Читати книгу - "Історія повертається. Світ після 11 вересня і відродження Заходу"

з чимраз гострішим протиріччям між економічною базою майже нестримного капіталізму і досі живою диктатурою комуністичної партії. Як і Росія, КНР має драматичну проблему з модернізацією, навіть якщо структурована вона, властиво, інакше. Як і в самій Росії, питання щодо майбутнього демократії і верховенства закону стане центральним питанням модернізації[62]. Проте більшість експертів, які накидають оком на стрімку динаміку розвитку Китаю і направду потужний потенціал країни, оцінюють усе однозначно оптимістично: «Ті, хто звертає увагу лише на проблеми Китаю, звісно, проймаються песимізмом. Одначе величезні проблеми наражаються на величезну протидію. Китай стоїть на початку свого розвитку і має неабиякі можливості для розширення. Він використовуватиме ці можливості, як використовував їх упродовж останніх двадцяти років»[63]. У не надто віддаленому майбутньому Китай готується заступити Японію в ролі провідної держави Східної Азії. Чи обійдеться все без серйозних непорозумінь і суперництва? Японія вирішить свої структурні проблеми і залишить позаду економічний застій. Уже сьогодні постає питання про те, як Японія визначатиметься, змагаючись за владу на регіональному і глобальному рівні, і в якій формі вирішуватиметься японсько-китайський конфлікт, а ще краще, як він урівноважуватиметься. У кожному разі, Японія набуде ще більшого значення в майбутньому для американських інтересів у Східній Азії з огляду на чимраз ближче глобальне протистояння між Китаєм і США, ніж має сьогодні.

Наразі державна система Східної Азії нагадує Європу кінця ХІХ-початку XX століття. У своєму політичному аналізі політичної системи Генрі Кіссінджер назвав сучасну Азію не інакше, як «світом рівноваги»[64], на відміну від західних демократій. Там у глобальному плані спостерігається, ймовірно, найвиразніша соціальна та економічна динаміка модернізації, що йде нога в ногу з глибокими соціальними протиріччями та політичними системами, яким ще треба довести свою здатність проводити реформи й перетворення. До цього слід додати майже винятковий акцент на політиці національних інтересів аж до мислення у категоріях регіональної гегемонії і нового глобального позиціонування. Національне суперництво з претензіями на гегемонію, гонка озброєнь, що може викликати нестабільність, дедалі виразніше панування націоналістичних ідеологій і стійких регіональних конфліктів із великими ядерними ризиками на Корейському півострові і на Тайвані — це конкретні насильницько-воєнні реалії в цій частині світу, що, отже, і не обіцяє тривалої стабільності. До того ж, народжувані держави Азії майже всі мислять у категоріях термоядерної сили, ще ж надто — світового панування, проте з іншого боку вони не мають структур і традиції колективної і кооперативної безпеки в регіоні на противагу їхнім інтересам, суперництву й страху. Якщо нам сьогодні доводиться говорити про небезпеку класичної регіональної гонки озброєнь аж до ядерної сфери, це не в останню чергу стосується Східної та Південної Азії[65].

Якщо не зважати на суперництво основних азіатських держав, кризовий пояс на цьому континенті тягнеться від Тихого океану до Середземного моря — з Філіппін та Індонезії через Шрі-Ланку, індійсько-пакистанський конфлікт у Кашмірі, Афганістан і Центральну Азію, Кавказ аж до конфліктів на Близькому і Середньому Сході та в державах Магрибу. У кризах цього великого регіону регіональне суперництво між державами, етнічні конфлікти, релігійний фундаменталізм, тероризм, наркотики і незаконний обіг зброї, а також наполегливі спроби опанувати технології постачання зброї й заволодіти зброєю масового знищення, аж до ядерної, витворюють ризиковану політичну й соціальну суміш. Конфлікти у цій частині Азії найрішучіше впливатимуть на майбутнє безпеки й стабільності в Європі. Реалістичний аналіз стратегічної загрози для європейської безпеки в найближчі роки, а можливо, навіть десятиліття, братиме до уваги головним чином цей регіон, адже тут чекають на відповідь ключові питання європейської безпеки.

У цьому регіоні є також значна частина світових запасів нафти і газу, а також найбільші серед відомих сховищ цих копалин. І так само регіональна гонка озброєнь серед азіатських наддержав — надто коли вони дотягуються до Близького Сходу — безпосередньо зачіпатиме європейські інтереси у сфері безпеки, бо вона не тільки здатна негативно вплинути на глобальну ядерну стабільність і цілу систему контролю над озброєнням, а й прямо загрожуватиме європейській безпеці. Північна Африка й Магриб, хай вони і не належать до Африки, є ланками цього кризового поясу, отже, ми маємо справу з геополітичною зоною зламу, яка тягнеться від Тихого до Атлантичного океану, належить здебільшого до мусульманського культурного простору і охоплює наразі найнебезпечніші конфлікти всесвітньої політики. Тим-то не випадково, що в цьому просторі слід шукати витоки й підвалини ісламського тероризму.

У XXI столітті Африці на південь від Сахари загрожує доля забутого континенту, внутрішні кризи, війни і конфлікти якого можуть відчутно поглибити його відхилення від глобального розвитку. Попри страшне число загиблих унаслідок громадянських воєн та епідемій, рівень народжуваності залишається високим (близько 2,5 відсотка; в період з 1995 по 1999 рік загальна чисельність населення збільшилася з 578,5 до 642,8 млн. чол.), темпи економічного зростання — низькими, а в багатьох найбідніших країнах, розітнутих громадянськими війнами, навіть негативними