Читати книгу - "Полонені вогняної безодні, Борис Захарович Фрадкін"

Командир підземохода натиснув кнопку. Двигун і бур замовкли, тиша настала ідеальна.

Тоді Біронт ляснув пальцями обох рук і, на диво всім, зробив спробу виконати якесь хитромудре па. Та через те, що він ніколи в своєму житті, навіть замолоду, не танцював, то й зараз у нього нічого не вийшло.

— Не забувайте, колего, — нагадав йому Дектярьов, — нам доведеться ще раз пройти крізь гіпоцентри.

І цим одразу вгамував атомістів запал.

Відпочивши й відновивши сили, люди знову почали жартувати. Дектярьов і Біронт поспішили до своїх робочих місць. Нервове напруження спадало.

Чотирнадцять годин підземохід лишався нерухомий — саме стільки часу, скільки потрібно було для перевірки апаратури. І за ці чотирнадцять годин Андрій встиг передумати більше, ніж за все життя.

Він думав про себе, про те, як він жив і працював і як йому треба б жити й працювати.

Важко сказати, що стало поштовхом до того зламу, який так несподівано назрів у Андрієвій душі. Та й чи був він несподіваний?

Невиразна тривога зростала. Варт було заплющити очі, як уява зараз же переносила Андрія на космічний корабель. Андрієві хотілося простору, відчуття безмежності.

Рішення було спочатку неясне, туманне. Але поступово воно ставало все осмисленіше. Переходячи від апарата до апарата, Чураков у думці уточнював свою подальшу поведінку: після повернення ПВ-313 він покладе на стіл головному конструкторові заяву про звільнення. Прощавай, підземна техніко! Відтак напише іншу заяву — до космічного відділу при Раді Міністрів. Робота йому знайдеться.

Шкода тільки розлучатися з Вадимом. Стільки років прожили поруч і працювали пліч-о-пліч! Одинадцять разів вирушали разом на підземних кораблях у далекі мандри. Спогади дитинства і юнацтва нерозривно пов'язані з Вадимом. І якщо Андрієві в чомусь не поталанило, то винен у цьому тільки він сам.

Ось так. Учився, працював, дожив до двадцяти дев'яти років і, виявилося, заблукав не на свою стежку. Особливо зрозуміло це стало після проходження крізь гіпоцентри. Хай не подумають, що його злякала небезпека. Коли буде потреба, він готовий ще раз спуститися разом із ПВ-313 на будь-яку глибину, навіть до центра землі.

— Програмне обладнання в чудовому стані, — доповів Андрій Вадимові. — Чи перевірятимемо сигнальну систему?

— Гадаю, це зайве. Краще відпочиньмо і — додому.

— А може, далі? Вадим замислився.

— Рано чи пізно ми будемо там із тобою, Андрію. Та зараз для мене ясно одне: ПВ-313 не підготовлений до такого далекого рейсу. Та й ми до нього не готові. Психологічно принаймні.

«Чи сказати йому, що це мій останній підземний рейс? — завагався Чураков. — Ні, ліпше потім, там, на поверхні. Мені не судилося супроводжувати підземохід до центра землі, та я вірю, що саме Вадим поведе його. Цю людину нічим не зупиниш…»

Вадим ліг у гамак, задрімав. Андрієві не спалося. Він почував себе так, начебто прощався з підземоходом, ще раз побував у машинному відділенні, глянув на мовчазні ряди автоматів, погладив теплі поверхні синтезаторів. Потім спустився до себе в кабіну, щоб посидіти за пультом.

Скорюпін зустрів його застережливим жестом, вимагаючи мовчання. Сам він реготав, затискаючи долонею рота. На пульті було ввімкнуто репродуктор внутрішнього зв'язку. Густий буркотливий геологів бас справді не можна було слухати без усмішки. Репродуктор чортихався, обурювався на уявного опонента, на хвилину змовкав і знову вибухав лайкою чи захопленням.

Механік піднявся до кабіни вчених.

— А, Андрію! — привітав його Дектярьов. — Посадити тебе ніде, крісел для відвідувачів не передбачено… То що ж, завертаємо голоблі? А в нас з Валентином Макаровичем робота в самому розпалі. Глянь, — він кивнув на екран, — дві з половиною тисячі градусів, а базальт синій. Який стиск! Спектр зміщується далі, хоча всі співвідношення летять до біса. Зміщення не відповідає температурі. Ну, що ти скажеш на це? Тут є над чим замислитися.

І хвилин п'ятнадцять без упину геолог дуже детально викладав свої погляди на взаємозв'язок тиску з фізичним станом речовини, а Андрій увесь час ловив себе на тому, що багато чого в міркуваннях Миколи Миколайовича просто-таки фантастичне. Механік підземного корабля, що зробив чимало рейсів крізь різноманітні гірські породи, він вважав себе досить обізнаним і в теоретичній галузі.

Тепер, на тлі досліджень Дектярьова, цей запас знань був вельми обмежений.

— Ось, наприклад, давнє, але досі невирішене питання, — вів далі Микола Миколайович, — що спричиняє землетруси? Джерело ми побачили, навіть на собі відчули. Проте над цим джерелом трьохсоткілометрова броня. Як передаються стрибки ущільнень в літосферу? Поки що невідомо. Або ось: земля дихає. Двічі на добу всі міста, села, пустелі, ліси, гори підіймаються і опускаються на добрих півметра. Але чому? Чому, я запитую? Припущень безліч. І якщо до тебе звернутися, ти, мабуть, без заминки відріжеш: так, мовляв, і так, усілякі припливи магми, викликані притяганням Місяця. Ні-се-нітни-ця! Схоластика. Причина там, — Дектярьов багатозначно постукав ногою об підлогу, — в центральних поясах. Звідти все починається. Про дещо ми, звісно, догадуємося. Та потрібні незаперечні докази. Факти, хай йому дідько! Адже зуміли ж ми довести, що материки — це брили граніту, які плавають у базальті. Не вірилося спочатку: як може тверде плавати в твердому? Перевірили, звикли, переконалися.

— А пощастило вам з'ясувати що-небудь про колишнє розташування магнітних полюсів? — запитав Андрій.

— Ого! — Микола Миколайович скочив на ноги, зовсім по-хлопчачому тримаючи руки в кишенях комбінезона, і стояв перед механіком, великий, незграбний і добродушний. — Ану, гляньте на нього! — гукнув він Біронтові. — В саму точку вцілив.

Атоміст, що вже звик до безперервних просторікувань свого напарника, квапливо кивнув головою, не зводячи очей з журналу.

— Бачиш, — однією рукою геолог обійняв Андрія за плечі, а другу поклав на пульт, — бачиш, Андрію, це одне з найкаверзніших питань у геології нашої планети. Єдине, що нам удалось дізнатися, це те, що на місці Південного полюса колись був Північний, а на місці Північного — Південний. Коротше кажучи, Земля оберталася в протилежний бік. І досі триває спільна подорож географічних та магнітних полюсів. Чим це викликано? Відповідь