Читати книгу - "П’ятий номер"

class="book">– Немає в тебе серця, чоловіче! Ну, як такого маленького не любить!..

Андрій відчув, що сила покидає тіло, що він у цій нерівній боротьбі чоловічого та жіночого єства поступово втрачає рубіж за рубежем: природа завжди більше співчуває жінкам, адже вона сама з тих, кому випадає народжувати. Отой усміх, коли підвелася Валька від дитини, а було це в той-таки день, як його споїли зіллям, вчинив із ним щось таке чудне, мав він потаємну силу, що впливала передусім на його волю, тобто Андрієві стало нестерпно втримувати своє бажання тієї, яка мусить належати йому по праву і яку люблено не раз. Більше того, вона не противилася йому, хотіла тільки зламати його затятість. Але все-таки існувала ця колиска, отже, не затихали його Гнів та Гніт, хоч природа мусила з’єднувати все призначене для з’єднання; через це не міг устояти в цьому змаганні, тим більше що з’їдало його чорне почуття: знесилення Його й неприкаяність. Найбільше вражало його те, що дружина відштовхувала його, замість запобігати ласки й прохати вибачення. Зрештою, й зараз поводилася в його присутності без сорому: розкрила персо й годувала маля. Він стояв серед хати побуряковілий і мовчазний, за дверима в сінях принишк, аж око його влазило у замкову щілину. Горбатий; Андрій же гарячково шукав компромісу: ну, як його залагодити, щоб і вівці були цілі, й вовки ситі? А може, вдати, що погоджується з нею, що таки приймає дитя за своє, тільки хай вона згодиться вгамувати його тугу. По тому, як це станеться, думав він, по-дурному витрішкуючись на біле пишне персо, можна буде спокійно звідси від’їхати. Обдумував цю думку на всі лади, але знову щось ставало упоперек горла.

У цей час розчахнулися двері, і в них постав Горбатий.

– Чого ви мене тримаєте у сінях. Валь? – сказав він ображено. – Ви тут ні про що таке секретне не говорите і нічого такого секретного не робите. Чого я не можу бути в хаті?

– Він оно не хоче, – ліниво відказала Валька.

Стояв серед хати як бевзь. Топтався незграбно і не знав, де подіти руки.

– І нема чого топтаться, – сказав категорично Горбатий. – Валя тобі діло каже. А не хочеш, ушивайся і не колоти нам спокійної жисті.

Андрій раптом розвернувся і схопив Горбатого за барки. За мить той вилетів у сіни й почав репетувати, щосили тарабанячи кулаками в зачинені двері.

– Що це ти вичворяєш? – запитала спокійно Валька. Вона вже поклала дитину в колиску й стояла супроти нього.

– Тебе хочу, – сказав понуро і ступив до неї крок.

– Горбатий за дверима перестав репетувати, видно, прислухався.

– Нічого не вийде, – сказала Валька, і на її вуста набігла глумлива посмішка.

– А коли вийде? – грізно спитав він, широко роздуваючи ніздрі.

Валька засміялася.

– Сам знаєш, що не вийде…

Він це знав. Через це знітився, його запал поступово пропадав. Стояв перед нею, великий і незграбний, спустивши руки.

– Чого мучиш мене? – спитав хрипко.

– По-моєму, сам себе мучиш, – сказала спокійно Валька. – Зроби, що тобі належить як батькові, і матимеш.

– Навіщо ти це зробила? – з мукою в голосі спитав він.

– Бо ти мені цього не зробив, – так само спокійно сказала Валька. – І не тримай мені брата в сінях, він у себе вдома.

Вона пішла повз Андрія й відкинула з дверей клямку. В кімнату в’юном улизнув Горбатий.

– Бандит, зараза! – закричав він. – Забирайся з нашої хати! Забирайся, бо міліцію покличу!

Андрій повів оком у бік Горбатого.

– Заспокойся, Петю, заспокойся, бога ради! – крикнула Валька. – Тут у нас цікава розмова йде, можеш послухати.

– Спровадь його, – сказав крізь зуби Андрій.

– Ну, ти вже нам тут не командуй. Тут уже ми командувати будемо – не в твоїй хаті.

– Випри його утришия, Валь, – вже спокійніше сказав Горбатий.

Андрій повернувся, щоб іти.

– Ні, стривай, – зупинила його Валька. – Набридли мені твої приходини. Набридло мені оце валандання. Сідай, вип’ємо по чарці й поговоримо. Раз і назавжди… Сідай, сідай до столу.

Тоді він відчув, як у ньому щось зрушилося чи зламалося. Повагався якусь мить, але чого вагатися: може, й справді до чогось путящого домовляться. Може, вдасться йому загасити отой чорний вогонь, що так ненаситно його поїдає, а знав до того тільки один спосіб: треба цю жінку в якийсь спосіб здобути.

Горбатий ніс до столу зелену пляшку, заткнуту чорним гумовим корком, де подівся його гнів, на обличчі в нього цвіла улеслива всмішечка; Валька також стояла біля столу, й мирно всміхалася, й дивилася на Андрія майже так, як дивилася раніше. Потім вона сіла, а Горбатий приніс