Читати книгу - "Борислав смiється"

закамарки. Але йому треба було наймати хату на довший час, хоть на мiсяць; найти таку хату було труднiше, бо в Бориславi найбiльша часть усяких нор наймається перепливаючому люду на одну нiч, — се й найлiпше виплачується жидам.

Але немало здивувався Бенедьо, коли, вийшовши за мiсто, побачив, що як далеко тяглася дорога, всюди по нiй мрiли купки рiпникiв, звiльна поступаючи серед туманiв пороху. Тi не ждали кiнця хвали божої, а спiшать, щоб залучити деяку роботу. Хлiб видно у кождого в бруднiй полотнянiй торбi; у деяких з торби висувалися зеленi пера молодої цибулi. Бенедьо зразу обминав тi купки i йшов сам. Але далi йому зробилося нудно i прикро йти самому. Сонце жарило запеклу вже й попукану землю. Хоть уже незадовго май кiнчився, то збiжжя на полi ще нiчим того не показувало. Вiвси, ледве зiйшовши, зав'яли без дощу i покупилися при землi. Озиме жито пiднялося трохи вiд землi, але очевидячки заклякало на пнi i не колосилось, хоть саме на те була пора. Ярина нiяка анi бульба ще й не сходила: зашкарупiла i висушена сонцем на кiлька цалiв вглиб земля не давала посадженому насiнню нiякої вогкостi. Сум збирав, коли було глянути на поле. Лиш одна кропива та гiрчиця, пiдхопившися завчасу i пустивши глибше в землю свiй веретинистий корiнь, буяли та розросталися. А сонце все пекло та жарило; хмари, мов дрочачись з бiдними рiльниками, все надвечiр збиралися на небi, а вiдтак, не пустивши i краплi дощу, розпливалися против ночi. По селах, через котрi проходили рiпники, стрiчалися люди, самi сумнi та чорнi, мов земля. Не чути було звичайних недiльних смiхiв та жартiв по вигонах. Старшi газди глядiли то на поле, то на небо, мов з яким докором, а вiдтак безрадно в розпуцi опускали руки. А Бенедьо, весь облитий потом i присiлий порохом, також з важкими думами в серцi, минав тi бiднi села, примираючi тепер в голоду на переднiвку i ждучi ще страшнiшого переднiвку на будуще.

— Обернися, господи, ласков своиов на мир християнський! — долiтали до Бенедя важкi молитви селян майже з кождого обiйстя. А небо глядiло на них аж полове, сонце пекло, мов нанято, а хмари, худi, бiлявi та прозiрчастi, лiниво волоклися в заходу.

Прикро i нудно зробилось Бенедьовi iти самому серед тої мiзерiї. Вiв прилучився до одної громадки рiпникiв.

— А куди бог провадить? — питали вони Бенедя по звичайних привiтаннях.

— Туди, куди й вас, — вiдповiв Бенедьо.

— Ну, але ви не до ям?

— Та нi, я муляр.

— То, може, де буде що нового муруватися?

— А так, я вже наймлений. Ту ось той… Гаммершляг буде мурувати новий. — Бенедьо зап'явся. Вiн не вiрив в Леонiв паровий млин i вперед, але тепер, бесiдуючи з фiпниками, почув мимоволi, що сказав би велику нiсенiтницю, коли б їм повiв про паровий млин.

— …нову нафтарню, — докiнчив вiн.

— Ну, то богу дякувати, що буде хоть троха якої нової роботи, — сказав один рiпник. — Десь, i чоловiк там деяк притулиться.

— Або що, при ямах нема робота? — спитав Бенедьо.

— Ей, чому би не було, — вiдповiв рiпник i махнув рукою. — Та що нам з того, коли платять так, що й вижити годi. Адiть, що народу йде, але тото, що ту видите, то де, хiба яка сота часть! Передновинок тяжкий, а ще й тепер, адiть, кара божа! Май, а пече так, як в жнива, дожджу нема, — гадаєте, що не буде голод?.. Ну, то де ж нарiд дiнеся? Хто ще троха чує в собi сили, то пхався сюда, щоби щось заробити. Ну, а для жидiв се празник. Робiтника прибуло — зараз плати уривають. Дiстодiто: роби за тiлько, а не схочеш ти, зараз десять на твоє мiсце чекає. Та й гадаєте, що не чекає? Там як вийдете рано на улицю, як поглянете — що травизiлля, тiлько народу за роботою. То з половину понаймають, а решта або вертає додому голiруч, або отак переваляєся день межи жидами: води винесе, дров врубає, абощо, аби кусник хлiба або лижку страви дiстати. Та й така бiда в нашiм Бориславi!

Всi рiпники, що йшли при купi, розгомонiлися. Оповiдання їх товариша про бориславську бiду дiткнуло всiх за боляче. Кожний найшов щось докинути, i гiеред Бенедьом нараз стала страшна картина людської нужди i притиску. Вiн вiддавна привик був чути, що в Бориславi робота небезпечна, але зато платиться дуже добре. Правда, нужденний вид рiпникiв, що щонедiлi сотками сидiли коло святої Трiйцi, казав йому догадуватись, що воно щось трохи не так з тим добрим зарiбком, але нiколи вiн не мав нагоди докладно о тiм вивiдатись. Аж тепер нараз оповiдання рiпникiв розкрило перед ним всю правду. Страшне, безвiдрадне положення такої величезної купи народу вдарило його так сильно, що вiн iшов, мов оглушений, i нi про що iнше не мiг i подумати. «Чи ж се правда? Чи ж се може бути?» — запитував вiн сам себе. Правда, i вiн бачив бiду на своїм вiку, i вiн зазнав нужди та голоду, притиску, самоволi та безроботицi. Але все-таки до такої ступенi опущення й пониження, про яке розказували рiпники, в мiстi нiякий ремiсник не доходив. Рiпники розказували страшнi подiї голодної смертi, самовбiйства, рабункiв. З їх оповiдань Бенедьо побачив i те непривичне для нього дiло, що в нуждi одного робiтника другi зовсiм не туралися до нього, не пiдпомагали йогд, а лишали на волю божу. Рiпники i про те розказували, як хорi їх товаришi умирали, опущенi i розточенi червами, як не раз аж по кiлькох днях найдено умершого без людської помочi рiпника в якiм-небудь вiдлюднiм закамарку. Тi оповiдання страшно вразили Бенедя. Вiн зрiс i виховався в мiстi. Його отець був таким же помiчником мулярським, як i вiн, — тож Бенедьо вiдмаленьку вжився i вбувся в вiдвiчнi перекази мiських ремiсникiв, з їх хоть лихо уладженим цеховим порядком, з їх хоть слабеньким намаганням до взаїмної помочi, до тiснiшого зв'язку всiх працюючих в однiм ремеслi. Правда, за Бенедьових часiв цехова встанова мiж дрогобицькими мулярами зовсiм уже близька була оконечного впайку. Майстри ще давнiше розiкрали були цехову касу, на котру складалися здавна порiвно i майстри, й челядники, а котрою без нiякого нагляду анi обрахунку завiдували майстри самi. Не було за що удержувати «господи», то єсть гостиницi, в котрiй би в означенi днi сходилась рада цехова i де би вписувався кождий потребуючий роботи челядник, а також i майстер, де би, отже, був немов ринок для найму