Читати книгу - "Енн із Зелених Дахів"

174
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 85
Перейти на сторінку:
сердечну подругу, то наче й сама стаєш гарною, хоча для мене це нездійсненна мрія. У пані Томас, коли я в неї жила, стояла у вітальні книжкова шафа зі скляними дверцятами. Там не було ніяких книжок, тільки найкраща китайська порцеляна пані Томас і варення, коли воно в неї було. І одна стулка була розтрощена — якось увечері пан Томас трохи напився й розбив. Але інша була ціла, то я дивилася на своє відображення в склі й уявляла, що це не я, а інша дівчинка, яка живе в шафі. Я назвала її Кеті Моріс, і ми з нею дуже потоваришували. Я часто приходила трохи з нею поговорити, особливо в неділю, і все-все їй розповідала. Кеті була єдиною розрадою й утіхою в моєму житті. Ми уявляли, що шафа зачарована, і якби я знала таємне закляття, то могла б її відчинити й побачити кімнату, де жила Кеті Моріс, а не полиці з порцеляною та варенням. А тоді Кеті взяла б мене за руку й повела в прекрасне місце, де сяяло б сонце, росли квіти й танцювали феї, і ми б там жили довго й щаслиюво. А коли я пішла жити до пані Геммонд і довелося покинути Кеті, у мене просто серце краялося. І в неї теж, я знаю, бо вона плакала й поцілувала мене на прощання крізь скло. У пані Геммонд не було книжкової шафи. Але там, біля річки, недалеко від будинку, простягалася зелена долина, і в ній мешкала пречудова луна. Вона повторювала за мною кожнісіньке слово, навіть якщо я проказувала щось тихенько. То я уявила, що це — дівчинка на ім’я Віолетта, і з нею ми теж потоваришували, я її любила майже так само, як Кеті Моріс — не зовсім так, але майже так само, розумієте? А ввечері напередодні мого від’їзду до сиротинцю я прийшла попрощатися з Віолеттою, і вона теж сказала мені «прощавай», таким сумним-сумним голосом. Я так до неї прив’язалася, що не могла собі уявити сердечної подруги в сиротинці, навіть якби там був простір для уяви.

— Я думаю, добре, що його там не було, — сухо відказала Марілла. — Я таких речей не схвалюю. Здається, ти сама вже повірила в ці свої фантазії. Тобі корисно буде знайти справжню живу подругу й викинути з голови дурниці. І не смій розказувати пані Баррі про всіляких Віолетт і Кеті Моріс, а то вона вважатиме, що ти вигадуєш.

— Не буду. Я взагалі майже нікому про них не розповідаю — ці спогади надто священні. Але вам захотіла розповісти. Ой, погляньте, а із квітки на яблуневій гілочці щойно вилетіла велика бджола. Як чудово, мабуть, жити у квітці, правда? Як гарно там спиться, коли гілку розгойдує вітерець. Якби я не була людиною, то хотіла би стати бджолою й жити поміж квіток.

— Учора ти хотіла бути птахом, — пирхнула Марілла. — Як на мене, ти дуже непостійна. Я веліла тобі мовчки вчити молитву. Але, здається, ти взагалі неспроможна мовчати, коли поблизу є хоч хтось, здатний тебе слухати. Тому йди до своєї кімнати й учи молитву там.

— О, я майже всю її вивчила — крім останнього рядка.

— Байдуже, роби, що я кажу. Іди до своєї кімнати, вивчи молитву як слід, і лишайся там, аж доки я покличу тебе допомогти готувати чай.

— А можна взяти із собою яблуневі гілочки? — попросила Енн.

— Ні, я не хочу, щоб ти засмічувала кімнату квітами. Тим паче їхнє місце на дереві.

— Я теж так подумала, — мовила Енн. — Не варто було вкорочувати їхнього чудесного життя й зривати їх; я сама не хотіла би, щоб мене зірвали, якби була квіткою. Але спокуса була нездоланна. А що ви робите, коли вас огортає нездоланна спокуса?

— Енн, ти чула, що я наказала тобі йти до своєї кімнати?

Енн зітхнула, повернулася до кімнатки нагорі й усілася на стілець при вікні.

— Ну от, молитву я знаю. Вивчила останній рядок, поки піднімалася сходами. Тепер уявлятиму різні речі в цій кімнаті — і хай вона такою й буде завжди. На підлозі лежить білий оксамитовий килим у рожеві троянди, а на вікнах висять шовкові рожеві фіранки. На стінах — золоті й срібні парчеві гобелени. Меблі з палісандра. Я ніколи не бачила палісандра, але це так розкішно звучить. Тут диван, а на ньому скрізь пишні шовкові подушки — рожеві, блакитні, малинові й золоті — і я сиджу, так граціозно зіпершись на них. Дивлюся на своє відображення в отому прегарному великому дзеркалі, що висить на стіні. Я висока й велична, у довгій білій мереживній сукні. У мене оздоблений перлами хрест на грудях і перли у волоссі. Моє волосся чорне, як ніч, а шкіра біла, мов слонова кістка. Мене звуть леді Корделія Фітцджеральд. Хоча ні — такого я собі уявити не можу.

Танцюючи, вона підбігла до маленького дзеркальця, звідки на неї глянуло власне веснянкувате личко із серйозними сірими очима.

— Ти лише така собі Енн із Зелених Дахів, — суворо сказала вона собі, — і я бачу тебе такою, яка ти є, навіть коли намагаюся уявити, що я — леді Корделія. Проте в мільйон разів краще бути Енн із Зелених Дахів, аніж Енн нізвідки, правда?

Вона нахилилася, ніжно поцілувала своє відображення в люстерку й підійшла до відчиненого вікна.

— Доброго дня, люба Снігова Королево. Доброго дня, милі берізки в долині. Доброго дня, сірий будиночку на пагорбі. Цікаво, чи стане Діана моєю сердечною подругою? Сподіваюся, так, і я дуже її любитиму. Але нізащо не можна забувати Кеті Моріс та Віолетту. Вони тоді образяться, а я не хочу кривдити нічиїх почуттів, навіть дівчинки із книжкової шафи чи дівчинки-луни. Мушу щодня їх згадувати й слати їм поцілунок.

Кінчиками пальців Енн послала два повітряних цілунки в бік квітучих вишень, а тоді, поклавши підборіддя на руки, вирушила в мандри морем солодких мрій.

Розділ 9

ПАНІ РЕЙЧЕЛ ЛІНД СТРАШЕННО ОБУРЮЄТЬСЯ

Цілих два тижні прожила Енн у Зелених Дахах, і ось нарешті пані Лінд завітала, щоб як слід її роздивитися. Втім, виправдаймо пані Рейчел — вона була в цьому не винна. Тяжкий грип, незвичний у цю пору року, замкнув поважну пані-добродійку вдома ще після її останнього візиту до Зелених Дахів. Пані Рейчел майже не хворіла й зневажала людей, що не могли похвалитися добрим здоров’ям, та грип, на її думку, був не такою хворобою, як усі решта: його слід було вважати певним

1 ... 16 17 18 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Енн із Зелених Дахів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Енн із Зелених Дахів"