Читати книгу - "Урфін Джюс і його дерев'яні солдати"

Тотошко і ворона вирушили на північний схід, у тому напрямку, куди буревій ніс будиночок-фургон з Еллі і Тотошком понад рік тому. Йшли пішки, ночували в полі у наметі, котрий виготував сам Чарлі з непромокальної шовкової тканини. Намет мав подвійні стінки, його можна було надимати повітрям, і тоді він служив за пліт. Тим плотом мандрівники перепливали річки, що зустрічались їм на шляху.

І ось після багатьох днів подорожі друзі відчули подих Великої пустелі. Гарячий вітер обпікав засмаглі обличчя мандрівників. Колодязі і джерела стали попадатись лише зрідка, і моряк Чарлі після кожного привалу поповнював запас води. Почали зустрічатись піщані дюни, порослі ріденькою травою; в них ховались великі ящірки, висуваючи із нір потворні голови.

Вони були такі страшні, що навіть відважний Тотошко не насмілювався на них нападати. Дні стали нестерпно жаркі, а ночі холодні.

Нарешті мандрівники зайшли в останній ліс на шляху до Чарівної країни. Далі, за лісом, починалась Велика пустеля — неосяжне піщане море. Спробувати подолати пустелю пішки було б безглуздям.

Тут, у лісі, Чарлі Блек знайшов необхідні матеріали для побудови сухопутного корабля. А інструменту він мав удосталь.

Коли сухопутний корабель з довгою щоглою, з палубою, оточений невисокими бортами, на широких колесах, був готовий, моряк і Еллі викотили його на узлісся. Велика пустеля простягалась перед ними без кінця-краю, сувора й урочиста в своєму безгомінні, трохи хвиляста, і дрібненькі жовті піщинки з легким шерехом котились по ній, підхоплені вітерцем.

Моряк зняв шапку.

— Вона нагадує мені океан… — тихо мовив він.

Еллі дивилась на Велику пустелю широко розкритими від жаху очима. Одного разу дівчинка вже перетнула її в будиночку, що летів поміж хмар, але та мандрівка відбувалась поза її бажанням, і більшу частину її вона проспала, прокинувшись уже в країні Жуванів. Як тепер зустріне її пустеля?..

— Що ж, пустеле! — весело вигукнув Чарлі. — Я боровся з океаном, поборюсь і з тобою, пустеле, до того ж ви схожі, немов брат і сестра!

Залишилось дочекатись попутного вітру. Попутний вітер був необхідний тому, що дерев'яний візок під парусом не міг лавірувати так вільно, як корабель на морі. Чарлі Блек поставив на відкритому місці флюгер, і Еллі, прокидаючись уранці, найперше бігла до нього, щоб визначити напрям вітру.

Терпіння мандрівників випробовувалось не дуже довго. Через три дні рано-вранці подув північно-східний вітер, що швидко посилювався.

Чарлі Блек і Еллі щовечора складали весь свій вантаж на палубу корабля, крім речей, необхідних для ночівлі. Так було і цього разу: барило, наповнене свіжою водою із сусіднього джерела, вже стояло на місці, харчі і все таке інше теж було повантажено. Моряк натяг мотузок, і на щоглі знялося вітрило, зроблене із шовкового полотнища.

— Дядечку Чарлі, це твоє всеперетворювальне полотнище? — з подивом вигукнула Еллі, забираючись на палубу.

— Як ти сказала?

— Всеперетворювальне полотнище: воно ж може у тебе перетворюватись у все, що завгодно.

— Дуже гарне слово, — сказав моряк. — Так і назвемо його.

Вітер напнув вітрило, і візок м'яко покотився по піску, а на щоглі корабля тріпотів прапорець з картатої Елліної хустинки. Сухопутний корабель швидко мчав у потрібному напрямку. Хмара дрібного піску кружляла навколо нього. Але моряк Чарлі передбачив цю незручність: він понишпорив в одній із своїх численних кишень і дістав звідти окуляри для себе й Еллі. Скельця окулярів були обрамлені щільною сіткою, що захищала очі від піщинок. Дивитись було добре, а от розмовляти все одно неможливо — варто було розтулити рот, як у нього летіла пилюка.

— А ти не розмовляй, — порадив Чарлі дівчинці і всю увагу звернув на управління вітрилом.

Візок швидко мчав хвилями піщаного моря, широкі колеса не грузли у ньому. Повертаючи вітрило то ліворуч, то праворуч, капітан сухопутного корабля трішки змінював курс і обходив горби і западини.

Вже перевалило за полудень, як на горизонті щось зблиснуло, схоже на сріблясте пасмо хмаринок. Та, пильне око моряка не помилилось.

— Гори! — радісно вигукнув Чарлі. — Бачу гори!

Еллі у захваті заплескала у долоні.

З кожною хвилиною гори наближались, і вже можна було, розрізнити чорні голі вершини і сліпучий сніг на схилах.

— Ще годинку-другу, і ми будемо біля підніжжя хребта, — сказав Чарлі, — аби лиш не вщух вітер…

Та вітер не вщухав, візок мчав, як і раніше, швидко, і в моряка було весело на душі.

Однак незабаром його охопив неспокій: сухопутний корабель почав збиватись з курсу, вперто відхиляючись на північ.

Капітан не міг зрозуміти, у чому тут справа. Судячи з приладів, вітер не змінився, штурвал був справний, і все ж таки Чарлі Блеку ніяк не вдавалося правувати у потрібному напрямку. Капітан стурбовано дивився вперед.

Раптом за піщаним пагорбом з'явився велетенський, розміром з будинок, камінь. Він лежав на шляху корабля, і Чарлі Блек наполіг на руль, щоб об'їхати кам'яне громаддя.

Але що це? Корабель утратив управління і помчав прямісінько на каменюку. Капітан вивертав руля, потім з усієї сили натис на гальмо — та дарма. Чарлі навіть опустив вітрило, але візок, немов оскаженілий кінь, летів усе швидше й швидше. Катастрофа була неминуча. Моряк ледве встиг крикнути: «Еллі, тримайся за щоглу!», коли тр-рах! — корабель з тріском ударився об скелю. Пасажири і речі, змішавшись у купу, полетіли вперед.

Сила поштовху одірвала Еллі від щогли, дівчинка гепнулась на палубу лобом, набила собі гулю. Чарлі Блек упав на спину, але, на щастя, вдало. Тотошко скавучав, придавлений барилом, але, витягнувши песика, Еллі переконалась, що він неушкоджений. Ворона не постраждала, захищена міцною дротяною кліткою, вона лише голосно каркала.

Звівшись на ноги, Чарлі огледівся. Судно стояло, нахилившись на один бік, немов справжній корабель, що потерпів катастрофу. Перехилившись через борт, капітан пересвідчився, що передня вісь їхнього візка зламалась.

— Ех я, старий копчений оселедець! — лаяв сам себе моряк. — Не зміг упоратися зі штурвалом… І що ж воно таке трапилося із судном? Присягаюсь, ця чортова каменюка притягнула його, мов магніт залізо…

Клянучи і себе, і корабель, і скелю, Чарлі став розшукувати інструменти, щоб відремонтувати візок. Тим часом Еллі, навівши лад на палубі, стрибнула на пісок і пішла до каменя, сподіваючись знайти за ним захист од вітру.

Дівчинка ковзала поглядом по причілку скелі, яка була поорана тріщинами, і… дивна річ! їй здалося, що чудернацький візерунок тріщин складається у літери. Вона підійшла впритул до скелі — але нічого в безладному сплетінні ліній не можна було розрізнити. Дівчинка здогадалась відійти подалі й тепер цілком ясно розрізнила здоровенні криві літери Г… І…