Читати книгу - "Довбуш, Федькович Юрій"

class="p1" style=""> 

Довбуш

Ха-ха-ха! Они мені

Єго не викуп’я! Я сам! Я сам

Го буду мусив викупати і

Кроваво, боюся! Бо що я в шумі,

У божевільному шумі моєго

Норову, на топір той присягав,-

То жах мене бере, як тільки лиш

Згадаю!

(Потикаєсь аж до каменя і паде, припадаючи на него.)

 

Іван

(сідає коло него)

Не журись так, братчику!

А хоть і дав-єс Дзвінці той топір -

Аби они лиш, щоб лиш гуцули́

Се не довідались, що ти го Дзвінці

Завдав! Бо сей диявол…

 

Довбуш

Шле уже

По мою душу!..

 

Оба зриваються на ноги.

 

ДВАНАДЦЯТА СЦЕНА

 

 

Чора з топірцем. Ті, що перше.

 

Чора

Твою душу, кажеш?

Хіба у Довбушів тих є душа?

Ха-ха, ха-ха, ха-ха! Для того ж він

Лиш лядську душу хоче!

 

Довбуш

Га!

 

Чора

Одну лиш!

Одним-одну лиш! Що? Ти побілів?

Ти ж, предці, їх по тисяч мордував,

А нині о одну скупуєшся,

Де ходить сей топір ти викупа́ть?

 

Довбуш

А хоть би й божу голов!

 

Чора

Ха-ха-ха!

Як жус за бога зараз ся ховає!

Та тут-бо о боги не ходить! Тут

Лиш ходить о чорти, святу присягу,

О Довбушеве слово і одну

Лиш лядську душечку!!

 

Довбуш

Ніколи в світі!

Хоть мав бих і в могилі зараз пріти!

(Пріч.)

 

ТРИНАДЦЯТА СЦЕНА

 

 

Оставші.

 

Чора

Ха-ха, ха-ха!

(Глумиться Довбушеві.)

«Бажай на сей топір

Від мене й те, що в світі найжасніше,

Що в світі навіть і нечу́ване:

А Довбуш ти приставить за покуту!

При сему то́порі!»

 

Іван

(на колінах)

О, змилуйся!

У нас є дім, є поле - все бери.

Лиш...

 

Чора

Душу!!

 

Іван

Срібло, золото в нас є -

Усе бери, лиш...

 

Чора

Душу!!!

 

Іван

На ти ніж сей

І засади го в мене!

 

Чора

Що? Ти будеш

Мені ще торгуватися? Го-го!

То в гуцулів я зараз запитаю,

Чи сей святий, божественний топір

Вни схочуть викупити...

(Хоче йти.)

 

Іван

(зриваєсь на ноги і тримає ю)

Стій, скажена!

Ту твою лядську душу будеш мати,

Хоть мали б і живцем мя закопати!

(Чора тягне го за собов.)

 

Заслона

 

П’ЯТЕ ДІЛО

 

 

ПОДРЯ

 

Послідня четвертого діла. Зорешлива ніч. Подеколи падуть звізди.

 

 

ПЕРША СЦЕНА

 

 

У затиллі - гуцули, Джимір - скраю. Під ялицев стоїть Довбуш з великим опечатаним пергаментовим сувоєм у руці.

 

Довбуш

Я виджу ка́лфи всі, лиш першого

Не виджу. Де мій брат?

 

Джимір

Я бачив го,

Як він ішов кудись з циганков Чоров,

А Лагадин за ним.

 

Довбуш

(сердито)

А вадь, що він

Послухав того чорта!?

(Усе у більшу ярість впадаючи.)

Тихо, кров!

(Витягає ніж з-за череса і мече єго під ялицю.)

Я лиш одного брата маю!..

(Понуре думання.)

А

Як справді він послухав ту чортицю

І Довбушів ім’я то непорочне

Убоєм осквернив се? Як єго

Напрасне приятельство - лиш наличман,

Лиш маска хитра була, щоб мене

Тим легше загрузити? Га! Тогді -

Тогді би лучче було, щоб ти був

Не народився, бо і Михаїл

Святий з усім небесним воїнством...

 

Яркий посвіт лушниць. Довбуш стоїть стовпом.

 

О, обгорніть мене!!

(Кидає сувій пріч і іде, переполошений, на́взнак.)

 

ДРУГА СЦЕНА

 

 

Іван з кровавим ножем. Лагадин з топором. Чора з хрестом. Гуцули з лушницями. Ті, що перше.

 

Довбуш

Той ніж!??

 

Іван

Післала

Тобі сестра. Бо я ю відшукав!

 

Довбуш

Сестру? І що?

 

Іван

І вбив!

 

Довбуш

І що!??

 

Іван

Зарізав,

Коли вже хочеш знати! Нині ж - день...

 

Довбуш

Варфоломія...

 

Вириває Іванові ніж, просаджує го ним, мече відтак ніж Чорі; потикаєсь назад, паде під ялицю, закриває собі очі і сидить нерухомо. Джимір іде до него.

 

Лагадин

Стій!

(Мече топір Довбушеві, ловить Івана обома руками, кладе го на землю і приклякає коло него.)

 

Іван

Сегодня - день...

(Умирає.)

 

Чора

(здоймаючи хрест високо д горі)

День мсти, день пропасті всіх Довбушів!!

Бо в день Варфоломія і отець

Мій скочив ув огонь! Огонь сипів!

Огонь бухав! І іскри сипались

Червоні, як та кров! А бідна Чора

Стоїть, та дивиться, та присягає -

І присягає мсту над Довбушами!

І точить Довбушівську чорну кров!

(Здоймає і підносить го високо д горі.)

Горов же грай, проклята! Грай горов!!

(Швидко - пріч.)

 

ТРЕТЯ СЦЕНА

 

 

Оставші.

 

Лагадин

(до Івана)

Ти своє відограло вже, о бідне

Ти Довбушівське серце! Задля того ж

Утихомирся вже.

(Виймає з-за череса велику хустку і укриває нев Івана.)

 

Джимір

Гов,