Читати книгу - "Мистецтво сновидінь"

На противагу вогняним, які вважаються більш серйозними, більш стриманими, ніж інші, але також більш гордовитими.

— Що це все означає для мене, доне Хуане?

— Значення надто об’ємне, щоб зараз обговорювати його. Моя тобі порада — здолати страх у своїх снах і своєму житті, щоб убезпечити власну цілісність. Неорганічна істота, яку ти енергетично спустошив, а потім знову зарядив, втратила свою свічкоподібну форму. Вона прийде до тебе по нову дозу.

— Чому ви не зупинили мене, доне Хуане?

— Ти не дав мені часу. До того ж ти навіть не чув, як я кричав тобі залишити неорганічну істоту на землі.

— Ви мали, як завжди, заздалегідь проінструктувати мене про всі ці можливості.

— Я не знав усіх можливостей. У питаннях неорганічних істот я майже новачок. Від цієї частини магічного знання я відмовився на підставі того, що воно надто громіздке і мінливе. Не хочу залежати від ласки будь-якої істоти, органічної чи неорганічної.

Таким був кінець нашої розмови. Мене мала б занепокоїти його відверто негативна реакція, але ж ні. Чомусь я був упевнений: усе, що я зробив, було правильним.

Я продовжував займатися сновидіннями без будь-яких втручань з боку неорганічних істот.

Фіксація точки збирання

Оскільки ми домовились обговорювати сновидіння лише тоді, коли дон Хуан вважатиме це за потрібне, я рідко питав його про це й ніколи не наполягав на продовженні своїх розпитувань за певними межами. Отож я більш ніж охоче слухав його щоразу, як він вирішував поговорити на цю тему. Його коментарі чи обговорення сновидінь незмінно розбавлялись іншими темами з його уроків і завжди звучали раптово й несподівано.

Якось, коли я відвідував його вдома, ми вели розмову на якусь сторонню тему, аж тут без жодної передмови він сказав, що через контакти з неорганічними істотами вві сні прадавні маги ставали значно більш вправними в маніпуляціях точкою збирання — об’ємна і зловісна тема.

Я миттєво вхопився за можливість і спитав дона Хуана, в який час, за його оцінкою, могли жити прадавні маги. Раніше за різних нагод я вже ставив йому те саме питання, але він ніколи не давав мені задовільної відповіді. Однак я був упевнений, що цієї миті — можливо, тому, що він сам порушив цю тему — він може погодитись піти мені назустріч.

— Дуже важке питання, — сказав він. Через тон, яким це було мовлено, мені здалося, що він відкидає моє питання. Я неабияк здивувався, коли він заговорив далі. — Воно випробує твою раціональність не гірше за тему неорганічних істот. До речі, що ти тепер про них думаєш?

— Я відклав свої думки подалі, — сказав я. — Не можу дозволити собі думати так чи інакше.

Моя відповідь привела його в захват. Він розсміявся і зробив зауваження щодо власних страхів і антипатій до неорганічних істот.

— Вони завжди були мені не до душі, — сказав він. — Звісно, головною причиною цього був мій страх перед ними. Я не зумів переступити через нього, коли було треба, і потім він закріпився.

— Ви й зараз їх боїтеся, доне Хуане?

— Я відчуваю не так страх, як гидливість. Не хочу перебувати в їхньому товаристві.

— Є якась конкретна причина для цієї гидливості?

— Найкраща у світі причина: ми — антиподи. Вони люблять рабство, а я люблю свободу. Вони люблять купувати, а я не продаю.

Я нез’ясовно розхвилювався й хутко випалив, що для мене ця тема настільки неприродна, що я не можу сприймати її серйозно.

Він з усмішкою подивився на мене й сказав:

— Найкраще в поводженні з неорганічними істотами чинити так, як ти: заперечувати їхнє існування, проте регулярно відвідувати їх і наполягати, що спиш, а вві сні можливо все. Таким чином, ти себе нічим не зобов’язуєш.

Я відчув дивну провину, хоча й не міг збагнути, чому. Відчув, що мушу спитати:

— Що ви маєте на увазі, доне Хуане?

— Твої зустрічі з неорганічними істотами, — сухо відповів він.

— Жартуєте? Які зустрічі?

— Я не хотів цього обговорювати, але, гадаю, час повідомити тобі, що настирливий голос, який ти чув і який нагадував тобі зосередити увагу сновидіння на предметах з твоїх снів, був голосом неорганічної істоти.

Я подумав, що дон Хуан каже щось геть ірраціональне. Мене це настільки роздратувало, що я навіть нагримав на нього. Він розсміявся з мене й попросив розповісти про мої нерегулярні сеанси сновидінь. Прохання здивувало мене. Я ніколи нікому не згадував, що раз у раз мене викидає зі сну потягом до того чи іншого предмета, але замість зміни сну, як мало би бути, змінюється загальний настрій сновидіння, і я опиняюся в невідомому мені вимірі. Влітаю до нього, керований якимось невидимим провідником, який розкручує мене, мов дзигу. Я завжди пробуджувався від такого сну, не припиняючи обертів, і ще довго по тому борсався й крутився перш ніж прокинутись остаточно.

— Це все твої добровільні зустрічі з твоїми неорганічними друзями, — сказав дон Хуан.

Я не хотів сперечатися з ним, але не хотів і погоджуватись. Я промовчав. Я вже й забув своє питання про прадавніх магів, але дон Хуан знов заговорив на цю тему.

— Як я розумію, прадавні маги існували, мабуть, десять тисяч років тому, — сказав він, усміхаючись і спостерігаючи за моєю реакцією.

Ґрунтуючись у своїй відповіді на сучасних археологічних даних з міграції азійських кочових племен до двох Америк, я сказав, що вважаю це твердження хибним. Десять тисяч років тому — це забагато.

— У тебе свої знання, а в мене свої, — сказав він. — Мої знання полягають у тому, що прадавні маги панували протягом чотирьох тисяч років — від семи до трьох тисяч років тому. Три тисячі років тому вони зникли в нікуди. І відтоді маги групуються заново, відновлюючи те, що лишилося від колишніх.

— Як ви можете бути так упевнені у ваших датах? — спитав я.

— Як ти можеш бути таким упевненим у своїх? — парирував він.

Я розповів йому, що археологи мають надійні методи встановлення часів минулих культур. І знову він заперечив, що в магів свої надійні методи.

— Я не намагаюся відкидати чи спростовувати твої слова, — продовжував він, — але вже скоро тобі, можливо, вдасться спитати того, хто знає напевне.

— Ніхто не може знати цього напевне, доне Хуане.

— Це ще одна з речей, в які неможливо повірити, але є дехто, хто може все це підтвердити. Колись ти зустрінеш таку особу.

— Ну ж бо, доне Хуане, ви, певно, жартуєте. Хто може підтвердити, що сталося сім тисяч років