Читати книгу - "Незрозумілі"

підняв очі.

— І мені, — підтримав його Сашко. Йому чомусь стало тепло і затишно, навіть захотілося обійняти батька, але щось стримувало.

Радісний від передчуття можливості зробити завтра «романтичний жест», він перший поспішив до сходів, вистрибнув через сходинку на майданчик біля дверей. За ним — батько. Тепер їх уже об’єднували і «чоловічі справи». Територія непорозумінь ставала все меншою.

9.

аступного дня Сашко прокинувся без будильника, відразу зірвався з місця і, щось собі наспівуючи, сховався у ванній кімнаті. Провів рукою по підборіддю, глянув на себе в дзеркало, невдоволено хмикнув, помітивши новий червоний набряк на лобі. Плюснув на обличчя холодною водою — і вона обдала його своєю приємністю, тернувся рушником, який чомусь не був уже таким жорстким, як раніше.

Сніданок чекав на столі. Батька вже не було. О п’ятій машина забрала його на весь день. Мама квапливо випила каву і теж вигулькнула з квартири. Сашко залишився сам, і це його цілком влаштовувало. Необхідно було обдумати свої дії, приготувати одяг і раніше вийти з дому, щоб купити дорогою квіти.

Відчинив шафу, кинув поглядом на шкільний костюм, навіть не торкнувся його, а дістав улюблені джинси і подаровану батьком на день народження сорочку. Пшикнув кілька разів дезодорантом під пахвами, для чогось його понюхав, схопив куртку, але передумав і повісив її туди, де була. Порушуючи встановлені батьками правила, взув кросівки замість блискучих черевиків. Перевірив наявність отриманих від батька грошей, накинув рюкзак на плече і вийшов з квартири, клацнувши замком.

На осінній вулиці було тепло. Із-за будинків виглядало сонце. Де-не-де бавилася своїми невагомими тоненькими ниточками майже прозора павутина. Навіть безпритульні собаки поводилися якось особливо, і сусідка баба Наташа сварилася на свого кота, який стягнув курячу ніжку зі сковорідки, по-доброму, а нецензурщина в її виконанні чомусь звучала піснею.

«Дивно, — подумав Сашко, — і тато сьогодні не телефонував, не контролював», — майнула думка. Дістав із кишені мобільний, натиснув кнопку швидкого виклику.

— Слухаю, — відгукнулась трубка.

— Привіт! — промовив Сашко і замовк, не знаючи, що сказати. І справді: навіщо зателефонував?

— Щось сталося? — захвилювався батько.

— Ні, просто хотів побажати хорошого дня. І дякую за фінансову допомогу, — Сашко розпізнав у своєму голосі нотки легкого жарту.

— Велкам! — радісно зреагував тато. — На добру справу не шкода. Удачі тобі і просто — будь собою! — жартома чи всерйоз сказав і від’єднався. Сашко невідомо чому всміхнувся, показав язика мобільнику і неквапом (було ще вдосталь часу) попрямував до найближчих кіосків із квітами.

У підземному переході кіосків було декілька. Різноманіття квітів вражало. Троянди всіх кольорів, якісь ромашки чи хризантеми, невідомі цвітіння різних країн — навіть назви важко було вимовити. Все це змовницьки заглядало йому в очі з великих відер, ошелешувало запахом і (жах!) убивало неможливістю конкретного вибору. Очі від такого багатоманіття квітів розбігалися в різні боки, а потім знову гналися кудись і нічого вподобати не могли. Очам було важко зробити вибір. Сашко розгублено зупинився.

— Що шукаємо, юначе, — підскочила до нього густо нафарбована молодиця. — Троянди? Орхідеї? Весілля? День народження? — закидала запитаннями.

— Мені б... — кліпнув очима Сашко.

— Без питань! — навіть не дослухала квіткарка. — На яку суму розраховуєте? — поцікавилася.

— На оцю, — дістав з кишені трохи пожмакані «сотки».

— О! — зраділа і багатозначно подивилася йому у вічі. — Юнак матиме солідний букет! Може, щось порадити? Мамі? Коханій? — запитала, хитро примружившись.

— Для дівчини, — вже впевненіше видав Сашко. — Щось дуже гарне, — вже зі сміливішими інтонаціями попросив.

— Напевне, чимось дуже провинився, — думаючи про щось своє, сказав огрядний дядько поруч. — Я дружині квіти купую, тільки коли щось упорю і вибачатися доводиться.

— Ви, чоловіки, завжди так, — кинула квіткарка. — А щоб просто, без причини жінку потішити... — іскристо глянула на дядька. Той відійшов до іншого кіоску.

— Вибрав? — невгамовно поцікавилась у Сашка.

— Не знаю. Не можу...

— Бери цей, — порадила, легко перейшовши на «ти». — Гербери! Нестандартно, гарно і ціною підходить. Побачиш, їй сподобається, — щось нерозбірливе промайнуло в її очах.

— Думаєте? Тоді добре, — схопив букет. Квіти справді були симпатичні. Ніжна, з темним пушком серединка, яскраво-червоні пелюстки заворожували і передавали свою красу настроєві і думкам Сашка.

Розплатившись, вибіг сходами з переходу. Вирішив дочекатись Орисю неподалік школи, вручити їй букет і все-все пояснити. Ну, не зможе встояти вона перед такою красою!

Сашко тупцював біля огорожі шкільного подвір’я, намагаючись не проґавити Орисю. Спершу перехожих було мало. Школярі не надто рвалися туди. Потім їх ставало все більше і більше, і нарешті — пішли потоком, багатоголовим і багатоголосим потоком. Сашко чомусь почав тремтіти, ніби від холоду, хоч на вулиці було сонячно і тепло. Де ж вона? Терпке хвилювання оволодівало ним. Хотів і боявся побачити очі Орисі, сподівався на радість від вручених квітів. Навіть уявляв (це було би бомбезно!) її поцілунок на своїй щоці. Усе це було жаданим і нагнітало якийсь дивний неспокій. Не вірив, що таке може статися.

Школярі, проходячи поруч, косували очима на Сашка, не проминали поглядом букет у його руках. Хтось багатозначно посміхався, хтось відшпилював якусь, як йому здавалося, незграбну фразу. Дівчата тихенько підхихикували, перешіптуючись між собою.

— Привіт, Голова! — неждано ляснув хтось його по плечах. Санько повернувся. На нього зверхньо дивився Вовка Бадій. — Чекаєш «наречену»? А вона тим часом зі Спицею теє... — вишкірив зуби.

— Хто? — не второпав Сашко. — Коли? — вдарило по мізках підозрою.

— Катька Змієвська, — зловтішаючись, відрізав Качок. — Дзвонила мені вчора ввечері. Їй матінка таки-и-ий «армагедон» впарила, — розвів руками.

— А-а-а, — полегшено протягнув Сашко. До біса ту Змієвську. Через неї і так проблем по вуха.

— А ти шо за віник приволік? — висмикнув одну пелюстку з квітки Бадій. — Це ті квіти, з яких прокладки роблять? — додав насмішкувато.

— Які прокладки? — не зрозумів Сашко.

— «Котекс», ги-ги! — зареготав Качок. — Реклами не бачив? — вирвав ще кілька пелюсток, дмухнув, розвіюючи їх у повітрі. — «Нові прокладки „Котекс” всотують вологу відмінно! Навіть у дуже критичні дні!» — артистично продублював рекламу Бадій. — Ну добре, чергуй. Ти обов’язково повернеш своє кохання, — ніби знущаючись, сказав і неквапом побрів до школи.