Читати книгу - "Тринадцять градусів на схід від Грінвіча"

і є той самий випадок. — Журавльов поклав трубку, дістав з кишені хусточку, витер нею спітніле чоло і шию. — Ну, чорт, жарко як у теплиці… Ворожейкін, давай, любий ти мій, твою телеграму.

— Маю розпорядження, — по довгій паузі прохрипів представник консульства, — ознайомити з цим документом тільки вас. — При цьому він виразно глянув на Калікіна і додав: — Але в присутності осіб, що не мають… Що не допущені до користування секретними документами…

— Ти вже пробач, Касяне Миколайовичу, — розвів руками Журавльов.

— Та що там… — Касян підвівся і попрямував до дверей, прихопивши зі столу ящика з пробами грунту.

Біля порога його догнала репліка Журавльова:

— Ти до головного зайди, бо я від цих англійців звільнюсь не скоро… І тримай мене в курсі. Добре?

Касян кивнув і вийшов з кабінету. Журавльов довго дивився йому вслід, потім перевів на Ворожейкіна осудливий погляд.

— Ти що кінчав?

— Коли в розумінні освіти, то диплом у мене свідчить про закінчення факультету міжнародних відносин, — з гордістю відповів Ворожейкін.

— От бачиш, — важко зітхнув начальник рудника.

— А що таке, Іване Івановичу?

— Ввічливості вас там не навчили, любий ти мій. Взяв і образив людину.

— Кого? — щиро здивувався Ворожейкін.

— Калікіна, кого ж, — з докором сказав Журавльов. — Допуску нема. Та чи знаєш ти, хто такий Касян Калі-кін? У них там таке може закрутитись, що його самого засекречувати доведеться, а ти…

Представник консульства виправдовуватись не став, лише в голосі його з'явилась інтонація легкої образи.

— Цей документ, Іване Івановичу, адресовано консулу, але тут є його резолюція, де він просить ознайомити з його змістом лише вас, і нікого більше.

Журавльов узяв телеграму, знайшов у нагрудній кишені окуляри, почепив їх на широке з горбиком перенісся і почав читати:

«На ваш запит від 8 червня 1971 року повідомляємо: стосовно англійських громадян Патріка Белфура Белча, його дочки Джейн і шкіпера Грема Хосуела компрометуючих матеріалів не маємо. Професор Белч — спеціаліст з російської історії, відомий як член Комітету англійських ветеранів минулої війни. Веде активну антимілітаристську діяльність. Комітет і його члени неодноразово витримували нападки і відверто переслідування з боку монополій, що виготовляють зброю. В архіві збереглися свідоцтва англійської преси кінця п'ятдесятих років, з яких видно, що за позовом правої профашистської організації «Британія — над усе!» Патрік Белч був засуджений королівським судом у Лондоні на десять років тюремного ув'язнення за «зраду інтересів англійської корони у минулій війні». Цитата взята з судової хроніки газети «Івнінг міррор».

Журавльов зняв окуляри, відклав набік телеграму. Потім підвівся, підійшов до вікна, трохи відсунув кремову шторку. Внизу, на пірсі, зустрічали «Дерн: авіна».

— Іване Івановичу, у мене тут ще одна телеграма.

— Ти ще не пішов? — здивувався Журавльов. — Давай швидше, а то негарно виходить. Гості, по всьому видно, люди пристойні, а хазяїн утік.

— Це таке, що можна і потім. Це про Шулькова.

— А що він натворив?

— Та нічого такого… Родичам не пише. От сестра розшукує. Він уже другу полярку тут і на новий строк ніби вже заяву подав, а сестрі жодного листа не написав.

— Ти з ним говорив?

— Мені говорити з ним не можна, у мене не та посада. Він мене і слухати, я думаю, не буде. От коли б ви, Іване Івановичу, вплинули на нього… У вас авторитет… Не даром вас тут усі Батьком звуть.

— Годі тобі. Дипломат… Вплину. Спробую, як зустріну… А зараз вибач, бігти треба…

— Дякую, Іване Івановичу.

— Зажди, а чого це телеграма про Шулькова вам прийшла? Чому не у трест?

— Сестра Шулькова звернулася в МЗС СРСР. Для неї Баренцбург — закордон.

— Мабуть-таки звернулась за адресою. Ворожейкін узяв телеграму, повертів її в руках і, зітхнувши, сказав:

— Знову не розписались, Іване Івановичу.

Журавльов поставив свій підпис на ріжку бланка і попрямував до дверей. Ворожейкін пішов слідом за ним. Обличчя його ясніло почуттям виконаного обов'язку.

Від Журавльова Касян зайшов до головного інженера, залишив у нього ящик з пробами грунтів і, домовившись, що за результатами загляне в лабораторію через кілька годин, попрощався. Вийшов з будинку, в якому містився трест, і зупинився: поспішав, поспішав і раптом з'ясувалося, що поспішати нікуди. Постала друга проблема — куди подіти ці кілька годин? Він звик ощадливо ставитись до часу і буквально страждав, коли доводилось кидати його на вітер. Правда, можна спуститись у порт, зайти до Добрині. Проте, зустрівшись з Петром не обійдеш і стосунків з Людмилою, тому що так далі тягтися не може. Пора ставити крапки над «і». Сказати йому все відверто, а перш за все собі… Але що сказати? На це питання Касян ще не знав відповіді, тому зупинився в нерішучості на верхній площадці сходів і задивився, замислився.

Внизу швартувався «Державін», різноголосо гула юрба зустрічаючих… А тоді, в червні сорок першого, юрба на пірсі стояла мовчазна, придавлена горем, яке принесли з собою англійські есмінці. Ніхто не знав, що буде завтра.

Війна застала Калікіна в Баренцбурзі, куди він потрапив матросом. Після семирічки, як багато хто з його однокласників, плавав за тріскою на колгоспному баркасі, котрий лише на папері іменувався сейнером, а в розмовах його називали просто ладійкою а чи човном, хто як. Полюючи за косяками риби, частенько заходили далеко на північ, а в той перший воєнний червень рибальське щастя щось не хотіло їм посміхатися. Тоді вони дістались аж до Великого Беруна, махнули б і далі та щось трапилось з машиною. Власне, це і змусило капітана зайти в Баренцбург