Читати книгу - "Потапов, до дошки!"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Що? — не зрозумів Женька.
— Там юрба, — сказав Льонько, махнувши рукою у бік вікна.
Женька підхопився як ошпарений, виглянув з вікна й обімлів. До «галереї» йшло людей із двадцять. Серед охочих долучитися до мистецтва були не тільки однокласники, але й учні з паралельних класів.
— Ну, Льонько, продавай квитки, а я поки тут усе підготую, — сказав Женька, і вони стрімголов скотилися сходами з другого поверху вниз.
Квитки були розпродані вмить. Коли всі нарешті опинилися в будинку, Женька повів екскурсію на другий поверх, де розташовувалася основна експозиція. Це був його тріумф. Він жваво демонстрував свої полотна, жалкуючи, що під тиском Льонька зняв-таки портрет Пєтухов а. Завершувала показ скульптурна композиція під назвою «Дружба», що являла собою дві сплющені банки кока-коли, великими цвяхами прибиті до фанерки.
— Це все, — широко посміхаючись, сказав Женька.
Усі продовжували дивитися на нього. Ніхто не розходився. На обличчях відвідувачів читалося очікування. У душі в Женьки ворухнулося нехороше передчуття. Льонько зрозумів: будуть бити.
— Уже все, — невпевненим голосом повторив Женька.
— Як усе? А вухо? — нагадав йому Пєтухов.
— Яке вухо? — пробелькотів Женька, усе ще не розуміючи, чого від нього хочуть.
— Як яке? Ти ж обіцяв, що вухо відріжеш, як цей Ваня, як його там.
— Ван Гог, — машинально підказав Женька.
— Саме так, — підтвердив Пєтухов.
— Нічого я не обіцяв, — позадкував Женька.
— Казав, він злякається, — сказав Шмигунов, особливо смачно шморгнувши носом.
— А за що ми тоді червінець заплатили? — вигукнув Пєтухов. — Ану, жени бабки назад.
Юрба загрозливо зімкнула кільце навколо художника і його вірного помічника. Женька подумки подякував Льонькові, що той наполіг, аби він прибрав портрет Пєтухова. Завдяки Льоньковій далекоглядності обійшлося без бійки, але з грішми довелося розлучитися остаточно й безповоротно.
Незабаром Женька й Льонько залишилися удвох у спустілій галереї.
— Тобі добре. А в мене мою власну двадцятку вигребли, — пробурчав Льонько.
— Гроші й творчість — речі несумісні,— по-філософськи зазначив Женька, оглянув «Галерею мистецтв» прощальним поглядом і побрів геть.
— А як же картини? — запитав Льонько.
Женька не відповів. Він уже змирився з тим, що не стане геніальним художником, і на аукціонах будуть продаватися не його картини, а якогось далекого Ван Гога. Зате він залишився при вухах. Кожному своє.
МаніякОстаннім часом особисте життя в Женьки не складалося, а причиною цього був Вадик Груздєв, залицяльник Синициної з музичної школи. Женька думав, що в Оленки з ним усе закінчено, але помилився. У п'ятницю Вадик запросив Синицину в районний Будинок дитячої творчості на концерт переможців конкурсу юних талантів. Женька ледь не лопнув від злості, побачивши прізвище цього жирдяя на афіші в списку учасників. Це було справжнім ударом долі.
Зате Синицина ходила з таким виглядом, наче вона сама перемогла в конкурсі. Побачивши її сяючу фізіономію, Женька відчув, що його серце обливається кров'ю, але він був неспроможний боротися з суперником. Доводилося визнати, що він програв. До п'ятниці залишалося два дні. Навіть Женька з його незвичайним розумом не міг за такий короткий термін прославитися й переплюнути цього недоробленого музиканта.
Женька палко мріяв, щоб стався землетрус, потоп або якесь інше стихійне лихо, і концерт відмінили. Але, зважаючи на прогнози, ніяких катаклізмів не очікувалося. І все-таки диво сталося.
Коли Майка, невичерпне джерело інформації, вбігла в клас і оголосила, що на місцеву знаменитість Груздева в під'їзді напало двоє хлопчиськ, Женька стрепенувся.
— Виходить, він виступати не буде?
— Чому не буде? Буде. Вони його не зачепили, просто гроші забрали. Недолітки, із третього класу, — доповіла Майка.
Женька не повірив своїм вухам.
— З якого?!
— Із третього.
— І цей пузан їм не накостиляв? Просто так виклав бабки і все? Я б їм показав! — войовниче погрожував Женька, моментально відчувши свою перевагу над суперником.
Він розправив плечі, сподіваючись, що тепер Синицина прозріє і побачить різницю між слабаком Вадиком і мужньою і відважною людиною, яку вона відкинула. Однак жінки непередбачувані. Замість того, щоб знехтувати рохлею Вадиком, Олєнка кинулася на його захист:
— Тобі більше робити немає
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Потапов, до дошки!», після закриття браузера.