Читати книгу - "Шанс для невдах, або Прощавай, Академіє!, Олена Гриб"

– Три роки – цілком нормально, – змирився чоловік із Рена.

– Вам у хронологічному порядку чи…

– Починайте вже!

Які всі нервові! Але ж мені й краще. Нехай потім не нарікає, що щось незрозуміло.

– Головна героїня драми трирічної давності – Віола з Вовків, князівна Зареська, але, гадаю, ви це й самі знаєте. Розумниця, красуня, відмінниця… Викладала в Академії, практикувала на добровільних засадах у магічному відділенні Сьомої ренійської лікарні. Мала завидного нареченого, люблячу рідню та чисту репутацію. Але три роки тому в неї з’явилася таємниця.

– Яка? – поквапив нишпорка.

Я мстиво вирішила, що розповім про це наприкінці.

– Серйозна. Така, якою не можна поділитися навіть із найкращою подругою. Точніше, з другом, якого вона завела у тій же лікарні.

— А, кохання, — зневажливо посміхнувся столичний гість, начебто одне це слово було відповіддю на всі запитання.

– Другу було близько шістнадцяти, – охолодила я його запал. – Дуже сумніваюся, що двадцятитрирічна княжна бачила в ньому чоловіка. Хоча з його боку, певна, почуття були. Він зробив їй незвичайний подарунок: закликав для неї вищого демона.

Посланець корони підтягнув ногою винесений Лілеєю стілець, що сиротливо стирчав посеред ґанку, але, всупереч моїм очікуванням, не вмостився на нього – запропонував сісти мені. Вихований! Однак я вибрала стояти. Так думки текли рівніше і коліна майже не тремтіли від хвилювання.

– Княжну не здивуєш коштовностями, – допоміг Вальєн. – Хлопець угадав із подарунком. Демони в нашому світі не рідкість, але не кожному вдається домогтися дозволу на володіння потойбічною сутністю з рівнем сили, вищим за «трійку». Демон, якого отримала Віола, – тверда «сімка».

– Тобто вона не мала на нього прав? – нагострив вуха приїжджий.

– А от і мала! – втрутився Медор. – Розумієте, за ліцензування відповідає Улой із Шовкопрядів, син якого, Ейвін, за рік до цього напартачив із викликом демона і…

– Досить! – гаркнув нишпорка, та так голосно, що аж заплював напіввідкрите вікно. – Досить! Хтось може говорити послідовно?!

Я зітхнула. Сам же просив: коротко, не заглиблюючись у минуле. А тепер незадоволений. Ну й людина! Не може відразу визначитися, зрозуміло чи швидко, – треба обов'язково поморочити голову!

– Чотири роки тому Ейвін із Шовкопрядів був напарником Брена на практичному занятті з демонології, – м'яко пояснила Лілея. Я підозрювала, що зміни в її характері пов’язані не з магією Аюли, а з черевокрилами, яких ми після переїзду в Трісковник бачили кілька разів. – Через помилку Ейвіна демон вирвався з-під контролю і напав на Брена. Сокіл відновлювався понад рік у Сьомій ренійській лікарні, де працювала Віола.

Олівець нишпорки з неймовірною швидкістю бігав сторінками блокнота. Від старанності приїжджий висунув кінчик язика, й тому здавався смішним і безглуздим.

– Це точна інформація? – спитав уривчасто.

– Так. – А як їй не бути точною, якщо про травмування Брена знала вся Академія? Нещасні випадки за участі знаті – подія не буденна і, звісно ж, вписана в особисту справу. – До речі, в ті роки Ілона підробляла в іншому відділенні тієї ж лікарні і могла потоваришувати з княжною, Еньєр був тамтешнім консультантом від гільдії і не приховував, що у нього роман зі знатною дамою, а дружина Медора народила недоношену дитину і разом із чоловіком регулярно відвідувала лікарів. Але, погодьтеся, Зайці, Кабани та Ласки – не найкраща компанія для княжни з Вовків. А ось із Соколом Віола знайшла спільні теми для розмови.

Скрипнули двері, випускаючи Вальєна.

– Нудно тут у вас, – з кривою посмішкою промовив він. – Переходь уже до таємниць та вбивств, Тає.

– А демон? – сіпнувся нишпорка.

– Той тип із Шовкопрядів був радий прислужитись і видав дозвіл. – Чесне слово, королівський посланець питав очевидне. – Повернімося до князівни. – Я хотіла швидше вивести його і з двору, і зі свого повсякдення. – Вона жила собі на втіху, а потім щось сталося. Віола оголосила, що збирається до Вільшані, набрала цілу сумку монет і коштовностей, наказала демонові заснути на три дні і зникла на три роки.

– Що трапилось?!

Я завагалася. Саме тут наша з Мелою і Вальєном теорія базувалася на суцільних здогадах. З одного боку, довести це неможливо, з іншого – з уст чаклунки історія звучала досить упевнено.

Втім, Мела будь-що могла розказати як істину. Я так не вміла.