Читати книгу - "Гра престолів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вона ще зроду не бачила стільки вояків на мурах. Здебільшого то були золоті плащі, озброєні списами. Дехто з них знав її в обличчя. Як вони вчинять, побачивши, що вона біжить через двір? Згори вона здаватиметься зовсім маленькою, чи зможуть вони її впізнати? Чи звернуть на неї увагу?
Час іти, сказала вона собі, та коли прийшла ця мить, їй страшно було навіть поворухнутися.
«Спокійна як стояча вода»,— прошепотів якийсь голос їй просто у вухо. Арія так злякалася, що мало не випустила згорток. Божевільно роззирнулась, але в стайнях не було нікого, крім неї, коней і мертвяків.
«Тиха як тінь»,— почула вона. Це її власний голос чи голос Сиріо? Вона не була певна, але дивним чином це прогнало страх.
Вона вийшла зі стайні.
Такого страху вона в житті не відчувала. Їй хотілося побігти й сховатися, але вона примусила себе повільно перетнути двір, переступаючи з ноги на ногу, ніби в неї все життя попереду й немає жодних підстав когось боятися. Їй здавалося, що вона відчуває на собі очі, які, мов комахи, попід одягом повзають по шкірі. Арія жодного разу не глянула вгору. Якби вона побачила, що на неї дивляться, вся мужність випарувалася б, і тоді — Арія знала — вона кине вузол з речами й побіжить, плачучи як дитина, і її схоплять. Арія не відривала погляду від землі. Заки опинилася в тіні королівського септу в дальньому кінці двору, вона вся була в холодному поту, однак ніхто не здійняв галасу.
Відчинений септ виявився порожнім. Усередині в ароматній тиші горіла сотня молитовних свічок. Арія вирішила, що боги не звернуть уваги, якщо дві свічки зникнуть. Запхнувши свічки в рукав, вона вистрибнула з вікна на задах церкви. Прослизнути тепер у провулок, де вона затисла одновухого кота, було легко, але тут вона загубилася. Вона залазила у вікна й вилазила з них, навпомацки скрадалася темними підвалами — тиха як тінь. Одного разу почула жіночий плач. Понад годину вона блукала, поки розшукала вузьке вікно, яке спускалося в підземелля, де зачаїлися чудовиська.
Закинувши усередину вузол, Арія збігала запалити свічку. Тут вона ризикувала: в коминку, який вона побачила дорогою, вогонь перегорів на вугілля, а поки вона роздмухувала жарини, почулися голоси. Затуляючи долонею мерехтливий вогник, вона вилізла у вікно в ту мить, коли люди заходили в двері, але так і не побачила, хто це.
Цього разу чудовиська не лякали її. Вони здалися мало не старими друзями. Арія піднесла свічку над головою. З кожним її кроком тіні ворушилися на стінах, так наче чудовиська обертались, аби провести її поглядом.
— Дракони,— прошепотіла Арія і витягнула Голку з-під плаща. Тонкий клинок здавався зовсім маленьким, а дракони дуже великими, проте з крицею в руці Арія почувалася краще.
В довгій залі без вікон, яка починалася за дверима, було чорним-чорно, як вона й пам’ятала. Тримаючи Голку в руці, в лівій руці, Арія правою рукою стисла свічку. На кісточки стікав гарячий віск. Отвір колодязя був ліворуч, тож вона повернула праворуч. Їй хотілося бігти, але вона боялася загасити свічку. Зачувши тоненький писк щурів, вона угледіла пару крихітних очей, які горіли там, де кінчалося світло, але щури не лякали її. Її лякали інші речі. Тут сховатися буде так само легко, як вона заховалася від чарівника й чоловіка з роздвоєною борідкою. Вона мало не навіч бачила конюшого: стояв під стіною, стиснувши кулаки, а між пальців, які розітнула Голка, збігали цівки крові. Може, він так і чекає, щоб ухопити Арію, коли вона проходитиме повз. Він здалеку побачить її свічку. Може, було б краще тут іти без світла...
«Страх ранить глибше за меч»,— прошепотів тихий голос у неї в голові. Зненацька Арії пригадалася крипта у Вічнозимі. Там було набагато страшніше, ніж тут, сказала собі Арія. Коли вона вперше побачила гробниці, то була ще зовсім маленька. Це Роб узяв їх з собою вниз — її, Сансу й маленького Брана, якому тоді було не більше, ніж зараз Рикону. У них на всіх була одна свічка, а коли Бран угледів королів Півночі з вовками біля ніг і з залізними мечами на колінах, очі в нього стали круглі, як два блюдця.
Роб повів їх у самий кінець, повз дідуся, і Брандона, і Ліанну, щоб показати їхні власні майбутні гробниці. Санса все поглядала на коротку свічечку, хвилюючись, що та згорить. Стара Нан сказала їй, що тут унизу водяться павуки, а щури тут завбільшки з собаку. Коли вона це розповіла, Роб посміхнувся. «Є гірші істоти, ніж павуки й собаки,— прошепотів він.— Тут блукають мерці». Саме тоді вони й зачули звук — низький і нутряний, від нього мурашки бігли по тілу. Маленький Бран учепився Арії в руку.
Коли з відчиненої гробниці вийшов привид, блідий і охочий крові, Санса заверещала й помчала до сходів, а Бран схопив Роба за ногу й заплакав. Арія ж не зрушила з місця, ще й зацідила привиду кулаком. Бо то був просто Джон, обсипаний борошном. «Дурень,— вилаяла вона його,— злякав малюка». Але Роб із Джоном усе реготали й не могли заспокоїтися, і зовсім скоро Бран з Арією сміялися разом з ними.
На згадку про це Арія всміхнулася, й опісля морок уже не лякав її. Конюший мертвий, вона убила його, а якщо раптом стрибне на неї, вона вб’є його вдруге. Вона повертається додому. Щойно вона знову опиниться вдома, в безпеці сірих гранітних мурів Вічнозиму, все піде на краще.
Тихе відлуння кроків полетіло вперед, випереджаючи Арію, яка пірнула глибше в темряву.
Санса
По Сансу прийшли на третій день.
Вона обрала темно-сіру вовняну сукню, простого крою, проте пишно гаптовану навколо коміра й на рукавах. Пальці здавалися незграбними й неслухняними, коли довелося без допомоги слуг боротися зі срібними застібками. З Сансою разом замкнули
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра престолів», після закриття браузера.