Читати книгу - "Гра престолів"

шиї до грудей був обшитий сотнею темно-червоних рубінів, огранених у формі сльозинок, так наче королева плакала кривавими слізьми. Серсі усміхнулася Сансі, й дівчинка подумала, що такої лагідної й сумної усмішки вона ще ніколи не бачила.

— Сансо, люба дитинко,— сказала королева,— я знаю, ти питала про мене. Вибач, що не могла послати по тебе раніше. Справи були нагальні, я не мала ні хвильки. Сподіваюся, моя челядь добре з тобою обходилася?

— Усі були дуже милі та приязні, ваша світлосте, дуже дякую за турботу,— ввічливо відповіла Санса.— От тільки... ну... ніхто не хотів з нами розмовляти й не розповідав, що сталося...

— З вами? — здивувалася Серсі.

— Ми поселили до неї дочку стюарда,— пояснив сер Борос.— Не знали, що з нею робити.

Королева нахмурилася.

— Наступного разу запитайте,— сказала вона різким голосом.— Тільки богам відомо, яких пліток вона надула Сансі у вуха.

— Джейн перелякана,— мовила Санса.— Не припиняє плакати. Я обіцяла їй запитати, чи не можна їй побачитися з батьком.

Старий мейстер Пайсел опустив очі.

— З її батьком усе гаразд, правда ж? — розхвилювалася Санса. Вона знала, що була різанина, але ж не міг ніхто зачепити стюарда! У Вейона Пула навіть меча немає.

Королева Серсі по черзі поглянула на всіх трьох радників.

— Не дозволю лякати Сансу без потреби. То як ми вчинимо з її маленькою подругою, мілорди?

— Я знайду для неї місце,— нахилився вперед лорд Пітир.

— Не в місті,— сказала королева.

— Ви за дурня мене маєте?

Королева не звернула уваги.

— Пане Боросе, відведіть дівчину в палати лорда Пітира та звеліть його гвардійцям охороняти її там, поки він сам не прийде по неї. Скажіть їй, що Мізинчик відведе її до батька, це має її заспокоїти. Хочу, щоб до Сансиного повернення її вже не було.

— Як накажете, ваша світлосте,— озвався сер Борос. Низько уклонившись, він розвернувся на закаблуках і вийшов, і білий плащ розмаявся в повітрі.

Санса заплуталася.

— Не розумію,— сказала вона.— Де батько Джейн? Чому сер Борос не може відвести її до нього, а це має робити лорд Пітир?

Вона пообіцяла собі, що поводитиметься як леді, лагідна як королева й сильна як її власна матір, леді Кетлін, однак несподівано знову злякалася. На мить їй здалося, що вона знов розплачеться.

— Куди ви її відсилаєте? Вона не зробила нічого поганого, вона чемна дівчина.

— Вона засмутила тебе,— лагідно мовила королева.— А цього я не хочу. І все, більше ні слова. Лорд Бейліш подбає, аби з Джейн усе було гаразд, обіцяю тобі,— сказала вона і поплескала по кріслу поряд із собою.— Присядь, Сансо. Хочу з тобою поговорити.

Санса сіла поряд з королевою. Серсі знову всміхнулася, однак хвилювання Санси це не розвіяло. Вейрис стискав пухкі руки, великий мейстер Пайсел не відривав сонних очей від паперів перед собою, а Мізинчик, відчувала Санса, роздивляється її. Під його поглядом вона почувалася так, наче сидить без одягу. Шкіра її вкрилася сиротами.

— Люба Сансо,— сказала королева Серсі, поклавши їй на зап’ясток м’яку долоню.— Яке прегарне дитя! Сподіваюся, ти знаєш, як ми з Джофрі тебе любимо.

— Справді? — не дихаючи, вигукнула Санса. Про Мізинчика вона миттю забула. Її королевич любить її. Решта не мала значення.

Королева усміхнулася.

— Я ставлюся до тебе, майже як до власної дочки. І добре знаю, як ти любиш Джофрі,— втомлено хитнула вона головою.— Боюся, я маю повідомити тобі гірку новину про твого лорда-батька. Тримайся, дитинко.

Від її тихих слів Сансу пронизав холод.

— Що таке?

— Твій батько зрадник, люба,— мовив сер Вейрис.

Великий мейстер Пайсел підвів свою старезну голову.

— На власні вуха я чув, як лорд Едард присягався нашому любому королю Роберту, що він захищатиме юних королевичів, як власних дітей. Та щойно король помер, він зібрав малу раду, щоб забрати у королевича Джофрі трон, який належить йому по праву.

— Ні,— випалила Санса,— він би так не вчинив. Не вчинив!

Королева підняла зі столу листа. Папір був подертий, шкарубкий від крові, але на ньому виднілася батькова печатка — деривовк на білому воску.

— Ми знайшли це в капітана вашої варти, Сансо. Це лист до Станіса, брата мого покійного чоловіка, запрошення посісти престол.

— Будь ласка, ваша світлосте, це якась помилка,— від паніки у Санси запаморочилось у голові.— Будь ласка, пошліть по батька, він усе пояснить, він би ніколи не написав такого листа, король був його другом.

— Роберт теж так гадав,— сказала королева.— Ця зрада розбила б йому серце. Боги милостиві, й він не дожив до цього,— зітхнула вона.— Сансо, люба, зрозумій, у якому жахливому становищі ми опинилися. Ти ні в чому не винна, ми всі це знаємо, але ти дочка зрадника. Як я можу дозволити тобі вийти за мого сина?

— Але ж я його люблю! — заплакала Санса, заплутана й налякана. Що вони збираються з нею зробити? Що вони зробили з батьком? Не так усе мало статися! Вона мала вийти за Джофрі, вони ж заручені, він її суджений, вона завжди про це мріяла. Несправедливо забирати його в неї через те, як учинив батько.

— Я дуже добре це знаю, дитинко,— ніжним і добрим голосом мовила королева.— Бо з якого б дива ти прийшла до мене й розповіла про батьків план відіслати тебе геть від нас, як не з любові?

— Так-так, я це зробила з любові,— квапливо заторохтіла Санса.— Батько навіть не дозволив мені попрощатися.

Вона була чемна дівчина, слухняна, але того ранку вона почувалася такою ж норовистою, як Арія: втекла від септи Мордейн, не послухавшись батька. Вона ще ніколи не чинила так свавільно, і ніколи б і не вчинила, якби не любила так сильно королевича Джофрі.

— Він хотів забрати мене назад у Вічнозим і одружити з якимсь лицарем-бурлакою, хоча я хотіла Джофа. Я казала йому, але він не слухав.

Король був її останньою надією. Король міг наказати батькові лишити її на Королівському Причалі й видати за королевича Джофрі, Санса це знала, але король завжди лякав її. Він мав гучний і грубий голос, а ще він майже завжди був п’яний, і він би, мабуть, просто відіслав її назад до лорда Едарда, якщо б її взагалі до нього пустили. Отож натомість вона пішла до королеви Серсі й вилила серце їй, і