Читати книгу - "Гармонія , Анна Стоун"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Коли її пропустили до кімнати, дівчина побачила, що друг сидить на ліжку, дивлячись у підлогу. Їй стало шкода його. Рада здригнулася, коли він почув та підняв на неї очі. Вони, за кілька днів проведених у цій кімнаті, згасли.
— Ал. — кинулась до нього дівчина. — Як ти?
Альбрехт знизав плечима.
— Що вони з тобою зробили? Я знайду цю дівчину і примушу її зізнатися, що вона тебе обмовила! — дівчина міцно стиснула кулаки.
Альбрехт зітхнув, вставши з ліжка, та відійшов до вікна.
— Мене звинуватили у зґвалтуванні. — з губ вирвався смішок. Він сам ще не вірив у те, що відбувається. — Староста мені не повірив! Коли він зайшов, вона була в моєму ліжку! Але я точно пам'ятаю, що до неї навіть пальцем не торкався! І коли лягав, зачиняв двері.
— Ти точно в цьому певен, Ал? Може, ти ввечері щось випив? Таке ж у тебе бувало.
— Я нічого не пив! Ну хіба що воду! І коли це було?
— Коли ти чіплявся до мене! — звела брови Рада.
Альбрехт вилаявся.
— Я… Трясця. Я не можу знайти тому виправдання. Мені хотілося достукатися до тебе. Поговорити. А вийшло…
Рада важко зітхнула, поклавши йому долоню на передпліччя.
— Пробач. Я не мала б у тобі сумніватися.
— Ти дійсно була впевнена, що я зможу скористатися тобою? — Альбрехт повернувся, зустрівшись з нею очима. — Я вчинив негідно, і проклинаю себе по цей день. Але… Чому ти тоді здалася?
Рада знизала плечима. Вона не могла зізнатися, що після всього що з нею сталося впасти до ніг колишнього друга було менш болючим. Можливо їй тоді справді хотілося, щоб між ними щось сталося. І попри усі слова, що вона забула, як кохати… Думки плуталися. Якби Альбрехт тоді скористався нею це б поставило крапку в їхній дружбі.
— Я не знаю. — зітхнула вона, прикусивши губу. — То був миттєвий порив. Я… Трясся. Та я ж проклята. Але не залізна.
— Я не знаю що тепер робити, Радо. — зітхнув він, відвівши погляд. — Усе вийшло по дурному. І тоді, і зараз. Здається, що я приношу усім нещастя.
— Чому? — Рада щиро не розуміла.
— Спочатку через мене померла дівчина яка мене любила, разом з моєю матір’ю та сестрою. Потім я замість того, щоб розібратися з думками погодився на весілля з Беллою. Я ж бачив, що нічого з того не вийде, хоча не знав, що вона так сильно хоче влади. Але все одно вступив у ту саму річку. Ти навіть не розумієш наскільки я погана людина. Щоб забути одну, я погоджувався на шлюб з іншою! І кожен раз це закінчувалося трагедією! Моя рідна мати померла народжуючи мене! Я усім приношу нещастя!
І тоді він заплакав. Рада витріщилася на нього, на мить розгубившись.
— Ми щось придумаємо. Не опускай руки. — їй хотілося обійняти його та заспокоїти, але у двері несподівано постукали.
— Візит закінчено! Іди, Вольфрам! — у кімнату ввійшов Буз.
— Чому? — підвелася Рада. — Так швидко?
— Староста так вирішив! Не хотілося б тебе виштовхувати силою! Так, що, будь ласка, йди сама!
Альбрехт прикусив губу, щоб стримати потік сліз. Нікому окрім Ради він не дозволяв їх бачити.
— Не здавайся. — наостанок прошепотіла йому вона. — Ми ж гармонія. Нас ніхто не зможе розлучити.
Альбрехт кивнув на ці кілька секунд на його губах з'явилася усмішка.
Раді було важко його залишати одного в такому стані. Але вона не мала вибору. Дівчина не збиралася сидіти без діла. Дурні нині закони у герцогстві, що дозволяють провернути такий обман. Рада вирішила негайно знайти Мерліна.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гармонія , Анна Стоун», після закриття браузера.