Читати книгу - "Тринадцять градусів на схід від Грінвіча"

Касян помітив, що з дверей «люкса» вийшов Журавльов і швидким кроком попрямував до будинку тресту. Він поспішив за начальником, але наздогнав уже в приймальні.

— О, Касян Миколайович! Привіт!… — Журавльов потис йому руку і поліз до кишені за ключем. Він поспішав, на нього чекали англійські гості. — Ти до нас надовго? Діло є, чи так відпочити вирішив?

— Який там відпочинок! Ось привіз грунти. Треба зробити проби, а лабораторія гуляє.

— Нічого дивного, неділя… А що там у тебе? Горить, чи що? — Журавльов прочинив двері. — Заходь.

Вони зайшли в просторий, обставлений світлими меблями кабінет. Кремові полотняні штори на вікнах, не маючи сили стримувати промені сонця, поширювали легкий розсіяний серпанок.

— Дивно, Іване Івановичу, — почав Касян, підходячи до столу, в ящиках якого вже копирсався Журавльов, шукаючи якусь потрібну теку з паперами. — Працюють дві групи. Працюють майже поруч. Одна, мабуть, вугільний горизонт нащупала, а друга…

— А друга що? — перепитав Журавльов. — Та ти сідай, сідай…

Касян опустився в крісло і чекав, поки Журавльов знайде потрібний документ. Той підняв на нього запитливий погляд.

— Говори, я слухаю… От чорт, куди вона поділась? Зажди хвилинку. — Він зняв трубку. — Люба дівчино, дай мені ради бога Ворожейкіна. Знаю, що хворий. Він зараз у консульстві… Алло! Ворожейкін? Це Журавльов. Ти мені вранці приносив телеграму про цих англійців зі шхуни… Вона в тебе?.. Ну, гора з плечей, а то я вже думав… Тягни її сюди. Та швидше, люди чекають! — Журавльов поклав трубку, запустив п'ятірню у свою буйну шевелюру і, полегшено хукнувши, спитав: — То що там у тебе, Касян Миколаїв?

— Ти зосередься, Іване Івановичу, справа серйозна. — Калікін поставив на стіл ящик з пробами і, поклавши на нього руку, почав: — Брали на різній глибині, але і без лабораторії помітний крейдяний період, а це, сам знаєш, вугіллям пахне. Таке враження — вийшли мої хлопці на розлам кори. Йшли, йшли, і раптом пласт обірвався.

— А може, він де глибше запав? — сказав Журавльов.

— І таке буває, але тут…

— Не тягни, говори!

— Говорити поки що нічого, — підвівся Касян. — Перевірити треба. Поки що лиш думки всякі спокою не дають. А що коли там світа! Світа пластів. Уявляєш, що це для нас означає?

Журавльов заходив по кімнаті.

— От трясця його матері! Там же пласти потужністю в п'ять-шість метрів і вугіллячко не гірше за англійське.

— Що там англійське, нашому донецькому не поступиться — калорійність більше восьми тисяч і летких речовин не менше сорока відсотків буде.

— Але ж там льодовик, любий ти мій. Мільйони кубів на ці твої пласти тиснуть! Сподіваюсь, ти не забув про це? Та хай вони з чистого золота, чим ти їх з-під льодовика візьмеш? Він же повзе, гад! Як під нього підлізеш?

— Льодовик нам на заваді не стане. Вугільне поле тягнеться на схід, у бік Російської льодової області.

— Час від часу не легше. Як мовиться, теличка — півшага… До тої області скільки кілометрів? Шахти, висілки, дороги — все це в таку копієчку влетить, що й вугілля не захочеш. Ні, милий ти мій, утопія!

— Зачекай, Іване Івановичу, не поспішай топити. Вся штука в тому, що ця могутня світа пластів, за всіма ознаками, від розламу йде не в льодову область, а ніби у зворотному напрямку, тобто…

— Хочеш сказати, повертає сюди до нас?

— Саме це я і хочу сказати, але поки не перевірю, поки не переконаюсь, не скажу. Та й ти до часу нікому ні словечка… Пласти могутні і, мабуть, дійсно повертають у бік Баренцбурга і Грумант-сіті, тільки залягають глибше тих, які ви зараз колупаєте на четвертій і шостій шахті. Для перевірки моїх думок потрібно вже зараз закладати на нижніх горизонтах свердловини глибокого буріння і щупати глибше. І коли все підтвердиться…

— А коли ні? Тут немалий ризик, милий ти мій.

— Коли не говорити нікому, а тихенько перевірити, який же тут ризик? Не бачу…

— Ну, звичайно… Тихо! А де кошти взяти на ці глибинні свердловини? В главк звернемось, а там скажуть — обгрунтуй витрати. От, милий ти мій, все і доведеться викласти, всі наші хитрі таємниці, а інакше копійки не дадуть.

— Та невже у главку не зрозуміють? Це ж перспектива! Друге дихання треста. Всі витрати окупимо сторицею. Адже тут, у Баренцбурзі, з часів голландця Хозбома ніхто глибше не копав. В один штих пройшли, підрахували, а що там нижче, тільки бог знає. Ще в дев'ятсот тринадцятому на конгресі в Торонто була названа цифра тутешніх запасів — вісім мільйонів тони, і всі заспокоїлись, всі задоволені.

— Ну-ну, забив ти мені гвіздка в тім'я! Навіть дух перехопило, — розхвилювався Журавльов.

— Мене самого ледве грець не вхопив, коли я зрозумів, куди світа від розламу повертає.

— Ні, ти все-таки здичавів, чоловіче. Півдня в Баренцбурзі, а я лише зараз довідуюсь про твоє відкриття.

— Давай, Іване Івановичу, домовимось: ніякого відкриття ще нема і, можливо, не буде. Я приїхав, аби швидше переконатись — так воно, чи ні.

У двері постукали.

— Заходьте! — кинув через плече Журавльов.

— День добрим, Касяне Миколайовичу! З вами, Іване Івановичу, ми вже бачились, — прохрипів з порога, закутаний вовняним шарфом по самі очі представник консульства.

Журавльов поглянув на Ворожейкіна і зняв телефонну трубку.

— Мені головного інженера… Сергію Дем'яновичу, треба негайно зробити аналіз грунту з ГРП Калікіна. Він у мене і проби тут… Це ваші служби, Сергію Дем'яновичу, постарайтесь розшукати. Аналізи потрібні сьогодні. Ви мене зрозуміли? Та знаю я, що всі в порту і що неділя сьогодні, знаю. А ви організуйте, на те ви і головний інженер!.. Це