Читати книгу - "Том 7"

мені душу. О, вже ж, се скінчиться, напевне скінчиться, так не може довго тривати.

...Зло навколо занадто гнітить,

Ніч навколо занадто вже темна.

Муки втомлять сей світ, як заллє його кров І знищить сей шал боротьби;

І він зверне туди, де безкрая любов,

Погляд, повний благання й журби.

Хтозна, може се вже в нас переддень сеї хвилини. Десять літ — довгий час. Може, пригнічені, поневолені маси вже досі встигли пройнятись розумінням своєї великої історичної місії, Хтозна, чи не здійме вже хутко дужу

руку робочий люд і весь оцей лад, сеє пекло, де гине все чесне, величне, одважне, обернеться в нівець?

Серце мені стукотіло, кров била до голови, t ...............

Далеке гудіння, наче гомін бушуючих хвиль, долетів до мене. Ось гомін ближчав, міцнів, грізнішає, ось я вже виразно чую рев незліченної юрби. Він прибивав до гранітних мурів фортеці і мов розголос грому розливається ѣ повітрі...

«Перемога! Перемога!»

Юрба з радісним гуканням вривається в сіни. Дубові двері тремтять і стогнуть, потрясені потужно.

«Перемога! Перемога!»

Які прехороші сі чорні обличчя! Скільки вогню завзяття в сих очах!

«Воля! Воля! Воля!»

Не знаю, чи довго я лежала напівнепритомна. Коли я одкрила очі, я нестямилась з дива на ту незвичайну темно-синю сутінь, що лилася вікном в камеру. Цятка блакитного неба зникла, її покрила густа синява хмара. Все причаїлось, замовкло. Дивно лунає зрідка мірний гук церковного дзвону серед зловісної тиші...

Бо-о-в... Бо-о-в...

Здається, все вигинуло, зникло, втопилось у темряві...

Темрява без краю, мов порожнеча вічності, а тісна, мов гнітюча змора.

Мертвою течією ллється голос дзвону в безкраю темряву і тоне без відгуку, зливаючись з гробовою тишиною.

Стало душно так, наче ось-ось має загомоніти хуртовина. Як бажала душа моя блискавиць, грому, зливи! З палкою тугою, з тремтячою надією я ждала, затаївши дух. Але такою ранньою весною на півночі рідко бува громова хуртовина. Синява хмара проминула. На хвилину знов виглянуло сонце. Потім насунула сива мряка, закапотів дрібнесенький дощик...

Знов потяглись марудні сірі дні...

ПРИМІТКИ

У сьомому томі Зібрання творів Лесі Українки у 12-ти томах вміщена оригінальна й перекладна художня проза письменниці. Це найповніше на сьогодні зібрання прозових творів та прозових художніх перекладів Лесі Українки. Так, зокрема, тут вперте друкується оповідання «Браги», пізніша редакція VI—VII розділів оповідання «Жаль», плай окремих розділів цього ж твору, план оповідання з умовною назвою «Турчин і вірменочка».

У розділі «Перекладна проза» вперте друкуються переклади оповідань Л. Якобовського, окремих творів французьких письменників — П.-Ж. Етцеля, Ж. д’Еспардеса, італійського письменника Е. де Амічіса. Вперше у Зібранні творів письменниці подаються переклади російською мовою оповідань І. Франка «На дні», «Ліси і пасовиська», «Історія кожуха», а в розділі «Dubia» — переклад українською мовою оповідання М. Розенбаума «Великдень у тюрмі».

Опубліковані за життя Лесі Українки прозові твори та переклади подаються за авторизованими прижиттєвими виданнями. Видання Леся Українка. Твори. Кн. І. К., 1911, в якому передруковано кілька оповідапь, готувалося без участі письменниці і пе може вважатися джерелом основного тексту вміщених тут творів. Не друковані за життя Лесі Українки твори подаються за автографами, які здебільшого зберігаються у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР у фонді Лесі Українки (ф. 2). У примітках використані також матеріали відділу рукописів з фондів І. Франка 3) та Олени Пчілки (ф. 28).

ПРОЗОВІ ТВОРИ така її доля

Вперше надруковано у журн. «Зоря», 1889, № 2, стор. 24—25. Автограф не знайдено.

Датується орієнтовно 1888 p.: не пізніше кіпця цього року оповідання було передано до журн. «Зоря».

Подається за першодруком.

«З о р я» — український літературно-громадський журнал ліберально-буржуазного напряму. Видавався у Львові в 1880—1897 pp.

Вперше надруковано у журн. «Зоря», 1889, № 24, стор. 410—

Автограф не знайдено.

Датується 1888 р. на підставі листа Олени Пчілки до М. Косача від ЗО.Х 1889 p.: «Ще думаю послать, бо вже пора, ті три малюночки «Святого вечора» Лесі, що вона писала торік» (ф. 28, № 446). Подається за першодруком.

Олена Пчілка — літературний псевдонім української письменниці ліберально-буржуазного напряму Косач Ольги Петрівни (1849—1930), матері Лесі Українки.

Косач Михайло Петрович (1869—1903)—український письменник, виступав з перекладами та оповіданнями під псевдонімом Михайло Обачний, брат Лесі Українки.

МЕТЕЛИК

Вперше надруковано у журн. «Дзвінок», 1890, № 14, стор. 106.

Автограф не знайдено.

Надрукувавши оповідання у дитячому журналі, Леся Українка хотіла, щоб воно стало здобутком ширшого кола читачів. Як видно з листа письменниці до М. Косача від 30.ХІ 1893 p., вона переписує «дещо з своїх дрібниць давніх» і серед них «Метелика» для журн. «Зоря». Оповідання до журналу не було надіслане.

Датується за першодруком.

Подається за першодруком.

«Д з в і н о к» — український журнал ліберально-буржуазного напряму для дітей і юнацтва, виходив у Львові у 1890—1914 pp.

ВЕСНЯНІ СПІВИ

Вперше надруковано у журн. «Зоря», 1892, № 1, стор. 6—7. Чистовий автограф (ф. 2, № 746) з датою: «1-го грудня 1889 p., Волинь» Леся Українка надіслала до журн. «Зоря». Редакцією журналу в ньому зроблені виправлення згідно з правописними принципами «Зорі». Наприклад, слово «коней» виправлено на «ко-ний», «завжди» — на «завжді», «робить» — на «робити», «єдналася» — на «єднала ся» та ін. Тексти автографа і першодруку ідентичні.

Датується за автографом і першодруком.

Подається за першодруком.

біда навчить

Вперше надруковано у журн. «Дзвінок», 1891, № 23, стор. 186—

Автограф не знайдено.

Датується за першодруком.

Подається за першодруком.

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори. Львів, «Вільна Україна», 1947, стор. 105—107.

Чистовий недатований автограф (ф. 2, № 844) мав незначні авторські дописки.

Оповідання було, очевидно, написане для самодіяльного конкурсу «Літературної громадки» в кінці 80-х років.

Подається за автографом.

«Літературна громадка», або «Плеяд а» — літературний гурток, що об’єднував молодих письменників та літераторів з Києва, Чернігова, Одеси, Житомира. На його засіданнях, які відбувалися на квартирах Старицьких, Косачів та Лисенків, обговорювалися художні твори, проводилися літературні конкурси, складалися плани літературних збірників і видань, зокрема бібліотеки світової літератури. Енергійними організаторами роботи гуртка були Леся Українка та М. Косач. Роки активної діяльності літературного гуртка «Плеяда» —1888—1893; пізніше «Плеяда» розпалась, плани видань лишилися нездійсненими.

ЛЕЛІЯ

Вперше надруковано у журн. «Ілюстрована бібліотека для молодіжі, міщан і селян», 1891, № 2, стор. 18—23; № 3, стор. 34—40.

Автограф не знайдено.

Датується орієнтовно 1890 р. на підставі листа Лесі Українки до М. Косача від І8.Ѵ 1890 p., у якому вона, зокрема, писала: «...Я тепер сотрудник «Бук[овини]», «Бібліотеки