Читати книгу - "Купальниця"

воно є. Але більшість з них весь час там ко-

пирсається, витягаючи назовні щось старе. Якісь образи, по-

биті цвіллю. А я не хочу. Зайшла в новий день, замкнула за

собою двері в попередній, усе, живу далі. І на сьогодні я жа-

літися не хочу. І майбутнього не хочу боятись.

— А ти хіба його боїшся?..

— Трошки є.

— Хоча страх — це нормально. Якщо його зовсім немає —

тоді в людини проблеми.

Роберт сходив по каву. Спитав, повернувшись:

— Слухай, Кароліно… Чому ти нікуди не вступаєш?

— Я вже пролетіла цього року. Здала тести з історії і тако-

го там понаписувала, що з інших предметів навіть не пробу-

вала, зійшла з дистанції.

— Не розумію, чому ти упівсили в школі вчилася.

— Було нецікаво.

Торкнулась братового зап’ястя, повернула до себе годин-

ник — час повертатись. Витягла з наплічника дзеркальце з ме-

реживним руків’ям, уважно і коротко обдивилась, чи все гаразд

62

в обличчі, поправила волосся. І боковим зором із задоволен-

ням зауважила, що брат милується нею, а може, просто задо-

волений тим, що вона користується його подарунком.

* * *

Різко й голосно дзенькали гральні автомати, наповнюючи про-

сторий хол кінотеатру монотонною штучною музикою; миго-

тіла відеореклама; міцний запах свіжого попкорну стояв у по-

вітрі. У квитковій касі, перед обличчям сяючого монітора, повернутого до відвідувачів, Кароліна розгубилась: як у цій

схемі глядацького залу орієнтуватись?.. Однак, поки Павло ви-

бирав їм місця, вже й зрозуміла: сірі клітинки означають, що

ці місця куплено чи заброньовано; жовті, зелені та червоні —

вільні, а кольором різняться залежно від вартості місць.

— Беру максі, — чи то запитав, чи то повідомив Павло, вса-

довивши Кароліну на одну з довгих отаманок з велюровим

верхом.

Вона чекала на нього, із задоволенням витягнувши ноги

в Марининих босоніжках, на піврозміру менших, ніж треба.

Працювала нині від ранку до вечора, бо Віта-Їжачок залиши-

лася вдома з хворим малим.

Павло повернувся з двома пляшками кока-коли і паперо-

вим відром смаженого попкорну.

— Це для кого? — засміялась вона.

— Для нас. Максі-порція. Фільм довгий…

Одна пара, приблизно ровесники Кароліни, обіймалися по-

руч, ні на кого не звертаючи уваги. Хлопець мружив очі, при-

ймаючи доторки дівчини до свого обличчя та шиї, раз у раз, нахилявся, торкався губами її губ. Старша жінка робила ви-

гляд, що уважно роздивляється навсібіч, насправді ж затри-

мувала погляд лише на тих двох закоханих. У неї на обличчі

було написано, що вона почуває себе ніяково, вторгається на

чужу територію, але нічого зі собою зробити не може, бо ці-

кавість бере гору.

63

Фільм теж був про кохання, але артисти не давали можли-

вості забути, що це лише фільм. Якби Кароліна була режисе-

ром, вона б у найважливішій сцені сказала актрисі: ні, усе не

так! Зроби те саме, але по-іншому; не обертайся так театраль-

но, не роби такі великі очі, будь природною. Вона б навіть по-

казала, як цю сцену варто зіграти. І їй бракувало в цьому філь-

мі чуттєвості, справжньої, прихованої, таємної, бо ті екранні

закохані більше нагадували брата і сестру, нічого магнетично-

го між ними не відбувалося, жодної іскри не проскакувало.

Павлові фільм сподобався. Попкорн у відрі-максі вони так

і не подужали.

Коли їхали в метро, зателефонував Роберт, коротко поці-

кавився, чи все гаразд. Варто буде їх познайомити, він поба-

чить Павла і більше не переживатиме за неї.

— Моя мама колись любила цю пісню, — сказав Павло. —

Оцю, що на твоїй мобілці. Це ж «Матіа Базар»?..

Лише секунда знадобилась Кароліні, щоб згадати ім’я, що

його почула від брата.

— Антонелла Руджеро, «Римські канікули», — підтверди-

ла вона.

Дивна в неї пам’ять — зайве забуває одразу, а за потреби зга-

дає усе і за необхідності запам’ятає усе. Одного разу в класі по-

сперечалась, хто запам’ятає абзац тексту з підручника один до

одного — лише вона одна з усіх і відтворила той уривок.

* * *

— Мені подобається, — говорив тим часом Роберт дружині, —

власне, це мені й подобається, що вона сама вирішує: так або ні.

Можна було б погодитись на те, що саме йде до рук, принаймні

зараз, на цьому етапі. А вона вибирає. Щойно приїхала, а вже очі

горять, вже справи пішли. Період безнадії пропущено, як зайва

ланка, а його, зауваж, майже нікому не вдавалося обминути.

— А може, цей період ще попереду… Глянь-но, як тобі

такий варіант?

64

Марина готувала собі одяг до дня народження подруги. Ше-

хови запросили їх на завтра, і Марина сподівалась залишити

дітей на Кароліну, хоча в неділю у дівчини можуть бути свої

плани. Особливо після походу в кіно з новим знайомим.

— Нормально, — кивнув Роберт.

— Хоча… — повернулась до своєї думки Марина, — забе-

ри в неї зараз цей пакувальний столик, і вона вигадає щось

інше. Ви справді подібні. Яку сорочку завтра одягатимеш?

— У новій футболці піду. Спека. Яке аранжування, послу-

хай… — і зробив музику голосніше.

Коли він був удома, майже завжди вмикав музичний центр.

* * *

Автомобілів ніхто не брав, було бажання розслабитись за ве-

черею у плавучому ресторанчику на Дніпрі і не сідати за кер-

мо. Шехови заїхали по друзів на таксі, побачили біля під’їзду

всіх Керів, вийшли з салону привітатись.

— Це моя сестра Кароліна, — сказав Роберт, — а це наші

друзі, знайомтесь: Зоя та Олег Шехови. У Зої сьогодні день на-

родження.

— Вітаю, — озвалась Кароліна, розглядаючи Зою.

— А ви чого мовчите? — до доньок.

— Добрий день! — піднесла голову Крісталіна.

— Добрий день, — озвалась Амалія.

— Вітаємо з днем народження! — підказав Роберт.

— Вітаємо! — повторили дівчата.

У жінки — видовжене обличчя, бездоганна стрижка, малень-

ке гостре підборіддя та уважний погляд. Сукня з тонкого синьо-

го трикотажу ефектно облягає худорляву фігуру. Єдина прикра-

са — браслет, прозорі камені різних кольорів у срібній оправі.

Ані кульчиків, ні перснів. Вона пошукала щось у сумочці — і ви-

дала дітям по шоколадці, шоколадок було дві. Жінка усміхну-

лась до Кароліни: буду винна. Вони з чоловіком пасували одне

одному — доглянуті, свіжі, пахкі, у хмарках дорогих парфумів.

65

Пізно ввечері брат з дружиною повернулись додому, і Ма-

рина, перевдягнувшись у домашній костюмчик,