Читати книгу - "Джозеф Антон"

— Я не можу стільки чекати, — сказав він присоромленій групі захисту. — Я хочу вже зараз зустрітися з ним.

Приїхав Реб Коннолі для підготовки офіційного рапорту. Він сказав Ребові, що не має наміру скаржитися на Майка чи когось іншого, але цей випадок вимагає від нього нового імперативу. В домі не повинно бути зброї, і то незабаром. Реб, як завжди, розповідав, що станеться, коли громадськість дізнається про власника будинку на Бішопс-авеню, лякав «масштабною операцією поліцейських у формі», коли поліція перекриє вулицю і через «відмову» скасує захист». Потім сказав: «Якби із самого початку хтось інший очолював операцію й ухвалював правильні рішення, то вам не треба було б ховатися і ви були б у цілком іншій ситуації». Від його слів йому легше не стало. Ось так поліція розмовляла з ним. Якщо йому хочеться цього, вони не зроблять того. Якщо ж йому хочеться того, то вони все одно зроблять по-своєму. Отже, якщо б усе робилося так як треба із самого початку, то тепер усе було б добре, але оскільки все робилося не так як треба, то тепер нічого вже не зміниш.

Він був ошелешений. У його будинку стріляє зброя. Невдовзі повернеться Eлізабет. Ще до її приходу йому треба заспокоїтися і все обміркувати. Їхня екзальтованість справі не зарадить. Необхідно опанувати себе.

Френк Армстронґ, чоловік з густими бровами і професійно бадьорою усмішкою, дорідний, звиклий віддавати накази, зайшов до будинку з Ребом і Діком Старком.

Його щось тривожило. Товариш містера Антона Ронні Гарвуд був давнім другом міністра внутрішніх справ Майкла Говарда і попрохав про зустріч, аби поговорити стосовно захисту Рушді. «Про що вони говоритимуть?», — захотілося знати Френкові Армстронґу. «Думаю, про надання мені дозволу на гідне життя, — відповів він. — До слова, ми мусимо мати план дій на випадок розголошення інформації про власника цього будинку. Має бути політичне, а також і оперативне рішення. Мені потрібно, щоб усі зосередилися на цьому питанні і як слід усе обміркували. Саме про це я мав розмову з керівництвом лейбористської партії, і про це Ронні збирається говорити з Майклом Говардом».

Політика — всьому голова. Тож Армстронґ, побачивши, що він має політичні «зв’язки», став чуйним, навіть поштивим. Служба з розумінням ставиться до його прохання забрати озброєний особовий склад з його будинку, сказав він. Тому пропонує таке. Якщо ви готові найняти відставного офіцера чи водія зі Спеціальної служби для роботи з вами, ну, можливо, когось із знайомих вам офіцерів, то ми готові залишити будинок і дозволили тій людині відповідати за всі ваші приватні пересування, й пропонуватимемо повноцінний захист тільки під час перебування у публічних місцях.

Так! одразу подумалося йому. Так, будь ласка. «Гаразд, — сказав Армстронґ. — Ми над цим попрацюємо».

Переговорив з Френком Бішопом — із Френком-Шептуном, любителем крикету, привітним офіцером з групи захисту, з яким і в Елізабет, і в нього зав’язалися дружні стосунки. Френк от-от мав піти на пенсію, й одразу погодився на таку роботу. Денніс-Кінь також мав незабаром вийти на пенсію і міг би одержувати додаткову платню як підмінний охоронець у свята та на випадок хвороби Френка. «Мені треба узгодити це питання з дружиною», — розсудливо відповів Френк.

* * *

Френсіс Д’Суса мала «близького приятеля в МІ-6», який розповів їй, що розвідці відомо про вагітність Елізабет, унаслідок чого вони мають «щонайбільше три роки для залагодження його справи». Від думки про те, що їхня дитина вже впливає на політику, він аж усміхнувся. За словами приятеля Френсіс, МІ-6 надав міністерству закордонних справ відомості про розмах іранського тероризму, «вдесятеро більший, ніж будь-якої іншої країни, Саудівської Аравії, Нігерії чи ще якоїсь», тому британський уряд тепер уже погоджується з думкою про безперспективність загравання з Іраном, а «критичний діалог» -це велика дурниця; необхідно припинити інвестування й торгівлю з тією країною. Каменем спотикання залишається Франція і Німеччина, проте МІ-6 вважає, що нова «жорстка політика поставить мулл на коліна вже за два роки. Я повірю у це, коли воно станеться, подумав він.

А той велетенський чорний птах — той ангел смерти -завжди лопоче собі крильми десь поряд. Зателефонував Ендрю і сказав, що Аллен Ґінзберґ хворий на неоперабельний рак печінки й житиме не довше місця. Відтак навіть сумніша новина. Зателефонувала Найджела. Джон Даймонд хворий на рак горла. Проте лікарі заспокоюють. «Хвороба лікується так само, як рак шкіри» за допомогою променевої терапії. Сім років тому вони вилікували від такого ж раку Шона Коннорі. «Суцільна непевність», — сказала Найджела сумовито.

Непевність — добре відоме йому почуття.

Ізабель Фонсека запропонувала Елізабет провести весілля в чудовому саду своєї матері в Іст-Гемптоні, із сліпучим полем рожевого бузку, з пурпуровими й білими космеями позаду нього — місце видавалося просто ідеальним. Однак кілька днів потому Елізабет зробила те, що завжди роблять люди, — прочитала щоденник, коли його не було вдома, й дізналася про день у Парижі з Каролін Ланґ; опісля вони мали болючу розмову, яку в таких випадках завжди мають люди, тож Елізабет почувалася розбитою й пригніченою, а завинив у всьому він.

Проговорили з нею наступні два дні, й повільно, дуже поступово для неї стало можливим не надавати цьому великого значення.

— Колись я тобі так вірила — сказала вона, — думала, ніщо не стане поміж нами.

Наступного разу вже казала:

— Більше не хочу жодних непорозумінь у наших стосунках. Це може мене вбити.

Й перегодя:

— Тепер мені таки хочеться узаконити наші стосунки, бо тоді вийде, що ти мені і не зраджував.

— Ти маєш на увазі у шлюбі?

— Так.

Їй снилася його невірність, а йому приснилася зустріч із Маріан у супермаркеті екологічно чистих продуктів, і він попрохав її повернути йому його речі.

— Я ніколи їх тобі не віддам, — сказала вона й покотила свій візок геть.

Потрясіння, біль, плач, лють напливають хвилями і стихають. До пологів їй залишилося тільки один місяць. Вирішила, що майбутнє важливіше за минуле. Тому простила його або ж, принаймні, погодилася забути.

— Що замість пам’яті, кажеш ти, мала твоя мама, і воно допомагало їй миритися з татом?

— Безпам’ятність.

— Мені б також таке здалася.

Було призначено загальні вибори, й згідно з усіма опитуваннями, за винятком одного, мабуть, шахрайського, лейбористи випереджували консерваторів на 20 відсотків. Після довгої похмурої епохи консерваторів у повітрі відчувалася якась невловима радість. За кілька днів до Блерової