Читати книгу - "Щоденник Любові"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Побачивши мене біля свого ліжка, вона просвітліла обличчям від невимовної радості й звернулася до мене з такими словами: «Ось і ти, Луїджі! Як я молилася отцю Піо, щоб він відіслав тебе додому. Я дуже вдячна Господу й отцю Піо за те, що вони виконали моє бажання. Тепер я відходжу з миром, тому що знаю…».
Трохи згодом мати спитала: «Луїджі, яке у нас сьогодні свято? Я весь час чую, як дзвонять дзвони, та тільки не пригадаю, який же завтра день».
Я відповів, що дзвони не дзвонять, і що завтра ніякого свята не чекаємо. Потім я вирішив подивитися на календар: виявилося, що восьме червня присвячене Серцю Ісусовому.
Фізичний стан моєї матері погіршувався з кожною годиною. Вона майже осліпла й втратила здатність говорити; не могла навіть піднятися з ліжка, та знаком показала нам, що хоче щось написати.
Усі діти зібралися довкола її ліжка, з нами був і парафіяльний священик Дечіма, Дон Балестрацці, кілька черниць й давні мамині подруги. Майже до останньої хвилини свого життя мати продовжувала писати, наче її підтримувала якась надприродна сила.
Я передаю тут частину тих записів, які моя мати вела в години свого радісного розставання з життям і зустрічі з Господом.
«Кінець мій близький, сили покидають мене, але не розум…
Луїджі, ми розлучаємося. Будь завжди добрим з усіма.
Я буду молитися за всіх. Ось і закінчилося життя…
Це ти, Луїджі? Не плач за мною. Я буду з Господом. Я завжди буду поряд з тобою. Провидіння наближається до мене.
Я все ще чую, як дзвонять перед святом дзвони.
Ваш батько чекає на мене. Так закінчується земне життя. Не з людьми, а з Господом. Так буде і з вами.
Я заповідаю вам йти моїм шляхом: любов до ближнього й чесність. Мить переходу — я готова.
Найкращі побажання всім, кого я знала. Господи, прийми моє дихання! Мир і радість усім. З Богом!
Мама».
Ці слова, написані в хвилини передсмертної агонії, без сумніву, підтверджують, що надприродна участь Господня дала їй здатність і дар писати перед смертю.
Святковий дзвін, який моя мати розрізняла до останнього моменту свого життя, був дзвоном небесним, що знаменував входження моєї матері в торжество Серця Ісусового й повернення душі моєї матері на небеса.
Через кілька днів після похорону я повернувся в Сан-Джованні Ротондо.
Я стояв у коридорі монастиря, де на стінах були розвішані різні вислови. Отець Піо вийшов із своєї келії, і я отримав змогу вислухати від нього слова утіхи в моєму великому горі, яке він поділяв. Погляд отця, повний любові до всіх людей, не міг в ту хвилю втишити біль мого серця. Мені вдалося вимовити лише кілька слів: «Моя мати так любила вас, Падре, вона вірила вам, і здавалося, наче вона знала вас усе своє життя. А вона ж ні разу не розмовляла з вами».
Падре Піо продовжував повільно йти коридором, прямуючи на хори маленької старої церкви.
Мені здалося, що він не хоче мені відповідати, але тут він пильно глянув на мене широко розплющеними очима, повними доброти й любові. Він зупинився раптово, підняв руку й пальцем показав мені на один із висловів, що був написаний на стіні коридора, так, наче сам уперше його побачив.
Він прочитав вислів, і я прочитав разом з ним. Написано було: «Святих спілкування».
Божа мудрість в отці Піо знайшла такий незвичний спосіб, щоб пояснити мені ту таємницю, яка хвилювала мене з раннього дитинства, адже мама встигла стільки про це розповісти.
Таємниця, яка відкрилася мені таким чином, дозволила більше дізнатися про цю людину, яка, пізнавши так багато Божих таємниць, сама стала частиною цієї великої таємниці.
Давши мені це знання, Падре Піо допоміг мені справитися з моєю скорботою.
Його відповідь відкрила мені любов Господа й моєї матері, і я зрозумів, що Падре Піо любив її не менше, ніж я сам.
У дитинстві чув обітницю Господньої любові, і то була обіцянка, яку Бог дав моїй матері, тепер вона сповнилася Його Духом через отця Піо.
Ця перша, ще неусвідомлена мною обіцянка, стала мені частково зрозумілою, коли я прочитав той вислів. Я добре зрозумів значення того листа, яке отримав у Болоньї за наказом отця Піо через два місяці після нашої першої зустрічі.
Прагнення полюбити Слово, сприйняте, пізнане й полюблене через мою маму, було обіцянкою цього Слова Любові, обіцянкою, яку й людина може дати, щоб дотримати вірності своєму слову, заради любові дотримувати обіцянки.
Вірність, з якою моя мама дотримувалася порад Святого Духа і на ділі здійснювала те, що Він їй радив словами вірного священнослужителя Господнього Падре Піо, ця вірність перетворилася в обіцянку вірності від самого Падре Піо, його обіцянки стати для мене люблячим духовним отцем і навчити мене розпізнавати Дух Божий, навчити мене не приймати в людях той дух, що не від Бога. Ті люди, які вміли любити смиренну доброту мого батька, але не навчились розпізнавати той дух, який рухав багатьма з них, привели мого батька на край бідності й фізичної загибелі. И тільки втручання духа любові через посередництво Падре Піо, поради, які дав нам Падре Піо, порятували нашу сім'ю від нещастя, тривоги, сум'яття, які завжди починаються в людському духові, коли людина не може з певністю розпізнати, звідки походить цей дух, який розповсюджує серед людей зло.
Обітниця, яку дух любові дав моїй матері і Падре Піо, є образом тієї обітниці любові, яку дух дав людині.
Ті поради, що дав людині дух, який противиться Господу, були, є і будуть аж до визначеного дня ворожі Богові й самій людині. Звідси й походить у світі зло.
Слово Боже обіцяло нам отримати перемогу над своїми ворогами, вказати шлях істинного світла всім людям, які побажають прийняти Слово, тільки б вони прислухалися до
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоденник Любові», після закриття браузера.