Читати книгу - "Вибрані твори. Том I"

з лютi). Раджу вам, заарештований, не бути таким гострим на язик.

Рiчард. Тут вже нiчого не вдiєш, генерале. Якщо ви вирiшили повiсити людину, то самi ставите себе у невигiдне становище перед нею. Навiщо менi бути з вами ввiчливим? Адже мене однаково повiсять — один раз козi смерть.

Суїндон. Ви не маєте права думати, нiби суд винiс вирок, не розiбравшись у справi. І прошу не називати мене генералом. Я — майор Суїндон.

Рiчард. Тисячу пробачень. Я гадав, що маю честь розмовляти з Джоннi-джентльменом. (Серед офiцерiв — рух; сержант ледве стримує смiх).

Бергойн (надзвичайно люб’язно). Джоннi-джентльмен — це, очевидно, я, сер, до ваших послуг. Друзi мої звуть мене генералом Бергойном. (Рiчард з вишуканою чемнiстю вклоняється). Гадаю, сер, що ви, як джентльмен i як людина розумна, незважаючи на свiй сан, усвiдомлюєте, що коли ми змушенi будемо, на превеликий жаль, повiсити вас, то зробимо це тiльки внаслiдок полiтичної необхiдности, а не з якоїсь особистої неприязнi до вас.

Рiчард. О, безумовно. І це, певна рiч, становить для мене величезну рiзницю.

Усi мимоволi всмiхаються: дехто з молодшого офiцерства пирскає вiд смiху.

Джудiт (слухає цi ввiчливi реплiки та жарти i її жах з кожною хвилиною зростає). Як ви можете?

Рiчард. Ви обiцяли мовчати.

Бергойн (звертається до Джудiт з витонченою люб’язнiстю). Вiрте менi, панi, — ми дуже вдячнi вашому чоловiковi, що вiн ставиться до всiєї цiєї вельми прикрої справи так, як годиться джентльменовi. Сержанте! Стiльця для мiстера Андерсона.

Сержант виконує наказ. Рiчард сiв.

Ну, майоре Суїндон, чекаємо на вас.

Суїндон. Мiстере Андерсон, гадаю, вам вiдомi вашi обов’язки як пiдданця його величностi короля Ґеорґа Третього?

Рiчард. Менi вiдомо, сер, що його величнiсть король Ґеорґ Третiй має повiсити мене за те, що я не хочу дозволити лордовi Норту[1] грабувати мене.

Суїндон. Це — бунтiвна вiдповiдь, сер.

Рiчард (лаконiчно). Так. Це саме те, що я й хотiв висловити.

Бергойн (цiлком неґативно ставиться до Рiчардового способу оборонятися, але все ж зберiгає ввiчливiсть). А не здається вам, мiстере Андерсон, що це вульґарна — даруйте менi на словi — точка зору? Чому ви галасуєте про грабунок з якогось нiкчемного приводу, як-от поштове чи там чайне мито? Адже, кiнець кiнцем, суть джентльмена в тому, щоб бути щедрим.

Рiчард. Рiч тут не в грошах, генерале. Але щоб мене оббирав такий кретин, як оцей туполобий король Ґеорґ...

Суїндон (скандалiзований). Годi! Замовкнiть, сер!

Сержант (вибухає громом обурення). Мовчать!

Бергойн (цiлком спокiйно). У вас, я бачу, своя особиста точка зору. Моє офiцiальне становище не дозволяє менi вдаватися в це, — хiба що у приватнiй розмовi. Але (знизує плечима), звичайно, мiстере Андерсон, якщо ви вперто прагнете на шибеницю,

Джудiт здригається.

то говорити вже нема про що. Справдi, своєрiдний смак! (Знову знизує плечима).

Суїндон (до Бергойна). Чи не покликати свiдкiв?

Рiчард. Навiщо тi свiдки? Коли б нашi городяни послухались мене, то ви знайшли б на вулицях барикади, всi будинки обернулися б на фортецi, а збройне населення обороняло б вiд вас мiсто до останньої людини. Та, на жаль, ви прийшли ранiше, нiж ми перейшли вiд розмов до дiла; тепер уже запiзно.

Суїндон (суворо). Ну, сер, то ми дамо i вам, i вашим городянам таку науку, якої довiку не забути. Що ви можете ще сказати?

Рiчард. Гадаю, вам слiд було б поставитися до мене, як до вiйськовополоненого, i розстрiляти мене, як годиться для людини, а не повiсити, як собаку.

Бергойн (спiвчутливо). Ви говорили зараз, як цивiльна людина, — даруйте менi це слово, — мiстере Андерсон. Чи уявляєте ви, який середнiй процент влучань у солдатiв армiї його величности короля Ґеорґа Третього? Якби ми й поставили вас на розстрiл перед загоном солдатiв, то що б iз того вийшло? Половина з них не влучить, а решта такого наробить, що кiнець кiнцем офiцеру вiйськової полiцiї доведеться пристрiлити вас з пiстолета. Тодi як повiсити вас можуть якнайдосконалiше, за всiма правилами. (З добродушнiстю). Дозвольте менi переконати вас у перевазi шибеницi, мiстере Андерсон!

Джудiт (не тямлячи себе вiд жаху). О Боже!

Рiчард (до Джудiт). Адже ви обiцяли. (До Бергойна). Дякую, генерале. Те, що ви сказали, досi не спадало менi на думку. Щоб зробити вам приємнiсть, я бiльше не заперечуватиму проти петлi. Вiшайте мене, дуже прошу.

Бергойн (люб’язно). Волiєте о дванадцятiй годинi, мiстере Андерсон?

Рiчард. Буду до ваших послуг, генерале.

Бергойн (пiдводиться). Бiльше нема чого додавати, джентльмени. (Усi встають).

Джудiт (раптом кидається до столу). О, ви не можете вбивати людину так, без справжнього суду, не подумавши навiть, що робите, не знаючи... (їй бракує слiв).

Рiчард. Отак ви додержуєте свого слова?

Джудiт. Якщо я повинна мовчати — кажiть ви. Обороняйтесь, рятуйте своє життя — скажiть їм правду!

Рiчард (з тривогою). Я сказав тут уже досить правди, щоб повiсити мене аж десять разiв. Якщо ви скажете ще одне слово, то пiддасте небезпецi життя iнших, а мого однаково не врятуєте.

Бергойн. Дорога ледi, єдине бажання наше — уникнути неприємностей. Невже вам було б легше, якби ми влаштували урочисту церемонiю, а мiй приятель Суїндон убрався б у чорну мантiю i тому подiбне? Я вважаю, що ваш чоловiк зробив нам надзвичайну послугу, виявивши такий такт i щиро джентльменськi почуття.

Джудiт (шпурляючи свої слова йому в обличчя). Ви божевiльний! Невже вам байдуже, який злочин учинити, аби тiльки все було зроблено, як годиться джентльменовi? Вас не турбує, що ви вбивцi, аби тiльки, вбиваючи, бути в червоних мундирах? (У розпачi). Ви не повiсите його! Це не мiй чоловiк!

Офiцери перезираються один з одним, шепочуться; дехто з нiмцiв звертається до сусiдiв з проханням перекласти, що сказала ця жiнка. Бергойн, якого докiр Джудiт, очевидно, вразив, швидко опанував себе, почувши, що справа повернула на iнше. Рiчард пiднiмає голос, i слова його покривають усi розмови.

Рiчард. Прошу вас, джентльмени, покласти цьому край. Вона не хоче вiрити, що неспроможна врятувати мене. Кiнчайте судове засiдання.

Бергойн (голос його такий твердий i спокiйний, що вмить настає тиша). Одну хвилину, мiстере Андерсон. Хвилину, джентльмени. (Сiв знову на своє мiсце. Суїндон та решта офiцерiв роблять те ж саме). Прошу вас, панi, висловитись яснiше. Ви хочете сказати, що цей джентльмен не ваш чоловiк, чи тiльки — як би це делiкатнiше висловити, — що ви йому не дружина?

Джудiт. Я не розумiю, що ви хочете сказати. Я кажу, що це не мiй чоловiк, — мiй чоловiк утiк. Цей