Читати книгу - "Гаррі Поттер і таємна кімната"

відчинилися двері, і Гаррі відчув, як перекидається його сидіння. Наступної миті він уже лежав на вологій землі. Гучні й важкі удари означали, що машина викидає з багажника їхні валізи. Клітка з Гедвіґою злетіла в повітря й відчинилася навстіж — сова визволилася з неї, голосно й сердито заухкала й полетіла до замку, навіть не озираючись. А тоді зім'ята, подряпана й огорнена димом машина загуркотіла кудись у темряву, сердито блимаючи задніми вогнями.

— Назад! — закричав Рон, розмахуючи поламаною паличкою. — Тато мене вб'є!

Але машина щезла в пітьмі, востаннє пирхнувши вихлопною трубою.

— Ти бачиш, як нам щастить? — мало не плакав Рон, нахиляючись і підбираючи пацюка Скеберса. — 3 усіх дерев, з якими можна зіткнутися, ми врізалися в те, яке й нам добряче врізало.

Він глянув через плече на старезне дерево, що й досі загрозливо розмахувало гіллям.

— Давай, — знесилено сказав Гаррі, — ходімо вже краще до школи.

Їхнє прибуття виявилося зовсім не таким тріумфальним, як гадалося. Замерзлі, виснажені й побиті, вони вхопили свої валізи й поволокли їх трав'янистим схилом угору до величезних дубових вхідних дверей.

— Бенкет, мабуть, уже розпочався, — зітхнув Рон. Він лишив свою валізу біля підніжжя сходів і обережно наблизився до яскраво освітленого вікна. — Гей, Гаррі, ходи глянь — іде Сортування!

Гаррі підбіг до вікна, й вони разом зазирнули до Великої зали.

Незліченні свічки, від яких аж іскрилися золоті тарелі й келихи, плавали в повітрі над чотирма довгими столами, за якими сиділи учні. Зверху сяяла зірками зачарована стеля, що завжди віддзеркалювала справжнє небо.

Серед моря гостроверхих чорних гоґвортських капелюхів Гаррі побачив переляканих першокласників, які довгим ланцюжком заповнювали залу. Там була й Джіні, яку відразу можна було помітити за яскравим візлівським волоссям.

Тим часом професорка Макґонеґел, чарівниця в окулярах і зі стягненим у тугий вузол волоссям, поставила перед новачками на ослінчик знаменитий гоґвортський Сортувальний капелюх.

Щороку цей старезний капелюх — полатаний, обшарпаний і брудний, розподіляв нових учнів по чотирьох гоґвортських гуртожитках (Ґрифіндор, Гафелпаф, Рейвенклов і Слизерин). Гаррі добре пам'ятав, як рівно рік тому він натягнув цього капелюха й чекав, ні живий ні мертвий, поки той щось довго бурмотів йому на вухо. Декілька жахливих секунд він зі страхом очікував, що капелюх призначить його у Слизерин — гуртожиток, з якого вийшло найбільше чорних чаклунів і відьом, але зрештою опинився таки у Ґрифіндорі, разом із Герміоною, Роном та іншими братами Візлі. Минулого року Гаррі й Рон допомогли Ґрифіндору виграти чемпіонат гуртожитків — уперше за останні сім років вони випередили Слизерин…

До ослінчика з капелюхом покликали дуже маленького хлопчика з волоссям мишачого кольору. Гаррі глянув повз нього туди, де за вчительським столом стежив за церемонією Сортування директор школи професор Дамблдор. Його довжелезна сива борода й окуляри, що скидалися на два півмісяці, яскраво виблискували у сяєві свічок.

Неподалік від нього Гаррі побачив Ґільдероя Локарта, вбраного в зеленувато-блакитну мантію. А в кінці столу сидів, раз по раз прикладаючись до келиха, великий і кошлатий Геґрід.

— Стривай! — пробурмотів Ронові Гаррі. — За вчительським столом одне місце порожнє. Де Снейп?

З усіх учителів Гаррі найдужче не любив професора Северуса Снейпа. А Снейп з усіх учнів найдужче не любив Гаррі. Нещадний і в'їдливий Снейп, який не подобався нікому, окрім учнів свого гуртожитку (Слизерину), викладав предмет "зілля і настійки".

— Може, він захворів! — з надією вигукнув Рон.

— Або звільнився, — припустив Гаррі, — бо знову не став викладачем захисту від темних мистецтв!

— Або його вигнали! — захоплено вигукнув Рон. — Його ж усі ненавидять!

— Або… — пролунав за їхніми спинами неймовірно холодний голос, — він чекає, щоб довідатись, чому це ви не прибули на шкільному поїзді!

Гаррі рвучко озирнувся. Позад них у чорній мантії, яку розвівав прохолодний вітерець, стояв Северус Снейп. Це був худорлявий блідий чоловік із гачкуватим носом і масним чорним волоссям, яке сягало йому плечей, а його посмішка свідчила, що Гаррі з Роном вскочили у велику халепу.

— Ідіть за мною, — звелів Снейп.

Не наважуючись навіть глянути один на одного, Гаррі й Рон слідом за Снейпом піднялися сходами до просторого лункого вестибюлю, освітленого вогнем смолоскипів. З Великої зали долинали духмяні пахощі страв, але Снейп повів їх чимдалі від тепла і світла вузькими кам'яними сходами, що вели в підвали.

— Сюди! — сказав він, відчинивши якісь двері серед холодного коридору й показуючи пальцем.

Тремтячи, вони увійшли до Снейпового кабінету. Вздовж тьмяних стін тяглися ряди поличок з великими банками, в яких плавали різні огидні речі. Камін був темний і порожній.

Снейп зачинив за собою двері й повернувся до них.

— Ну, — ледь чутно вимовив він, — то поїзд уже не підходить знаменитому Гаррі Поттерові і його незмінному спільнику Візлі? Хотіли прибути ефектно, га, хлопці?

— Ні, пане професоре, це перегородка на Кінґс-Крос, вона…

— Мовчіть! — холодно урвав їх Снейп. — Що ви зробили з машиною?

Рон аж задихнувся. Вже не вперше Гаррі здалося, що Снейп уміє читати думки. Але за мить йому все стало ясно, бо Снейп розгорнув свіжий номер "Вечірнього віщуна".

— Вас побачили, — просичав він, показавши на заголовок: "ЛЕТЮЧИЙ "ФОРД-АНГЛІЯ" СПАНТЕЛИЧИВ МАҐЛІВ". Потім став читати вголос: "Два лондонські маґли переконані, що бачили, як над вежею поштамту пролітала стара машина… Опівдні в Норфолку місіс Геті Бейліс, вивішуючи білизну… Містер Енґус Фліт із Пібелза повідомив поліцію…" Загалом шість або сім маґлів. Це, здається, твій батько працює у відділі нелегального використання маґлівських речей? — глянув Снейп на Рона і ще гидкіше вишкірився. — Отак-то… Рідний синочок!

Гаррі мав таке відчуття, ніби його щойно бухнула в живіт одна з найтовстіших гілляк божевільного дерева. Якщо хтось довідається, що містер Візлі зачарував машину… Він про це й не подумав.

— Проходячи парком, я помітив, що завдано значної шкоди дуже цінній Войовничій Вербі, — вів далі Снейп.

— Ще більшої шкоди вона завдала нам! — не втерпів Рон.

— Помовч! — гаркнув Снейп. — На превеликий жаль, ви не з мого гуртожитку, і я не маю права сам вирішити, щоб вас вигнали. Але я зараз піду й покличу тих, хто, на щастя, має таке право. Чекайте тут.

Гаррі й Рон, бліді, як крейда, перезирнулися. Гаррі вже навіть перехотілося їсти. Він почувався абсолютно розбитим, і намагався не дивитися на велику й слизьку гидоту, що плавала у банці з зеленою рідиною на поличці за Снейповим столом. Якщо Снейп пішов за професоркою