! Мені продовжувати?
Сокіл невпевнено взяв вуглинку з моєї долоні.
– Що ви…
– Ми не маємо часу на розмови! Допоможіть їй, а потім робіть, як знаєте! Сумніваюся, що хтось ризикне вас зупинити.
У горлі Ласки щось булькнуло. Вона сіпнулася всім тілом, з її рота потекла тонка цівка крові.
Брен стиснув зуби.
– Відійдіть, – наказав несподівано жорстким тоном.
Кілька скупих рухів, крихта срібного пилу… Над нами заколихався великий світляк, осяяв усе навколо білим світлом.
– Там. – Сокіл помітив рівний майданчик майже без ґрунту. – Зметіть пісок.
Ми з Лілеєю кинулися очищати місце, Еньєр малодушно накивав п’ятами. І чому я не здивувалася?
– Досить. – Брен підштовхнув світляка до скелі й опустився на коліна. – Не заважайте.
– Візьміть крейду. – З темряви виринув Заєць. – Це надійніше.
Сокіл, не дивлячись, простяг руку.
– Я можу накреслити загальну схему, – запропонувала Лілія.
Хлопець кивком відігнав її вбік і почав малювати. Він діяв швидко та розмірено. Кожен його рух був скупим, ретельно вивіреним і відточеним.
Нарешті чіткі лінії пофарбували майданчик химерним візерунком.
– Готово. Хто піде з нею?
– Я. – Еньєр уже тримав Ілону на руках.
Сумка з коштовностями, видерта з її пальців, валялася на землі, як сміття. Заєць навіть не дивився на блискучі монети.
– На один, два…
Ледь помітно спалахнуло, і Еньєр з Ласкою зникли.
– І що тепер? – Сокіл байдуже дивився на мене.
Наче я знала! Закон вимагав затримати злочинця і передати владі. Інстинкт самозбереження наказував не втручатися. Я схилялася до другого варіанту, тим паче демона, якщо вірити Мелі, поки що не знищили.
– Просто йди, – глухо відповів Вальєн, що спостерігав за всім віддалік. – Забирай демона і живи, якщо зможеш.
– Його немає зі мною. Він якось звільнився і зник.
Співчуття Брен не дочекався. Знизав плечима, попрямував до стежки…
– Ви правильно вчинили! – крикнула йому вслід Лілея.
– З тими нелюдами? – Він не обернувся.
– З Ілоною!
Над Драконячими горами спалахнула заграва, і я на мить глянула вбік. Коли перед очима перестали плавати різнокольорові кола, Сокола поряд не було.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шанс для невдах, або Прощавай, Академіє!, Олена Гриб», після закриття браузера.
