Читати книгу - "Мерседес бенц. Із багажником, Павло Гюлле"

керував із причіпної гондоли ас аеронавтики, хорунжий льотного полку пан Шубер із Сянока, отже, уявіть, — я знову зазирнув панні Цівле у вічі, — це збудження усіх присутніх автомобілістів, коли за півгодини було дано знак, що вони вже можуть заскакувати у свої автомобілі, вже можуть роз’їхатись у пошуках кулі, гнаної вітром, однак поки завели стартери, поки пілоти порозкладали мапи, спочатку кулю шукали через біноклі, бо треба ж було знати, в котрий саме бік вона помчала, і чи їхати по неї на північ, до Щуцина, чи цілком навпаки — до Збилитівської гори; ну і все було приблизно так, — продовжував я: — пан Межейський заскакував у свій величезний «пакард», у якому зазвичай возив восьмеро дітей, пан Нартовський захряскував дверцята своєї «ганзи», пан Геннель летів у погоню на своїй гарній «татрі», пан Кубінський уже на старті нарізав оберти на своєму двотактному DKW, а Єжи Ґеорґіадіс, якого всі мали за вірменина і який був просто греком, переслідував того повітряного лиса на прекрасному «шевроле», пан Ясілковський на «б’юіку», натомість інженер Гобблер на дводверному BMW, на відміну від інженера Войнарського, який гнався за кулею на чотиридверному «опелі-олімпіа», і, звісно, це ще були не всі, треба згадати пана Збіґнєва Кристека на «опелі-капітані», пана Жабу на «фіаті-504», пана Мровця на «фіаті-1100», пана Криницького на «стері», пана Захаревича на старому «форді», а також пані Кшишковську на «адлері-юніорі», що ж до «мерседесів», — ми виїхали на плато, і я міг нарешті змінити швидкість і додати газу, — то їх було в Мостицях три — окрім дідуся Кароля такою маркою їздили доктор Сверчевський, а також інженер Следзінський, з тією відмінністю, що це були дводверні «стосімдесятки», натомість дідусь ніколи не зраджував чотиридверній версії, ну, а поза тим у змаганнях брали участь ще й мотоциклісти на «аріелях», БМВ, «цундапах», BSA, «вікторіях», «індіанах», а також «гарлеях девідсонах». — Непогано, — перервала цей реєстр панна Цівле, — тепер поверніть біля тієї лісової дороги, бо ж нам не треба на летовище, а до речі, вас неможливо перебити; так-от, чи й справді той «мерседес» був найліпший? — запитала вона з такою усмішкою, що я ледве не випустив кермо. — Розумієте, я маю на увазі не лише марку, а цю конкретну модель, ви самі казали, скільки з нею було мороки, власне, через кожних п’ятсот кілометрів. — Тоді таку мороку мали всі, — тут-таки перебив її я, — це було питання тогочасних технологій, а не якоїсь окремої марки або моделі, отже, та чотиридверна «стосімдесятка» неодмінно приносила моєму дідусеві щастя у змаганнях, а допомагала йому, звісна річ, бабця Марія в ролі пілота, і поки вони вирушали в гонитву за кулею, дідусь кілька вечорів поспіль слухав радіопрогноз погоди, виходив уночі на дах будинку, щоби спостерігати за небом і хмарами, а також за розташуванням планет, а тоді засідав у своєму кабінеті над мапою, накреслюючи ймовірні траєкторії польоту кулі в усіх можливих напрямках та за будь-якої інтенсивності вітру, аж урешті все це враховував і записував до нотатника у формі таблиць і графіків і, мабуть, тому йому завжди таланило виграти, він завжди здобував цей трофей, бо коли всі одразу після старту лише пеленгували кулю, бабця Марія дивилась у таблиці й казала: — За три чверті години вона буде над Заклічином, дорога номер тринадцять, варіант перший, другий поворот ліворуч на Заґлобиці, — отже, дідусь негайно мчав найкоротшою дорогою до мети, а якщо несподівано змінювалися напрямок або сила вітру, зупиняв на хвилю автомобіль, щоб миттю прилаштувати на узбіччі власноруч сконструйований прилад — вітрячок на розкладній тичці, бабця тут-таки вписувала до табличок точно відчитані з нього дані, й вони знову рушали в погоню, озброєні навігаційними змінами, які безпомилково окреслювали нове розташування кулі за допомогою дюймів, а також логарифмів, і їм завжди вдавалося, випередивши інших, добутися до повітряного лиса — чи було то у Мшані, Іздубній або у Верхославичах, ну й, уявіть, — ми були вже внизу вулиці Словацького, обіч прусських касарень, — ту прекрасну картину: дідусь Кароль зупиняє «мерседес» на узбіччі битого шляху й біжить почерез луку, щоб згідно з правилами опинитись якнайближче до вертикальної точки під гондолою, потім витягає ріжка і грає мисливський поклик, на звук якого аеронавт хорунжий Шубер із Сянока зобов’язаний негайно припинити політ, зачиняючи газову машинку для підігріву повітря, оце вони вже бачать одне одного, вже махають одне до одного, і хорунжий Шубер скидає донизу кітву на линві з почепленим до неї лисячим хвостом, а мій дідусь хапає його, і щоразу це найщасливіша мить у його житті, бо почерез луку вже надбігає бабця Марія, і вони обнімаються, цілуються, співають, танцюють, а хорунжий Шубер витягає з дерев’яної скрині пляшку шампанського, обумовлену правилами, і три кришталевих келихи, і вони п’ють за звитягу доти, доки дорогою підтягуються інші автомобілі й мотоцикли, і то мусило бути направду фантастичне відчуття — виграти такі змагання, — завершив я сюжет на кільці біля Ґрюндвальської й Костюшка, — бо зважте на те, що за їхніми правилами тріумфували лише один зі змагунів і його пілот, тому що ані другого, ані третього місця бути не могло, так само, як у кінських перегонах, де лише один верхівець зриває хвоста й отримує все, і є справжнім — бо ж єдиним — королем, коли надвечір на його честь усі п’ють у клубі. — А велика то була нагорода? — панна Цівле видобула зі своєї срібної папіросниці самокрутку і прикурила від автомобільної запальнички. — Більша, ніж та, яку дістав за протаранений «сітроен» машиніст Гнатюк? — Ну, що ви таке кажете, — я плавно з’їхав на середню смугу, — пан Гнатюк отримав нагороду не за те, що він щось там знищив, а за промоцію локомотивів зі Хжанова, — як я пригадую, це була тисяча п’ятсот злотих, на ті часи багато, зважаючи, що польський «фіат» коштував тоді близько п’яти тисяч, — а до того ж золоту «омегу» з вигравіруваним дарчим написом: «Героєві Польських державних залізниць — Дирекція», — ну, ні, нагорода за перемогу в тих змаганнях була суто почесною: латунний значок у формі лиса з написом: «Мостиці, гонитва за кулею», — і під ним дата, понад те, переможець ставив усім у клубі по перших три келишки, отже, якщо мова про емпіричний бік питання, то він мусив до тієї слави й пишноти докинути кілька монет. — Не те, що тепер, — зітхнула панна Цівле, — нині кожен хоче робити на всьому гроші, ну й у мене таке враження, що якби можна було би продавати власне гівно, нікого не зупинив би сморід. — Тут ви трохи перебільшуєте, — гукнув я з-над керма, — це