Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

зброї, обмацавши її одяг, потім поставив на запобіжник її «Ванад» і вийняв з нього магазин. Залаченко пройшов повз неї, ледве пересуваючи ноги, сів у крісло і взяв пульт управління.

Погляд Лісбет упав на екран телевізора, який стояв у нього за спиною. Залаченко клацнув кнопкою, і Лісбет раптом побачила мерехтливе зелене зображення тієї частини садиби, яка була за оборою, і шматочок під’їзної дороги. Камера нічного бачення. Вони знали, що вона сюди їде.

— Я почав уже був думати, що ти не наважишся сунутися, — сказав Залаченко. — Ми спостерігали за тобою з четвертої години. Ти зачепила майже всі сигнальні пристрої, які є в садибі.

— Детектори руху, — сказала Лісбет.

— Два на під’їзній дорозі і чотири в гаї за лугом. Ти влаштувала свій спостережний пункт якраз у тому місці, де у нас встановлено сигналізацію. Звідти відкривається кращий огляд садиби. Здебільшого туди забрідають лосі або косулі, іноді люди, що збирають ягоди. Але людина із зброєю в руках у нас тут рідкісне явище.

Він помовчав секунду.

— Невже ти і справді думала, що Залаченко може поселитися в сільському будиночку без будь-якого захисту?

Лісбет помасажувала шию і спробувала встати.

— Сиди долі, — різко наказав Залаченко.

Нідерман перестав копирсатися з її пістолетом і спокійно на неї подивився. Підвівши одну брову, він посміхнувся їй в обличчя. Лісбет пригадала розбиту фізіономію Паоло Роберто, яку бачила по телевізору, і вирішила, що краще вже вона залишиться на підлозі. Вона перевела дух і притулилася спиною до дивана.

Залаченко простягнув здорову праву руку. Нідерман вийняв з кишені штанів пістолет і передав його Залаченкові. Лісбет помітила, що це був пістолет марки «ЗІГ-Зауер» — стандартна зброя поліцейських. Залаченко кивнув. Вони не перекинулися й словом, але Нідерман відвернувся, надів куртку і вийшов з кімнати. Лісбет почула, як відчинились і знову зачинились вхідні двері.

— Не здумай тільки робити ніяких дурниць! Як тільки ти спробуєш підвестися, я в тебе вистрелю.

Лісбет розслабила м’язи. Перш ніж вона до нього дістанеться, він устигне всадити в неї дві, а то і три кулі. Швидше за все, він користується боєприпасами, які викликають велику крововтрату, і вона помре за кілька хвилин.

— Вигляд у тебе страшний, — сказав Залаченко, показуючи на колечко у неї на брові. — Шлюха та й годі.

Лісбет спрямувала на нього пильний погляд.

— Але очі у тебе мої, — сказав він.

— Боляче? — спитала вона, кивнувши на його протез.

Залаченко подивився на неї довгим поглядом.

— Ні. Тепер уже ні.

Лісбет кивнула.

— Ти б з радістю вбила мене, — сказав він.

Вона не відповіла. Він раптом розреготався.

— Я багато разів згадував про тебе за ці роки. Приблизно стільки ж разів, скільки дивився на себе в дзеркало.

— Не треба було чіпати мою маму!

Залаченко засміявся:

— Твоя мати була шльондра.

Очі Лісбет зробилися вугільно-чорними.

— Ніяка вона не шльондра. Вона працювала касиркою в продуктовому магазині і намагалася прожити на зароблені гроші.

Залаченко знову засміявся.

— Можеш уявляти собі про неї, що тобі завгодно. Я ж бо знаю, що вона була шльондра. Вона постаралася скоріше завагітніти, а потім хотіла змусити мене одружитися з нею. Дуже треба мені було одружуватися зі шльондрою!

Лісбет нічого не відповіла. Вона дивилася в дуло пістолета і чекала, коли він хоч на секунду відвернеться.

— З підпалом це ти хитро зробила. Я тебе ненавидів. Але з часом це стало не важливо. Ти не варта була того, щоб витрачати на тебе сили. Якби ти залишила все як є, я про тебе б і не згадував.

— Дурниці! Тебе найняв Б’юрман, щоб ти порішив мене.

— Це зовсім інша річ. Тут була ділова угода. Йому потрібна була плівка, що зберігається у тебе, а я займаюся такими справами.

— І ти подумав, що я віддам тобі цю плівку!

— Так, донечко. Упевнений, що віддала б. Ти навіть не уявляєш собі, якими поступливими стають люди, коли їх про що-небудь попросить Нідерман. Особливо якщо він пустить у хід бензопилу і відпиляє одну з твоїх ніжок. До речі, в моєму випадку це був би обмін мах на мах: ногу за ногу.

Лісбет подумала про Міріам Ву, коли та була в Нідерманових руках на складі під Нюкварном. Залаченко по-своєму витлумачив вираз її обличчя:

— Можеш не хвилюватися. Ми не збираємося тебе розчленовувати.

Потім він поглянув на неї:

— Б’юрман тебе справді зґвалтував?

Вона нічого не відповіла.

— Треба ж, який у нього був поганий смак! У газетах я читав, що ти начебто шльондра. Мене це не дивує. Я можу зрозуміти, що на тебе не зазіхне жоден хлопець.

Лісбет так само не відповідала.

— Мабуть, треба б попросити Нідермана, щоб він тебе трахнув. По-моєму, тобі цього дуже бракує.

Він трохи подумав над цією ідеєю.

— Втім, Нідерман не займається сексом з дівками. Ні, він не гомик. Йому просто не потрібний секс.

— Тоді тобі самому, мабуть, доведеться мене трахнути, — з викликом сказала Лісбет.

«Ну, підійди ж ближче!»

— Е ні! Я не збоченець.

Обоє помовчали.

— Чого ж ми чекаємо? — спитала Лісбет.

— Мій компаньйон от-от повернеться. Йому тільки потрібно відвести звідси подалі твій автомобіль і виконати ще одне невеличке доручення. А де твоя сестра?

Лісбет знизала плечима.

— Відповідай, коли тебе питають!

— Не знаю, і, чесно кажучи, мене це не цікавить.

Він знову засміявся:

— Сестринська любов? У Камілли завжди були мізки в голові, а в тебе тільки труха.

Лісбет нічого не відповіла.

— Але мушу признатися, що подивитися на тебе отак, зблизька, дає мені справжню насолоду.

— Залаченко! — заговорила вона. — Який же ти все-таки зануда! Скажи, це Нідерман застрелив Б’юрмана?

— Звичайно. Рональд Нідерман чудовий боєць. Він не тільки виконує накази, але в разі потреби вміє діяти і за власною ініціативою.

— Де ти його розкопав?

Залаченко поглянув на дочку з якимсь дивним виразом. Він уже відкрив був рот, немов збирався щось сказати, але передумав і промовчав. Покосившись на вхідні двері, він з посмішкою подивився на Лісбет.

— Так, значить, ти цього не вичислила, — сказав він. — Адже Б’юрман говорив, що у тебе рідкісне вміння відшукувати відомості.

Потім Залаченко голосно засміявся.

— Ми зустрілися з ним в Іспанії на початку дев’яностих, коли я ще не встиг очуняти після твоєї запалювальної бомби. Йому було двадцять два роки, і він став моїми руками і ногами. Він не найманий робітник, він мій партнер. Наше спільне підприємство процвітає.

— Торгівля людьми?

Він знизав плечима:

— Швидше можна сказати, що ми займаємося різносторонньою діяльністю і постачаємо різні товари і послуги. Головна ідея підприємства