Читати книгу - "Вибрані твори. Том I"

з зловiсним притиском). Дуже радий, що ви так оцiнюєте становище.

Суїндон (збитий з пантелику). Чи треба зрозумiти це так, що, на вашу думку...

Бергойн. Я не висловлюю своєї думки. Я нiколи не принижу себе до тих брутальних висновкiв, якi, на жаль, властивi нашiй професiї. Якби не це, сер, то, безперечно, я мiг би висловити свою думку про спрiнгтаунськi новини — новини, що ви їх (суворо), певно, не чули. Як швидко доходять сюди новини вiд ваших пiдлеглих? Мабуть, за мiсяць, га?

Суїндон (надувся). Гадаю, сер, що донесення, замiсть того, щоб менi, було передано вам. Що-небудь серйозне?

Бергойн (виймає з кишенi донесення i тримає його перед собою). Спрiнгтаун у руках бунтiвникiв. (Кидає донесення на стiл).

Суїндон (вражений). Вiд учора?

Бергойн. Вiд другої години ночi. Може статися, що завтра о другiй годинi ночi будемо в їхнiх руках i ми. Ви думали про це?

Суїндон (впевнено). Якби це сталось, генерале, то британський солдат зумiє постояти за себе...

Бергойн (гiрко). Тим-то, мабуть, сер, британському офiцеровi й не треба знати свою справу: британський солдат своїм багнетом виправить усi його помилки. Надалi, сер, я змушений просити вас трохи бiльше берегти кров та життя ваших людей i трохи менше берегти власнi розумовi здiбностi.

Суїндон. Шкодую, сер, що не маю вашого високого розуму. Я можу лише робити все, що вiд мене залежить, i покладатися на вiрнiсть моїх спiввiтчизникiв.

Бергойн (раптом вдаючись до витонченого сарказму). Дозвольте запитати у вас, майоре Суїндон, чи не пишете ви часом мелодрам?

Суїндон (спалахнувши). Нi, сер!

Бергойн. Який жаль! Який жаль! (Залишає сарказм i раптом серйозно вдивляється в нього). Чи усвiдомлюєте ви, сер, що вiд загибелi нас рятує досi лише наш апломб i розгубленiсть цих колонiстiв? Це — люди того самого англiйського кореня, що й ми, i їх шестеро на кожного з нас... (повторює з наголосом) шестеро проти одного, сер; i майже половина нашого вiйська — це гессенцi, брауншвейцi, нiмецькi драгуни та iндiйцi з томагавками. Це вони — тi спiввiтчизники, що на їхню вiрнiсть ви так покладаєтесь! Уявiть, що колонiсти знайдуть собi ватажка. А що, як вiстi iз Спрiнгтауна саме те й означають, що ватажок уже знайшовся! Що ми тодi маємо робити? Га?

Суїндон (похмуро). Гадаю, виконувати свiй обов’язок, сер.

Бергойн (знову вдається до сарказму, перестаючи зважати на нього, як на безнадiйного дурня). От, от, саме так! Дякую вам, майоре Суїндон, щиро дякую. Ви цiлком розв’язали питання, сер, скерували струмiнь свiтла на становище, яке склалося. Мене втiшає думка, що поруч мене такий самовiдданий i здiбний офiцер, на якого можна покластися в таких скрутних обставинах. Гадаю, сер, ми обоє зiтхнемо з полегкiстю, коли, не гаючи часу, повiсимо цього бунтаря (дзвонить), особливо тому, що я принципово не дозволяю собi звичайного для воякiв способу давати вихiд своїм почуттям.Уведiть в’язня.

З’являється сержант.

Сержант. Слухаю, сер.

Бергойн. Та нагадайте всiм офiцерам, яких побачите на подвiр’ї, що суд на них далi не чекатиме.

Суїндон (насилу стримуючись). Усi члени суду готовi, сер. Вони чекають уже пiвгодини, коли ви зволите вiдкрити засiдання. Вони цiлком готовi, сер.

Бергойн (спокiйно). Я теж.

Заходять кiлька офiцерiв, сiдають на свої мiсця бiля столу. Один сiв збоку, напроти дверей i веде протокол судового засiдання. Офiцери одягненi в мундири 9, 20, 21, 24, 33, 47 i 62-го британських пiхотних полкiв. Один з офiцерiв генерал-майор королiвської артилерiї. Тут є також кiлька нiмецьких офiцерiв, серед яких — гессенськi карабiнери, прусськi та брауншвейзькi драгуни.

Доброго ранку, джентльмени! Шкодую, що мушу турбувати вас. Зробите велику ласку, придiливши нам кiлька хвилин.

Суїндон. Ви будете головувати, сер?

Бергойн (тепер, зважаючи на велику аудиторiю, виявляє ще бiльше чемности, вишуканости у своїх виразах i сарказму в тонi). Нi, сер. Я надто визнаю свою нездатнiсть, щоб претендувати на це. З вашого дозволу, я сяду бiля нiг Гамалiїла. (Бере стiльця бiля столу, що стоїть ближче до дверей, i жестом запрошує Суїндона на мiсце голови, не сiдаючи, доки не сiв той).

Суїндон (дуже незадоволений). Як вам завгодно, сер. Я лише намагаюсь за надзвичайно складних умов виконати свiй обов’язок. (Сiв на мiсце голови).

Бергойн на мить залишає свiй удаваний тон i заглиблюється в читання донесень, насупивши брови, iз стурбованим виразом на обличчi, мiркуючи, мабуть, про своє критичне становище i про нiкчемнiсть Суїндона. Вводять Рiчарда. Джудiт iде поруч з ним. Двоє солдатiв iдуть попереду нього, двоє — позаду пiд командою сержанта. Вони проходять через усю кiмнату, прямуючи до стiни, що напроти дверей; але коли Рiчард проходить повз головне мiсце, сержант торкається його руки, зупиняючи його, а сам стає за ним. Джудiт принишкла пiд стiнкою. Четверо солдатiв вишикувалися поблизу неї.

Бергойн (одвiвши очi вiд паперiв i побачивши Джудiт). Хто ця жiнка?

Сержант. Дружина пiдсудного, сер.

Суїндон (нервово). Вона просила мене дозволити їй бути присутньою, i я гадав...

Бергойн (iронiчно договорюючи фразу за нього). Ви гадали, що це буде їй приємно. Звичайно, звичайно. (Чемно). Дайте ледi стiльця i подбайте, щоб їй було якнайзручнiше.

Сержант принiс стiльця i становить його поблизу Рiчарда.

Джудiт. Дякую вам, сер. (Сiдає, з великою пошаною зробивши Бергойну реверанс; той велично вклоняється їй).

Суїндон (до Рiчарда, рiзко). Ваше iм’я, сер?

Рiчард (ввiчливо, але вперто). Годi вам! Ви не станете запевняти, що мене привели сюди, не знаючи, хто я?

Суїндон. Це тiльки формальнiсть, сер. Назвiть, своє iм’я.

Рiчард. Якщо це тiльки формальнiсть, то моє iм’я Антонi Андерсон, пресвiтерiанський священик цього мiста.

Бергойн (зацiкавлений). Справдi? Прошу вас, мiстере Андерсон, скажiть, яке ваше вчення?

Рiчард. Я охоче зробив би це, коли б вистачило часу. Я не можу взятися цiлком навернути вас до своєї вiри швидше, нiж за два тижнi.

Суїндон (обриваючи його). Ми не для того тут зiбралися, щоб обговорювати вашi погляди.

Бергойн (з вишуканим поклоном на адресу злополучного Суїндона). Приймаю вашу догану.

Суїндон. О, нi, я не вам, я...

Бергойн. Нiчого, будь ласка. (Дуже ввiчливо до Рiчарда). А вашi полiтичнi переконання, мiстере Андерсон?

Рiчард. Як на моє розумiння, то саме це ми i маємо намiр тут висвiтлити.

Суїндон (суворо). Чи заперечуватимете ви, що ви бунтар?

Рiчард. Я — американець, сер.

Суїндон. Що ж саме, на вашу думку, мiстере Андерсон, я повинен думати про цю вiдповiдь?

Рiчард. Менi аж нiяк не здається, що солдат повинен думати, сер.

Бергойн надзвичайно задоволений влучнiстю вiдповiдi; як на його думку, вона майже вiдшкодовує втрату Америки.

Суїндон (аж сполотнiв