Читати книгу - "Довбуш, Федькович Юрій"

чоловіче!

Чи, може, думаєш, що нам в грудя́х

Лиш топірці клепають? Вповідай,

Що сталося? То справді він сестру

Зарізав сво́ю?

 

Лагадин зриваєсь і тягне ніж, Джимір - то само.

 

Стій! Куда ж ходив

Сегодня рано він?

 

Лагадин

Куда ходив?

Честь сего нештовода рятувати

Ходив! Честь гуцулів обмить ходив,

Хоть би і лядськов кровйов! Се єго

Вина єдина!

Але як ми у монастир прийшли,

Куда нас чорна псиця завела,

І він довідуєсь, що тут о душу

Невісти ходить, о княгині душу,-

То ніж паде му з рук і він з жаху́

Стовпіє, як майму́рний образ...

 

Джимір

Що ж

Княгиня робить?

 

Лагадин

Вна читає у

Однім старім сувої пергаменту,

Що їй післав секретар в монастир,-

Як, умираючи, нам вповідала.

Але як ми вступили у келію -

Встає она, як божество, іде до

Івана і отак до него каже:

«У добрий час, мій брате! Бо і я

Єсьм роду Довбушівського - донька

Самого того Довбуша, що грабя

Велів живцем спалити. Ніж отсей,

Котрим він свого ката просадив,-

Був моєго вітця!..»

 

Джимір

А що циганка

На се?

 

Лагадин

Як та гадюка, як змія,

Санулася - і заревла, що гомін

Розлягся аж по всім монастирі:

«То й ти, препроклятуща,- то і ти

Походиш з Довбушів!?» І так, лютуючи,

Рве ніж княгині з рук і топить го

Нещасній у грудя́х!.

 

Довбуш

(глухо)

Варфоломія!..

 

Лагадин

(до Івана)

А ти мовчиш?.. Ще прийде та пора,

Що заговориш!

(До своїх гуцулів.)

Поможіть ми, браття,

Занести жертву сю у мій халаш,

Відтак - на чорногірській ки́чері

Му викопати гріб!..

 

Довбуш

(зриваєсь і хапає той ніж, що го ще зразу був відкинув)

Копайте два!!

(Хоче пробитись, але зупиняєсь, мече ніж пріч і хапає топір.)

О! Але нє! Ще хочу запитатись

У тої красної гадюги, за що

Она ми се зробила. Нині ж - день...

(Пріч.)

 

Джимір

Нехай і чорта з пекла буде днина -

А гуцул свого калфу не покине!

 

Пріч - за Довбушем. Майже всі гуцули - за ним. Тих кілька, що лишилось, беруть тіло Івана на топірці і віднося в противний бік. Лагадин іде за ними в тузі.

 

ПОДРЯ

 

По лівім боці - отворене приульне вікно у дому Дзвінки. Направо - стромина з замком воєводи. Ніч зорешлива. Часом падуть звізди.

 

ЧЕТВЕРТА СЦЕНА

 

 

Чора з каганцем, брусом і тим ножем, що Довбуш ним Івана просадив.

 

Чора

(кладе каганець на вікно)

Вна сипле кулі з моєго хреста,

А я сей ножик най собі обіздрю.

(Обзирає ніж.)

Так, ножику, сегодня твоя днина!

Бо два аж Довбушівські серця

Пробити - то не фрашки! - бо они

Твердіші кременя!

(Смотрить вістрє.)

А предці ще

Роботі твоїй нині не конець.

Для того ж мушу наострити тя,

Аби-с такий був острий, як той брич!

Як мсти святої невсипуще око!!

Як Тіфона огненнії отро́ки!!!

(Зачинає ніж острити і в’є до того жасну коротку арію.)

 

П’ЯТА СЦЕНА

 

 

Дзвінка з тарільчиком, на котрім находиться кілька золотих куль,- у лівій руці, а з каганцем - у правій руці уходить з затилля.

 

Дзвінка

(кладе каганець і тарільчик на вікно)

Тобі ще хочеться співати, Чоро?

 

Чора

Се піснь весільна Довбушеві з краснов

Княгинев...

 

Дзвінка

Піснь вогробна, не весільна!

Бо він загине!

(Рве дубельтівку і порошницю з клинка і набиває ю завзято двома золотими кулями.)

А траф’ю! траф’ю! траф’ю! Щоб тото

Єго лукаве-прелукаве серце

На сто кавалків - нє, на прах, на порох

Розсипалось!

 

Чора

(тиче їй ніж за пояс)

А про усяке - ніж

Тобі отсей! Він острий - Чора го

Острила! Бідна Чора!..

 

Дзвінка

(Наслуха́є)

Слухай!

 

Чора

Він!

 

Дзвінка

Він!!

 

Чора

(закусуючи зуби)

Він! А добре мір!!

 

Дзвінка

Лиш не журись...

 

Чора

(сип’ячи, як гадина)

Лиш остро - чуєш? - остро! В серце! в серце!

 

Чора і Дзвінка замикають швидко вікно, гася каганці і даються вбік.

 

ШОСТА СЦЕНА

 

 

Довбуш. Ті, що перше.

 

Довбуш

Вже загасила? Так, як мою душу!

Але втвори і дай мені нічліг!

(Пукає топором у вікно.)

Не хочеш? Предці ж я ти передом

Го заплатив - і гойно, думаю,-

Бо й чорт тобі за него брата не

Заріже, ні сестру не замордує!

(Пукає.)

Тож отвори, ти кажу! Або зараз

Такий нічліг ти справ’ю, що аж пекло

Ся зодригне!

(Б’є топором так сильно у вікно, що оно з бренькотом злітає. Разом падуть два набої.)

Та дві аж? І одної

Би було доста.

(Держиться однов руков за серце, а другов - за арцабу; хитаєсь, паде на коліна, відтак на землю - а то так, що лежить просто під вікном.)

Твердо стелиш, Дзвінко!

 

Дзвінка

(у вікні)

Княгиня ти постелить у перинах!

 

Чора

(в хаті)

А ти повинна ліпше, бо і ти,

І ти - єго сестра, донька отсе

Старого Василя Довбущука

З тов нещасливов