Читати книгу - "Лексикон таємних знань"

можна думати про те, як ні про що не думається (усвідомлення усвідомлення);

довіряти можна слизовим, довіряти можна повікам, те, що відбувається на них, значно важливіше, ніж те, що поза ними, помежування оранжевого поля білими контурами руху поверхні води, хоч озеро далеко, крізь перегрітість альпійської луки проходять гостро і нероздільно пасма холодного повітря, сформовані відстанню між деревами передальпійського лісу, повітря звідти, де багато води, зібране у гущу в одному місці (хоч до озера дуже далеко);

флористичні чаї, позбирані у різних місцях, у кожному з них був, хоча б тому, щоби знайти рослини, потрібні за відсутності архівів, у кожному з тих місць було ще щось, у флору включені думки, уламки досвіду, пам’ять шкіри і постулати слизових, місця міняються тому повільно, а знімки твоїх гір безпомилково означають десятиліття, навіть без врахування змін у техніці фотографування, й означають старість, не пов’язану ні з втратою сили, ні з рівнем досвіду, а лиш з відкритістю і зміщенням донорно акцепторних зв’язків, поняття вічності страшить, натомість є лиш день і є тривання, а суттю будьчого, що так триває, є вже не сутність того, що триває, а суть тривання, часто - співтривання, як з араукарією, між іншим, їй, видно, теж зле, на досвіді араукарії легко зрозуміти, що зелень тільки піниться, лиш відхорує, не стираючи галужень, річних кілець, русла кори і хвостиків, які тримають плід, потреба аналогій крону віддзеркалює на корінь, та аналогії занадто примітивні, хоч справдились у випадку з горіхом, все ж варто прислухатися до асиметрії (короткий час цвітіння ірисів);

короткий час цвітіння ірисів припадає на останні дні у місті перед літом, яке віддіється у горах, щодня шукати містом, у маленьких городчиках біля дивовижних копій палаців на вуличках, де цих будинків аж забагато, вишуко вувати відтінки і конфіґурації ірисів, приходити вночі за картою денних відкриттів і приносити до флакона поодино кі квіти, які за місяць, а може навіть менше - дватри тижні укладуться в монотонний, ледь змінний ряд так, що перший буде зовсім не подібним на останній, пов’ялі квіти забере Птаха, їх розкладе на пелюстки і скомбінує відбиток свого сну, і сни будуть показувати, що насправді є можливим (уможливлюючи неможливе);

хоч до озера дуже далеко, хоч дорога щоразу інша, щоразу інша біографія перед приходом до озера, щоразу інші сам ти і твої спогади, відчуваєш озеро через нахил землі - тепер вона не спиниться аж до найглибшого місця, буде так хилитися, ти котишся крізь досвід, крізь предмети, ланд шафти, віддзеркалення, тіні, які неможливо присипати піском, крізь зарості і водорості, повз придумані тільки що міста і спроби конструювання життєпису, ледь встигаючи переносити ногу за ногою, стрибаючи з одного купища афин і моху на інші, обминаючи, вже повертаючись у леті, гнізда з коштовними крапчастими яйцями птахів, котрі сплять, порозкидавши довкола гнізд недоїджені ягоди, незважаючи на шалену швидкість, розглядаєш найменші ультраструк тури (бо власне за ними можеш хоч трохи, хоч якось орієнтуватися у гонитві, надовго повертаючи голову назад, потрапляєш у коридори, якими просто летиш, долітаєш до отворів, які впускають світло іззовні і щоразу виявляються затісними, надовго зникаєш у цитаделях, блукаючи, влас тиво, у звучаннях і написаннях того, що у цитаделі чи у місь кому ботанічному саді, у цитаделі ботанічного саду (ботаніч ному саді цитаделі);

усвідомлюючи усвідомлення визначника, тексту, ознак, який веде переладнане на визначник мислення, флорис тична логіка ареалу, занесення, експансії, відмирання, взаємовпливу всього на все, реєстру назв, рослини - лиш субстанція для властивостей, в тім числі і вербальних, паралельна лінґвістика, нелатина, еквізетум, сціля, юніперус, крокус, алхімія, цикламен, ціпріпедіум, фрітілярія, арніка монтана, скорзонеля, нечуйвітер (омела);

уможливлюючи неможливе, пам’ятаючи деякі генези, запам’ятовуючи генезу, якої нема, - генезу часу, міняючи долі разом з тими, кого ведеш горами, шукаючи ліки, наркотики, фарби, волокна вітру, підземні джерела, міне ральні води, анальгетики і галюциногени, насіння, корене вища, дороги і обсерваторії, шукаючи озеро, озера і помилки на мапах, місця, де станеться помислене, живі ландшафти переносяться в уяву як основа мозкового ландшафту, а творення уявного ландшафту приводить у незнані місця, які впізнаєш і про які знаєш все, вербальні асоціації виявляються послідовністю конкретного простору, реальні предмети стають символами властивостей, розмістившись у мозковому ландшафті, а ті поростають рослинами з гер баріїв, фотографії фіксують рослини у місцях, де тепер їх вже нема, виробляються звички, не пов’язані з речами, звички стають сенсом і підставою у житті, позбавленому сенсу і підстав, пишуться листи - як втеча від дискурсу, як очікувані відповіді на свої листи, і діалоги відстають від призначених місць прожитого, боїшся звичайної логіки здорового глузду, притлумлюєш пам’ять, щоб не пам’ятати ультраструктур, бо їх стільки, що можеш вигадувати непро житі біографії, знаючи там все, нанизуючи незвичайні занят тя на надлишковий досвід ультраструктур (потреба редук ції);

редукувати події власного життя, власний досвід до фун даментального, до кількох визначальних фраґментів, до того, в чому певний, що було насправді, того, що згадується зразу, чого не можеш придумати чи уявити, бо в тому є якась дрібниця, яку неможливо вгадати, не знаючи, не відчувши, і неможливо навіть вирахувати, який саме тропізм надає відчуття живості всій системі, редукуватися до кількох сцен, ультраструктури яких відразу ж забулися, до жінки, якою є всі інші жінки порізному, до води, без якої неусвідомлено нудишся, до вітру з вигаданим запахом, якого не віднайдеш, до болю, після якого живеш без жодного страху, який потім виявляється кульмінацією твоєї історії, до холоду, який забирав тіло, даючи можливість душі потривати без опори, іти через сад, квітничок на балконі, вихід на хребет, літнє купання, змерзла нічна кава, запах великої кількості книжок, кілька доторків, що змінювали світогляд, осіннє зривання яблук, триматися всім тілом на скелі, розглядати через мікроскоп будову клітини, забувати слова, приду мувати потаємні лексикони властивостей й ознак, зру шуються і вертаються стіни і стеля у світлі лікарняного нічника, а якась чиста речовина входить просто у вену, а тіні стають тягарями (і відчуття того, що живий, тим силь ніше, чим більша редукція переліку одночасних відчуттів);

миготіли звірі, зникаючи серед рослин, каміння, за стінами і під дахами, у кожній втечі нагадувався хтось із людей, але люди не давали себе розгледіти за припаленими крилами комах, бігом ящірок, сполошеними лиликами, розрубаними червами, ластів’ячими гніздами, рухливими тінями хижих птахів, кротовинням, фантасмагоричними грибами на тілах великих звірів, закляклістю нічних метеликів, тяжких і всипаних пилком. Лишалися тільки сліди: відбитки найдорожчих рис на піску, на снігові, прилиплі тіні,