Читати книгу - "Війни художників"

маючи матеріальних засобів. Як мені повідомляли, Сталін кілька разів визнавав, що «найбільшою його помилкою» є висилання за кордон Троцького. Щоб виправити помилку, не залишається нічого іншого, крім терористичного акту…»
* * *

27 травня 1940 року, 11 год. 46 хв.

Берлін

Помічник Ріббентропа доктор Клейст, сидячи в кабінеті Вальтера Шелленберга, з явною зацікавленістю дочитав особисту справу Миколи Гущенка. Здивовано гмукнув, потер підборіддя:

— Інформація про те, що Гущенко у Франції працював на НКВС, відповідає дійсності? — запитав, підвівши на Шелленберга погляд. Він не приховував свого здивування.

— Так, геносе Клейст, — той уважно спостерігав за реакцією дипломата.

— Фантастика! Я б у це ніколи не повірив. Я знаю його з часів нашої виставки в Москві. Художник, інтелігент, інтелектуал. А насправді — суперагент! — щиро дивувався Клейст, продовжуючи гортати досьє.

— Нам дуже важливо знати, з якою місією він прибув у Берлін. І тому я просив би вашого сприяння у вербуванні цього художника, чи, як ви влучно висловились, — суперагента. За нашою інформацією, ви з ним у дружніх стосунках. Ми у свою чергу хотіли б просити вас про більш тісну співпрацю з нашим відомством.

— У якості? — Клейст відклав теку.

— Передовсім як відданого партії і фюреру борця.

Клейст уважно подивився на Шелленберга. Відвів очі.

— Більш того, важливо, аби наші контакти залишилися між нами. Справа в тому, — продовжував Шелленберг, — що в ході розробки Гущенка нам доведеться ознайомити вас із деякими цілком таємними матеріалами нашого відомства. Ми б не хотіли, щоб про них знали люди в керівництві Імперського міністерства іноземних справ.

— Якщо цього вимагають інтереси рейху і фюрера, — після довгої паузи сказав Клейст.

Тепер уже Шелленберг уважно подивився на Клейста.

— Саме так — цього вимагають інтереси рейху і фюрера. В одному з берлінських клубів під назвою «Салон Кіті» ми маємо приміщення, обладнані для фотозйомки і прослуховування, — Шелленберг не сказав, що такою апаратурою обладнані практично всі приміщення. — Перший варіант — ми спробуємо зняти його із жінкою і потім притиснути цим. Хоча не дуже вірю, що із цього щось вийде. Якщо він, звісно, професіонал.

— Я думаю, що варто спробувати, — погодився Клейст.

— Є одна проблема. Якщо він професіонал, то навряд чи клюне на тупих дівиць із салону. За нашою інформацією, він нещодавно був у одному з ресторанів з вашим особистим секретарем. Лені… Лені…

— …фон Зігфрід.

— Вони досить мило спілкувалися. Як ви оцінюєте можливість використати цей варіант? Це значно ефективніше, ніж виводити на нього нову жінку. Тим більше дівку із салону.

Клейст встав, пройшов до вікна. Якийсь час стояв, дивлячись на вулицю. Сонце, що підіймалося над Берліном, зазирало в приміщення і ласкаво торкалося його обличчя. Він розсіяно посміхнувся. Чомусь похитав головою.

— Але, якщо ви заперечуєте… — сказав Шелленберг.

— Ні, — сказав Клейст рішуче, повернувся і сів у крісло. — Якщо цього вимагають інтереси рейху, я не буду заперечувати. Єдине, що викликає сумнів, чи пристане на це баронеса.

— Повірте, геносе Клейст, ми знайдемо аргументи, щоб вона нам не відмовила.

— Навіть не сумніваюся.

— А вже якщо цей варіант не спрацює, то ми через вас маємо запропонувати йому гроші. Хоча в це я вірю менше, ніж у жінку. Гроші добре працюють із французами й американцями. Значно гірше з англійцями, і практично не працюють з росіянами.

— За менталітетом Гущенко — наполовину француз, — зауважив Клейст.

— Француз? — перепитав Шелленберг. — Можливо, це спрощує ситуацію. Можете ще натякнути, що, за деякою інформацією, радянський резидент у Берліні може організувати на нього замах. А ми готові його захистити, нарешті, влаштувати його зникнення і неповернення в СРСР. Можливо, спрацює це.

У Клейста на лоба полізли очі:

— Замах на керівника радянської делегації? Навіщо це їм?

— Поки що це нам невідомо.

Розділ 59

Я чоловік, і згорів би від сорому, якби хоч одна жінка потрапила на фронт. У жінки є своє поле бою. Народжуючи дитину, вона веде битву за всю націю.

Адольф Гітлер (Із виступу. 1940 рік)

28 травня 1940 року, 11 год. 10 хв.

Берлін

Клейст, баронеса Лені й Гущенко прогулювались сквериком неподалік виставкового павільйону і вулиці Курфюрстердам. Її трьома широкими смугами снували нечисленні автомобілі. На зупинці навпроти один за одним зупинялися біло-сині двоповерхові автобуси. Вітер шарпав червоні прапори зі свастикою і серпом та молотом над входом у павільйон і гілля кленів у парку.

Баронеса йде між чоловіками, тримаючи їх під руки. Гущенко час від часу відчуває, як баронеса притискає його лікоть до грудей. Цікаво, чи робить вона те саме із ліктем Клейста, думає Гущенко.

— Як дивно, — Клейст, показуючи на відкриті тераси кафе, озвучує думку, що вже стала банальною. — Німецькі танки дійшли до краю Європи, а народ абсолютно байдужий до такого, без сумніву, виняткового моменту в історії німецької нації. П’ють ерзац-каву. Гуляють у найпрекраснішому у світі Тіргартен-парку. Вони не розуміють, що відбувається світова революція. Отой молодик за столом думає про те, як потягне дівку, що сидить навпроти, в ліжко. Його не цікавить, що сьогодні почалася нова історія рейху! Нова історія завойовників! Нова історія німецької нації!

— Може, ознака початку нової історії завойовників у тому, що вони п’ють ерзац-, а не натуральну каву? — Гущенко озвучує Клейсту своє спостереження, про яке вже