Читати книгу - "Позолочена рибка"

І за ці гроші зробить собі нову ванну. Та ще й із джакузі!

Сара легко збігала униз, долаючи по кілька сходинок відразу.

Аліція залишилася сама з Костеком Бонком і раковиною пана Малини. Проте дівчина піддалася фантазії й вирушила на пошуки Роберта. Досить було міцно заплющити очі, щоб підгледіти його хлоп’ячу самотність. І вирішила, що краще залишитися із цією уявною картиною, яка переважила всі прикрі моменти цього дня.

МІСЦЕ ДЛЯ ЯЩІРКИ

— Яксцо ти взе прийсла, то скази Патрикові, що я зовсім не схозий на морду свиняцу, а на тебе! — Фридерик сердито розмахував зубною щіткою й ледь не плакав.

— Ну звичайно, ти ніяка не свиняча морда! — Аліція міцно обняла братика.

— Привіт, Патрику! — посміхнулася вона до набурмосеного сусіди Ящірки. — Що там таке із цією свинячою мордою?

— Коли він мені наказав бути арабським конем. А я не хочу бути арабським!

— А ким ти хочеш бути?

— Конем, але звичайним. І щоб він не смів мені розчісувати цією щіткою гриву!

— Треба доглядати свого коня, — затявся Фрицек. — Я його тільки тросецки поцесу. Це болить менсе, ніз уколи!

Аліція швиденько витягла з торбинки протиконфліктний набір і простягнула малюкам два однакові автомобільчики.

І здивувалася, що раптом перестала існувати для щойно посварених сусідів, які зараз дружно прокладали на своїх ковдрочках дорогу із перешкодами, котрі сумлінно долали, вдаючи гуркіт двигунів. Лише тоді, коли Фридерикова машинка застрягла в пружинах матраца, малий пригадав собі про сестру.

— Візьми мене на прогулянку, — попрохав він. — На справзнє повітря.

— Тут теж справжнє, — серйозно запевнила його Аліція й роззирнулася палатою. Фрицек і Патрик, без сумніву, були тут найздоровішими дітлахами. Двійко трохи старших хлопчиків спали або лежали, міцно заплющивши очі. Вони були блідіші за свою подушки й зовсім не ворушилися. В Аліції серце стиснулося від жалю.

— Почекай на мене тут, — озвалася дівчина, ніби вони зараз перебували у своєму улюбленому торговому центрі, а не в лікарні. — Побачимо, що можна зробити.

Дівчина тихенько постукала до сестринської. Занадто тихо. Лікарня лякала її, як завжди буває з місцем, повним лихих таємниць. Картаючи себе за несміливість, Аліція відчинила двері.

Молоденька медсестра, помітно втомлена, щиро посміхнулася до неї.

— Ну звичайно, пані, ви можете взяти його на прогулянку! — відразу погодилася вона.

— Не треба звертатися до мене «пані»! — Аліція перелякалася, що її переплутали із Фрицековою мамою.

— Ми так усім завжди кажемо! — медсестричка продовжувала широко посміхатися. — Зараз мамочки бувають такі молоді, що можна ляпнути щось не те.

Аліція повільно провела Ящірку біло-бежевими коридорами, думаючи, що це навіть приємно, коли тобі, наче дорослій, кажуть «пані». Тепер і вона викликає повагу!

Знайшла затінок під великою старою липою й розстелила на траві свого кольорового светра.

— Місце для Ящірки! — і жартома вклонилася братові, наче юному принцові.

— От-от, — Фридерик голосно зітхнув, — про таке повітря я просив, — і вдячно глянув на сестру.

Аліція намагалася не дивитися на його худенькі рученята й не бачити запалих очей. Рум’янці, які були на Ящірчиних щічках ще кілька місяців тому, кудись зникли, і худеньке личко виглядало сумним і бліденьким.

— Розкази мені, як ми разом поїдемо на село.

— Поїдемо потягом. У купе сидітимеш біля вікна.

— Але не в спеціальному кріслі?

— Звісно, ні, сидітимеш як усі. Покладеш ногу на ногу й чекатимемо на кондуктора.

— А він великий?

— Хто? А, кондуктор! Так, авжеж, великий, і в нього синій кашкет…

— А який він?

— Гм-м-м, — Аліція насилу пригадувала деталі й нарешті зосередилася на козирку.

— У мене тез є такий із козирком. Мозе, я стану кондуктором? — задумався малюк. — Знаєс, со? — сказав він раптом. — Як не помру, то буду.

Вітер затріпотів волоссям Аліції, і воно впало їй на обличчя. Дівчина була вдячна вітрові.

— Тоді я тобі скажу, що ти неодмінно будеш кондуктором, — Аліція стягувала волосся гумкою й силкувалася говорити звичайним голосом. — І щоб ти знав, — додала вона переконано, — у лікарні люди не помирають, а лікуються.

— А Патрик казе, сцо вмирають. Коли помер Тобіас із насої палати, то всі плакали. Я тез, — похвалився він. — Але найбільсе його сестра. Вона так голосно плакала, сцо Зося сказала їй іти геть.

— Яка Зося?

— Медсестра.

— Медсестра? Тоді ти повинен казати «пані Зося»! — Аліція нахмурилася.

— Але я її люблю, — присоромлено зізнався Фридерик і продемонстрував у посмішці молочні зуби.

Аліція скуйовдила братову чуприну.

— А своєму Патрикові скажи, що всі колись помруть. Ми поки що не можемо, бо повинні поїхати на село. Там на тебе чекає Панна Фризуня. Крім того, ти повинен стати кондуктором, — нагадала вона малому.

— Так, — підтвердив він, уже заспокоївшись, проте цього дня жодного разу так і не всміхнувся до Аліції.

Додому її відвозив тато. Він щодня провідував Фридерика й прекрасно давав собі раду з його чимраз складнішими запитаннями. Йому гарно вдавалося розсмішити малого й жартувати з ним.

— У мене так не виходить, — поскаржилася Аліція татові, мало не плачучи. — Я весь час боюся, що Ящірка запитає мене про свою хворобу. Я нині сама ледь не вмерла, коли він почав говорити про смерть!

Тато довго мовчав. Лише міцніше затиснув руки на кермі й утупився порожнім поглядом у далечінь, на потік автомобілів, які тонули в серпневих сутінках.