Читати книгу - "Країна Мумі-тролів. Книга перша"

роздратування, а Мумі-троль пашів від гніву та напруги. Із клубка зчеплених супротивників виднілися тільки руки-гілляки, хвости та лапи.

Хропся ухопила велику каменюку і пожбурила нею в отруйницю. Була вона не надто меткою, тож камінь влучив Мумі-тролеві в живіт.

— О, який жах! — зойкнула Хропся. — Я вбила його!

— Типове дівчисько! — пирхнув Чмих.

Однак Мумі-троль навіть не думав умирати і гідно продовжував свій тріумфальний двобій з підступною Анґостурою, доки від отруйного куща позалишалися самі обрубані цурпалки (дрібні гіллячки Мумі-троль не чіпав).

— Ось так! — сказав він, складаючи ножа.

— О, який ти хоробрий, — благоговійно прошепотіла Хропся.

— Пусте, мені такими справами доводиться займатися ледь не щодня, — недбало буркнув Мумі-троль.

— Дивина, я, принаймні, ще ніколи не бачив, щоб… — ляпнув Чмих і зненацька скрикнув, бо дістав копняка від Нюхмумрика.

— Що це було?! — здригнулася від ляку Хропся, яка ніяк не могла прийти до тями.

— Не бійся! — заспокоїв її Мумі-троль. — Я поруч і зумію тебе захистити. Прийми від мене маленький подарунок! — з цими словами герой простягнув дамі золотий браслет.

— О! — тільки й зуміла промовити Хропся й густо пожовтіла від утіхи. — А я його стільки шукала… Як мило…

Панночка одразу ж почепила прикрасу на ніжку і, вертячись на всі боки, милувалася нею.

— Вона проплакала за цією цяцькою кілька днів, — сказав Хропусь. — Щоразу, як я намагався заговорити про комету, вона зводила розмову до жалю за браслетом. А вас цікавить комета?

— Ще й як! — підтвердив Нюхмумрик.

— Хвала небесним силам! — полегшено зітхнув Хропусь. — То можемо одразу ж влаштувати нараду. Сідаймо!

Усі сіли.

— Я оголошую себе головою та секретарем зборів, — вів далі Хропусь. — Хтось має інші пропозиції?

Інших пропозицій не було, тож Хропусь тричі постукав олівцем по землі.

— Це була червона ядуча мураха? — запитала його сестра.

— Тихо, ти заважаєш проводити нараду! — урвав її Хропусь. — Отже, що ми маємо? Комета мала би досягнути Землі у п’ятницю, сьомого серпня, о 8:42 вечора. Можливо, на чотири секунди скоріше.

— Червона мураха… — пробурмотів Мумі-троль неуважно, розглядаючи гривку Хропсі. У Мами немає гривки. Він ще ніколи не бачив мумі-тролів з гривками.

— Чому ніхто ніколи мене не слухає? — образився Хропусь.

— Не знаю, — здвигнув плечима Чмих. — І завжди так було?

— А тепер, — звелів Нюхмумрик, — замкніть роти на замок і слухайте, що скаже Хропусь. Він хоче, щоб ми всі поміркували, як можна порятуватися у цій ситуації.

— Ми повертаємося додому! — повідомив Мумі-троль. — Сподіваюся, ви з нами?

— Це питання ми більш детально обговоримо на наступній нараді, — сповістив Хропусь.

— А де, до речі, ти мешкаєш? — поцікавилася Хропся.

— У дуже гарній долині, з Мамою і Татом. Тато сам побудував будинок і пофарбував його у блакитний колір. Напередодні нашої мандрівки я прилаштував для тебе гойданку в садку…

— Ото вже плете! — обурився Чмих. — Ти ж її ніколи раніше не бачив! Ліпше розкажи про мою печеру. Агов, Хропсю! А я маю таємницю, котра починається на К, а закінчується на Я! Воно неймовірно лагідне!

— Дотримуйтеся, будь ласка, порядку денного! — мало не благав Хропусь і знову постукав своїм олівцем. — Є два моменти: чи зможемо ми дістатися Долини ще до прильоту комети і яка ймовірність того, що саме Долина стане найліпшим місцем порятунку?

— Дотепер усе йшло добре… — висловив свою думку Чмих.

— Мама про все подбає, — впевнено сказав Мумі-троль. — А ти, Хропсю, побачиш, яка у нас чудова печера!

— У мене… — поправив його Чмих.

— А в печері купа перлів, які я сам добув, — незворушно вів далі Мумі-троль.

— Перли! — захоплено вигукнула Хропся. — З них можна зробити браслет на ніжку?

— Звичайно! І не тільки на ніжку! Персні в носа, сережки на вуха, а ще пасочок та діадему…

— Про це можна буде поговорити згодом, — Хропусь уже геть сердито застукотів олівцем. — Хочете порятуватися чи ні?

— Ну ось, ти знову обламав кінчик свого олівця, — зауважила сестричка. — Ми, напевно, зможемо знайти прихисток у вашій печері. Може, пообідаємо?

— Звичайно! — скрикнув Мумі-троль. — Врятуємося у печері! Яка ж ти розумниця, Хропсю!

— У моїй печері! — наголосив знову Чмих. — Ми затулимо вхід камінням, заліпимо шпари в стелі, нанесемо туди купу їжі, а ще невеликого ліхтаря! Як цікаво!

— Для з’ясування цього питання неодмінно доведеться скликати ще одну нараду, — зауважив Хропусь. — Бо ж слід подумати про розподіл праці і таке інше…

— Ніхто тобі не боронить проводити наради, — втрутилася Хропся, — але зараз мені треба роздобути трохи дров. А ще принести питної води для зупи. І назривати букет лісових квітів для прикрашання обіднього столу.

— Якого кольору мають бути квіти? — зацікавився Мумі-троль.

Хропся оглянула себе з ніг до голови — вона усе ще була жовтою.

— Бузкового, — вирішила вона. — Бузковий колір пасуватиме мені найліпше…

Мумі-троль шугонув до лісу, а Хропусь із Чмихом подалися по дрова та воду. Нюхмумрик запалив свою люльку. Він ліг горілиць і задивився на червоне небо.

— Ідея з печерою не така вже й погана, — мовив він задумливо. — Боїшся комети, Хропсю?

— Ні. Головне для мене — не бачити її. До того ж, я спробую думати про щось інше…

Чмих не знайшов питної води для зупи. Він добрів аж до трясовини, однак там не зосталося ані краплі води, лише глевкий намул на дні, а всі бідолашні водяні лілії погинули. Врешті-решт, звісивши сумно вуха, він почалапав назад до друзів.

— Гадаю, що в усьому світі не залишилося й краплини, — пригнічено повідомив він. — Цікаво, що на це скажуть риби? А у нас — тільки морс.

— Не біда, — втішила його Хропся. — Приготуємо зупу з ягідного морсу. Це питання вирішено!

— Де там вирішено! — не погодився її братчик. — Необхідно знайти причину висихання води…

Хропусь сів біля купки назбираних дерев’яних скіпок, які мали однаковісіньку довжину — він сам їх ретельно вимірював. У його голосі бриніли стурбовані нотки:

— Якась причина мусить бути…

— Я вважаю, до цього спричинилася комета, — висловив свою думку Нюхмумрик.

Усі підвели голови вгору, до неба. Сутеніло, вечірнє небо забарвилося темним багрянцем. Поміж віттям ялин виднілася маленька червона іскорка, схожа на зірку. Та це була не зірка. Вона не мерехтіла і не сяяла, а горіла, непорушно зависнувши у повітрі, бо ж тягнула за собою хвоста!

— Вона! — ствердив Хропусь.

Хропся від цих слів почала зеленіти, починаючи від носика. З лісу прибіг з букетом Мумі-троль, він постарався назривати щонайбузковіших квіток.

— Зараз мені, мабуть, ліпше пасували би жовті, — мовила вона, глянувши на квіти. — Бачиш, як я позеленіла…

— Назривати нових?

— Та ні, не треба. Але заслони чимось ту комету, бо інакше