Читати книгу - "Гра у три руки"

що... хм... словом, якщо раптом з'явиться людина, яка її готувала, можете опинитись у незручній ситуації?

— Я б не назвав нашу ситуацію незручною, — знизав плечима Олег.

— Тобто, автор цього кулінарного витвору — ви сам...

Проказавши це у недовірливих і водночас задумливих інтонаціях, Ірина зняла з каструльки кришку й помішала вариво. Весела ситуація! Схоже, цей скарб на ім'я Олег був нічийний. З більш аніж привабливою зовнішністю, незасміченими мізками, пристойними манерами. Його б оправити належним чином. Одягнути нормально, підмарафетити. Працевлаштувати. Ні, загалом, такого не буває. Щоб отаке майже валялось і ніхто не прибрав до рук... Щось не так. У чому каверза?

Ірина дедалі частіше «з'їжджала» з тем, оскільки власні думки вперто рухалися в одному напрямку. Що він запитав? Ось, буквально зараз. Треба ж відповідати. А воно вилетіло з голови. Ну? Щось про роботу, здається, про її рід занять. Адже перед цим говорив про свою математику, чи то пак фізику. Зараз побачить, що вона десь «у хмарах».

Разом з тим доводилося стежити за собою, аби не припуститися знайомих йому мовних обертів, жаргону. В цьому допомагала забута «рідна». Добираючи слова, Ірина мимоволі говорила повільніше, а улюблені звороти просто не мали українського відповідника. Усе тривало нормально.

Тіло здригнулося несамохіть. Олег стояв дуже близько і дихав їй у потилицю. Руки ледь відчутно торкались її ліктів, а гаряче повітря пробиралося крізь корені волосся та опускалося по шиї. О мама-мія...

Вона обережно відсторонилася. І не тому, що було неприємно. І не тому, що це суперечило бажанням. Просто злякалася від несподіванки. Адже це відчуття загрожувало охопити цілком. А виявилося воно таким несхожим на попередні. Пальці перебирали якісь ложки, а нещодавні спогади не давали думати і спробувати відновити розмову. Олег знову щось запитав, але її відповідь навіть самій видалася незрозумілими звуками. Чорти... Здавалося, нитка, за яку потрібно триматися, вислизає з рук.

Усе повторилося. Він підійшов знову, і її потилиця відчула той самий подих, від якого мурашки поповзли по шкірі. Шия стиснулася сама, втягуючи голову в плечі. Руки вже не торкались, а тримали її. Здалося, що м'язи тіла спонтанно скорочуються у відповідь на ці дотики, не здатні ні допомогти чоловікові, який забажав її, ні протидіяти йому. Цілком безпорадний стан, неприродний для себе, коли тобою можна маніпулювати без докорів совісті та без міри. Проти такого повставала уся сутність Ірини. Але сили навіть до найменшої дії не було.

А її вже повернули обличчям до себе і розглядали з близької відстані. Цікаво, який він — власний вигляд у такому стані, коли спаралізовані руки і ноги? Напевно, щонайменше смішний. А ще такий, який не могли б уявити кілька сотень людей, котрі щодня отримували від неї «на горіхи». О Боже!... Ще трохи — і вона сама себе не поважатиме. Усе можна — навіть лягти під першого зустрічного, якщо вже так захотілось. Але дозволяти маніпулювати собою?!

Де взяти сил перехопити ініціативу?

Олег нахилився ще нижче і спробував поцілувати її в губи. Вийшло казна-що, адже вона й сама не розуміла, куди у цей момент повертає голову. Руки, що тримали, послабили обійми. І її груди змогли хапнути повітря. Ось вона, рятівна мить! Коли охопить наступна хвиля, спасіння вже не буде.

— Так, — голосом, який не впізнавала сама, мовила Ірина, струшуючи головою і роблячи руками застережливий жест, — або ми продовжуємо гріти зупу, або стелимо ліжко...

XI

 

олова ще оберталася. Душ не надто допоміг і, відчинивши холодильник, Ірина напружено думала, чим би поправити свій стан. І справа була не у близькості з бажаною людиною, яка відбулась уперше. Стан душі та розуму викликав у неї дедалі більшу розгубленість. Щойно їй вдалося виконати задумане. Однак відчуття усвідомлення результату не виникло. Втім, яке там усвідомлення? Не було самого результату!

Спогади накочувалися хвилями, і невдоволення собою заполонювало знову й знову, відбираючи законне право на сон, адже до моменту, коли учергове розпочнеться завтрашня коловерть, залишалося не так багато.

Була мить, коли Ірина мало не заснула, притулившись до його руки. Щось не дало. Відчувала якийсь некомфорт, коли очі ковзали поглядом по нерівній, напросто побіленій стелі з «ніяким» абажуром, і це відганяло сон. У такому середовищі важко було заснути навіть після того, що сталося щойно. А здалося б. Поїхати на роботу звідси, провівши ніч у жаданого і бажаного чоловіка, схоже, не вийде.

Коханий і бажаний чоловік також не спав. Це відчувалося з його дихання і майже непомітних рухів. Його повіки заплющувалися й розплющувались, як виявилося, не зовсім беззвучно, адже вона фіксувала це. Особисте особистим, а завтра у вир, де не в усіх зварює голова і вистачає сил. У неї повинно вистачити. Це насамперед.

— Завтра на роботу... — прошепотіла Ірина.

— Звісно. Ще є час виспатися...

Схоже, він не заперечував проти прощання просто зараз. А якби просив? Хотілося б їй залишитися? Відчуття тісняви здавалося недоречним, але нормального сну не було б. А завтра з хворою головою...

— Ти не шкодуєш про цю несподівану зустріч? — запитав Олег.

— Хе! — його слова змусили її навіть звестися на лікті, — звісно, ні! Я взагалі ніколи не шкодую про свої вчинки. А якщо на щось погоджуюся, то це виважене рішення. Повір.

— Навіть якщо його доводиться приймати упродовж кількох хвилин, поки рухається черга у касі?

— Хмм...

Як же правильно сказати?

Він чекав, розуміючи, що ця коротка і невизначена відповідь — не те, на що слід сподіватися від такої жінки. Буде продовження. Але їй чомусь важко. Оце й означає оте «хмм». Чому?

Як же правильно? Можливо, це й є той визначальний момент, коли й належить пояснити, що рішення переспати з оцим чоловіком народилось аж ніяк не в кількахвилинний відрізок часу, проведений разом у супермаркеті. І що ліжко тут узагалі не головне. Можливо. Але щось не дозволяло наважитися. Невже середовище, що створювало дискомфорт? Навряд чи. То в чому річ? Не наламати дров. Ось що. Ця думка знову охопила свідомість. Надто кардинальний крок.

— Я тобі так скажу, — тепер Ірина сиділа на ліжку, дивлячись на коханця зверху під тьмяним поглядом нічника. — Твоє право — як думати про мене у зв'язку з подіями нинішнього вечора. Адже крім цього ти поки що не маєш більше ніякого матеріалу про мою персону. Щоби допомогти тобі не помилитися, скажу одне — не поспішай складати враження