Читати книгу - "Скелет у шафі"

126
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 28
Перейти на сторінку:
class=book> 17

Світлана дала собі слово колись-таки знайти підхід до колодязя, за яким числилась не одна темна справа, і взагалі натренуватися в інших сільських премудростях, що, як і шпагат, з першого разу не вдаються: відганяти від городу корову або балансувати на кладці з відрами на коромислі, як це роблять усі обертівці без винятку. Вони не поступалися у віртуозності гірським жителям Намібії, які носять на головах глечики з водою. А поки що, прочувши від листоноші, що на віддалі якогось півкілометра є цілющі ключі, Світлана вирішила познайомитися з ними ближче і одного дня вибралася у розвідку.

Стежина, що звивалася поміж невідкорегованих кущів, неокультурених живоплотів, сукупності вуликів та неприборканих трав біля лісу, який на горизонті кучерявився, мов хімічна завивка, привела Світлану до межигір’я. Його гребені утворилися тут, либонь, тоді, як Обертівка ще була дном моря, а Галичина – тропічним краєвидом.

Праворуч схилом спускалися вишневі садки, серед яких доживали віку залишки хат, бо їхніх господарів років із тридцять тому депортували до Сибіру. Вершок лівої гори пронизувало рідколісся, а на її укосі повідслонялися відкладення глиняно-кам’янистої породи ще з ери мезозою.

У підніжжі з невеличкого грота несміливо виплигував струмок, наче соромився свого невеличкого зросту і мовби просив вибачення, що він не може зрівнятися ні з кримським джерелом Джур-Джур, ні тим паче із водоспадом Вікторія. Через декілька метрів з-під каменя випльовувався його сусід – більший і крутіший. Обидва струмки збігали до пологого яру і лагідною тасьмою простували до Новоселища, де до них долучалися ще три водоспади. Проте у Світлани не було бажання іти далі, бо на осонні градусів, либонь, під сорок. А тут – затінок, і ці джерела її влаштовували. Вона зібралася набрати води з оцього найсоромливішого, біля якого був зручний виступ. І підставила путню[6] так, аби вода поцілила в неї одним влучним струменем. Справді, одного водяного ривка вистачило для того, аби наповнити ємність[7]. Світлана хотіла, було, поставити відро у траву і взяти інше, але її тіло не було призвичаєне до фізичної праці. Важке відро перехилило її у яр, і вона, послизнувшись, упала в невеличку заглибину. Вода, незважаючи на літню спеку, виявилася непривітною, так що Світлана відразу захотіла вибратися на сушу. Але звідкись взялися хвилі, непомітні з берега, збили її з ніг, і вона опинилася у цій бистрині на ліктях і колінах. Думала, що швидко підведеться. Але відчула, що вода не хоче її відпустити. Як не пручалася Світлана, проте підступне джерело затягувало її у себе все глибше і глибше, і пальці рук зникли в намулі. Світлана мимоволі згадала розповідь листоноші про нечисту силу, яка водиться в цих місцях. І подумала, що цьоця Зоня має рацію: хоча поверхнева гладь потоку зовні видавалася толерантною, та коли Світлана потрапила у неї, стала незговірливою.

В жінки не було сил навіть закричати. Та й хто прийшов би їй на допомогу? Ніде не було ні душі. Лиш здалеку долинув переможний спів владаря курячого гарему. «Ось і топлюсь», – тільки й встигла подумати Крохмальська, востаннє поглянувши в зеленодалечінь, де по трампліну збігала ниткою стежина, вибілена сонцем…

Раптом звідки не візьмись – якась потужна хвиля! Вона вхопила Світлану попід пахви і плавно винесла її на берег. Врятована відчула, що її одежа – важка-преважка, бо води в ній – так із півпуда. А коли хвиля дуже ніжно поклала Світлану в траву, то перед нею майнули ноги в гумових чоботях! Оговтавшись, невдала потопельниця підвела голову і побачила, як Чучундер виливає воду з її черевичків. Оскільки він не пропускав нагоди з’явитися щоразу, як їй загрожувала небезпека, – Світлана збагнула: він є її талісманом! В його присутності вона знову відчула себе дитиною, яка не може себе захистити в цьому страшному світі.

18

«Сьогодні, кажуть, людина не знає пристрасті, і її можна побачити хіба що в кіно, – писала Світлана у черговому рапорті Трусевичу. – Тож чого лише не вигадують спритні особи, аби спровокувати статевий потяг, пробудити фантазію, підстьобнути гормони. Наприклад, в американців, кажуть, на службі – цілі секс-шопи з інтимними парфумами, пігулками і маслами, стимуляторами із рогів носорога, мізків мавпи і язичків горобця, які покликані приносити покупцеві гіпер-насолоду. До послуг бідніших верств населення – петрушка, селера й порнокасети. Навіть у газетах поряд з постановами уряду – поради якого-небудь дохтора: що людині їсти і пити, аби вона наелектризувалася, розморозилася і на неї напало кохання. Та все марно. Неможливо завести серце чоловіка, який затиснутий між стінами, обціловує автомашину більше, ніж дружину, яку кохає лише у великі свята, не відриваючись від телевізора, обнімає усе, крім дівчат, заколисує дитину під магнітофон, тримає власні переживання у вузькій краватці, наловчується бачити світ, який не перевищує розмірів кватирки, і навіть не знає, як пахнуть полин, чебрець та… волога перина; сидить тихіше молі, нижче плінтуса і навіть пчихає конспіративно. За що ж кохати такого? За те, що винесе сміття?

Якби обертівцям навіть були відомі закордонні карколомні панацеї, які викликають бажання, то хто знає, чи скористалися б вони ними. Адже там, де неба менше, ніж зірок, людина відчуває життя по-іншому. Там, де починаються володіння Леля[8], ніхто не тримає почуттів на повідку, зриває запобіжники сорому й розсудливості. Бувайте здорові!

З повагою Крохмальська». 19
1 ... 16 17 18 ... 28
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скелет у шафі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Скелет у шафі"