Читати книгу - "Оті з Десятої Тисячі"

стіну. Потім блиснули дві останні черги — і все: «Альфа» зосталася беззахисна.

Тепер вона могла розраховувати лише на допомогу ззовні.

Ще хвилину всі мовчки дивилися, як в чорній хвилі миготить маленький веретеноподібний вогник, і тоді Антонов обірвав передачу.

— Ось поки що і все, — мовив він. — Я вважаю, вам слід було знати правду.

— Дякую, — сказав Іон.

— Як же це могло статися? — запитала Алька.

Антонов розвів руками. Кивнув на Долорес, а та ледь примружила очі й доповіла:

— Ми з першої ж хвилини ведемо, розслідування.

— Розслідування? — здивувався Алік. — Проти, кого?

Долорес похитала головою:

— Те, що ми бачили, можна пояснити тільки неточністю в роботі апаратів виявлення. Зараз ретельно перевіряються всі автоматичні системи, котрі випускають апаратуру типу тієї, якою оснащено «Альфу».

— Звісно, — буркнув Робік, — знову все звалять на машини.

Алік удав, що не чує. А інші й справді не розчули, тим більше, що Алька саме запитала Антонова:

— Коли почне діяти «Бета»?

Антонов глянув на циферблат багатодискового космічного годинника. Якусь мить мовчав, потім сказав:

— За чотири хвилини. Увімкнути зображення?

— Так, — рішуче мовив Алік.

— Так, — повторила Алька.

Цієї хвилини до залу Головної Бази увійшов низенький чоловік із характерною для людей Марса цегляного кольору шкірою. Діти зразу його впізнали. Це був один із найвідоміших пілотів великих швидкостей, знаменитий винищувач метеорних лавин, майстер бойового пілотажу Назим Шумеро.

— Вітаю вас, — сказав він.

Четверо на «Розвіднику» відповіли поклонами. Потім спокійно всілися в кріслах.

Назим був одним з найвідважніших людей світу. Мав за собою кілька польотів у безпосередній близькості від Сонця, які дали неоціненний матеріал для науки і стали живою легендою про людську мужність. В присутності такої людини не годилося впадати в дитинство.

— Вмикаю зображення «Бета», — голосно сказала Долорес.

На екрані знову з'явилися порожнеча й темрява, знову війнуло холодом безмовного простору.

— Ще дві хвилини, — сказав Майк.

В лівій частині екрана виникла зелена смуга. Це була «Бета», що летіла з надшвидкістю.

На «Розвіднику» і на Базі появу цього невиразного силуету зустріли напруженою мовчанкою. Але ось в глибині екрана знову зачорніла велика тінь метеорної ріки, яка захопила «Альфу». Серед брил потоку знову замиготіло світле веретено першого космольота.

«Бета» широкою дугою і трохи боком почала підходити до краю темної хмари.

— Так, — сказав Назим. — Орм хоче використати одну-єдину можливість. Він дозволить потоку захопити себе і, рухаючись разом з ним, спробує пробити дорогу до «Альфи».

Більше ніхто не вимовив і слова.

«Бета» ввійшла в потік метеорів плавно, як голка у воду. Це скидалося на звичайний буденний маневр. Але ось блиснули її бойові вогні.

Орм, пілот «Бети», діяв розважливіше, ніж Марім з «Альфи».

Він не торував собі дороги чергами протиметеорного вогню, а стріляв одиночними зарядами. І кожен постріл досягав цілі. Одна за одною спалахували брили метеорів, Перетворюючись на хмари розжареного туману і блискучого попелу.

Це було прекрасне видовисько. Могло навіть здатися, що просто дивишся інструкційний фільм для бойових пілотів, котрі із століття в століття очищають комунікаційні дороги від метеорних лавин, охороняють планети й супутники від космічних небезпек.

Але раптом «Бета» різко відскочила вбік і зразу ж вистрелила повною чергою. Очевидно, щось було не гаразд. Метеорна ріка розгорілася, як величезний вогняний стовп, і «Бета» різко стрибнула назад — раз, вдруге, втрете. Очевидно, космоліт змушений був робити швидкі, як думка, стрибки. Мабуть, йому загрожував цілий ряд убивчих ударів. Захиститися від них можна було тільки чергами позитронних залпів.

І боєзапас вичерпався! Тепер у пастці метеорного потоку опинилися обидва космольоти. Але найстрашніше повідомив за секунду стурбований «Розвідник»:

— Увага, увага! «Бета» втрачає зв'язок!

— Що? Мільярд парсеків! — люто лайнувся Антонов. — Що знову з їхнім зв'язком!?

— Мабуть, — мовила Долорес, — цей потік має якісь особливі властивості, які…

— То певно, — перебив її Назим. Він хотів ще щось додати, але замовк.

Замовк, бо в цю мить Алька підійшла впритул до екрана і стала там, де до неї стояв Іон. Потім простягла руку до Антонова.

— Скажи, — попросила вона. — Скажи, що тепер?

Але перш ніж Майк устиг відповісти, до Альки підбіг її брат.

— Тепер наша черга, Алько! — вигукнув він.

Антонов ахнув од здивування.

— Здогадалися? — запитав він.

— Так, — відповів Іон. — Я теж. Шанси «Бети» були надто малі. Єдиний, хто може їх врятувати, — це той, хто від першої хвилини тривоги летить їм на допомогу: «Розвідник» і ми.

— Це правда? — запитала Алька.

— Правда, — в один голос відповіли Майк Антонов і Назим Шумеро.

— Кажіть, що нам робити? — зажадала Алька.

Сигнал тривоги з «Розвідника» досяг Землі і невдовзі повинен був дійти до Меркурія і колосонячних станцій. Отже, про лихо на «Розвіднику» вже знала більшість людства. Минуло всього кілька хвилин, і скрізь, де тільки знаходилися люди, стало відомо про катастрофу на Десятій Тисячі. Звідусіль линули до секторів Десятої Тисячі людські думки, тривоги, надії. В Головному законі космосу, прийнятому ще на початку ери, сказано: «Немає і не буде самотніх у хвилину космічної небезпеки». Люди лишилися вірні цьому закону. А думати про катастрофу означало насамперед думати, як допомогти.

Так воно й було.

Найвидатніші вчені світу, найславетніші бойові пілоти, найдосвідченіші космічні рятівники думали про те, як визволити з метеорної ріки людей «Розвідника».

В більйонах людських осель думали про тих, що попали у катастрофу на Десятій Тисячі. Більйони телеекранів передавали звіт про захоплення двох