Читати книгу - "Поліанна"

з третього візиту, коли дівчинка розповіла місіс Сноу про свою гру. Тепер місіс Сноу гралася в цю гру разом з Поліанною. Власне, їй це не дуже вдавалося, вона стільки часу плекала в собі жаль, що наразі стало важко зрадіти. Але вона швидко вчилася під щасливий сміх та заохочувальні коментарі Поліанни. Того дня, на превелику втіху Поліанни, вона сказала, що дуже рада, що Поліанна принесла їй саме холодець із телячої ніжки, бо саме цього холодцю їй сьогодні найбільше хотілося. І це попри те, що перед дверима кімнати хворої Міллі встигла повідомити Поліанні, що дружина священика зранку вже надіслала місіс Сноу миску такого ж холодцю.

Поліанна розмірковувала над усім цим, коли раптом побачила хлопчика.

Він, сіромашний, сидів край дороги і збайдужіло стругав паличку.

— Привіт! — приязно всміхнулася Поліанна. Хлопчина глипнув на неї, але відразу відвів погляд.

— Привіт, якщо не жартуєш, — буркнув. Поліанна розсміялася.

— Ти кажеш так, ніби й холодець із телячої ніжки тебе не потішить, — захихотіла вона, зупинившись біля хлопчика.

Той завовтузився, здивовано зиркнув на Поліанну, а тоді знову почав стругати паличку тупим ножем зі зламаним лезом.

Поліанна завагалася, а тоді вмостилася на траві поруч із хлопчиком. Попри її запевнення в тому, що у неї є Жіноча допомога і що їй байдуже, з ким спілкуватися, дівчинка нишком мріяла про те, щоб мати друзів серед однолітків. Тому вона вирішила не втрачати цієї нагоди.

— Мене звати Поліанна Вітьєр, — мило почала вона. — А тебе?

Хлопчик знову завовтузився. Він навіть спробував звестися на ноги, але передумав і знову сів.

— Джиммі Бін, — нелюб'язно і байдуже бовкнув він.

— Чудово. Ось ми й познайомилися. Я рада, що ти назвався, бо дехто забуває про це. Я живу в домі міс Полі Гаррінгтон. А ти де?

— Ніде.

— Ніде! Так не буває. Кожен має десь жити, — наполягала Поліанна.

— Ну, я… наразі шукаю собі нове місце.

— Справді? І де ж воно?

Хлопчик зміряв Поліанну презирливим поглядом.

— Дурепо! Як я можу знати, де воно, якщо я його ще не знайшов?

Поліанна трохи відхилила голову назад. Це не гарний хлопчик, а крім того, вона не любила, коли її називали «дурепою». І все ж він зовсім не схожий на тих старших людей.

— А де ти жив досі? — допитувалася вона.

— От причепа на мою голову! — нетерпляче зітхнув хлопчина.

— Доводиться чіплятись, бо інакше я про тебе нічого не дізнаюся, — спокійно пояснила Поліанна. — Якби ти більше розповів про себе, я б менше розпитувала.

Хлопець хихотнув. То був дурнуватий сміх, нещирий. Але, коли хлопчик почав розповідати про себе, обличчя його погарнішало.

— Ну, тоді слухай. Я — Джиммі Бін, мені щойно минуло десять років. Торік я жив у сиротинці. Але нас таких там було багато, і тому їм за мене голова не боліла. І я пішов звідти. Тепер житиму деінде, але поки не знаю, де саме. Я хотів мати власну домівку… ну, звичайну — щоб була мама, а не доглядачка. Як є домівка, то є й родичі, а в мене нікого немає, відколи… татко помер. Ото й ходжу світами. Вже обійшов чотири будинки, але ніхто з господарів не схотів мене взяти, хоча я й казав, що відпрацюю. Дарма. Що тобі ще сказати? — на цих словах голос хлопчика здригнувся.

— Як їм не соромно! — співчувала Поліанна. — І ніхто з них не захотів тебе взяти до себе? Боже! Я розумію, що тобі довелося пережити, бо коли мій татко помер і в мене не було нікого, крім Жіночої допомоги, доки мене взяла до себе тітонька Полі… — Поліанна раптом урвала. Обличчя її осяяла чудова ідея.

— О, я знайшла для тебе домівку, — вигукнула вона. — Тебе візьме тітонька Полі… я впевнена. Адже вона взяла мене! А тоді Флаффі і Баффі, коли в них не було нікого, хто б їх любив, і їм не було де жити, а це ж лише кошеня і песик. Ходімо, я знаю, що тітонька Полі візьме тебе. Ти навіть не уявляєш, яка вона добра та чуйна.

Худеньке обличчя Джиммі Біна розпромінилося.

— А ти не брешеш? Вона мене візьме? Ти знаєш, я можу працювати, насправді я дуже сильний, — і він продемонстрував тоненьку кістляву ручку.

— Звичайно, візьме, — запевнила Поліанна. — Моя тітонька Полі — найкраща пані в світі… відколи моя мама стала небесним янголом! А кімнат у неї… донесхочу, — продовжила вона, схопившись на рівні ноги і смикаючи хлопчика за руку. — Це надзвичайно великий будинок. Щоправда, — додала вона дорогою дещо стурбовано, — можливо, тобі доведеться деякий час спати в кімнатці на горищі. Я теж спочатку спала там. Але там на вікнах тепер є сітки від комах, тому тобі не буде так спекотно, і мухи не принесуть на лапках різних мікробів. Ти знаєш, що таке мікроби? Це дуже цікаво! Можливо, вона тобі дасть почитати цю книжечку, якщо ти гарно поводитимешся… чи, навпаки, якщо погано. Ой, а в тебе теж є веснянки, — критично роздивлялася вона хлопчика. — Тоді ти будеш радий, що у тій кімнатці немає свічада. А краєвид за вікном набагато кращий, ніж просто стінка. Тож ти там любісінько спатимеш, — відсапувала Поліанна, раптом виявивши, що дихати треба не тільки щоб балакати.

— Хай мені біс! — вигукнув Джиммі Бін; він нічого не міг збагнути, але вже був у захваті. А тоді додав: — Знаєш, той, хто може, біжачи, безугавно балакати, як ти, може взагалі ніколи не змовкнути.

Поліанна розсміялася.

— Що ж, в такому разі ти маєш радіти з того, — відповіла вона, — бо тоді ти можеш помовчати.

Коли допнулися до будинку, Поліанна відразу припровадила свого супутника ошелешеній тітці перед очі.

— Ось, тітонько Полі, — тріумфувала вона, — тільки-но подивіться, кого я вам привела. Це набагато краще, навіть, за Флаффі і Баффі, яких ви прихистили раніше. Це — справжнісінький живий хлопчик. Він не проти спочатку деякий час спати в кімнатці на горищі, і він обіцяє працювати. Але, думаю, він мені майже весь час буде потрібний, щоб гратися зі мною.

Міс Полі зблідла, а потім густо почервоніла. Вона ще не все розуміла, але, на її думку, зрозуміла достатньо.

— Поліанно, що це означає? Хто цей обшарпанець? Де ти його знайшла? — різко запитала вона.

«Обшарпанець» відступив крок назад до дверей. Поліанна весело розсміялася.

— Невже я забула його представити? Я така ж, як і Чоловік. Авжеж, він брудний. Тобто, хлопчик… як Флаффі й Баффі, коли ви їх прихистили. Я думаю, миття піде йому на користь, як і їм. Ой, я