Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

сказала, що за кілька хвилин почнеться перша гра Світової серії Головної ліги бейсболу. Отже, Світова серія. Фергюсон знав, що це таке, але іще ніколи не бачив жодної гри Світової серії, лише одну чи дві гри групового турніру. І не тому, що він не любив бейсбол, в який йому насправді дуже подобалося грати, а просто тому, що він завжди грався з друзями надворі, коли транслювалися матчі, а коли починалися вечірні ігри, то його на той час вже вкладали спати. Він знав імена декотрих основних гравців – Вільямса, Музіала, Феллера, Робінсона і Берра, – але не слідкував за жодною конкретною командою, не читав спортивних сторінок газет Newark Star-Ledger або Newark Evening News, і поняття зеленого не мав, що то таке – бути спортивним болільником. На відміну від нього, тридцятивосьмирічна Кессі Бертон була палкою прихильницею команди Brooklyn Dodgers, головним чином тому, що в ній під номером 42 грав другим захисником Джекі Робінсон, якого вона завжди називала «брат Джекі». Він був першим темношкірим гравцем, якому випало грати в уніформі головної ліги, про що Фергюсон дізнався від своєї матері та Кессі, але Кессі більше зналася на цій темі, бо й сама була темношкірою жінкою, яка перші вісімнадцять років свого життя провела в Джорджії й розмовляла з сильним південним акцентом, який Фергюсону видавався химерним і водночас прекрасним, таким томним в своїй музикальності, що йому ніколи не набридало слухати, як говорить Кессі. Вона сказала йому, що цього року Бруклінські Доджери не беруть участі в Світовій серії, бо їх вибили з боротьби Гіганти, але Гіганти й самі були місцевою командою, тому вона боліла за них, сподіваючись на їхню перемогу в Серії. Вона сказала, що в цій команді є декілька хороших темношкірих гравців (Кессі вжила саме це слово – темношкірий), хоча матір Фергюсона наказала йому вживати слово негр, коли йшлося про людей з чорною або коричневою шкірою. Дивно, подумав малий, що самі негри кажуть не негри, а темношкірі, і це вкотре довело той факт, що світ – штука складна й заплутана. Але, незважаючи на присутність у складі Гігантів таких гравців, як Віллі Мейс, Хенк Томпсон та Монте Ірвінг, ніхто не давав їм жодного шансу в протистоянні з Клівлендськими Індіанцями, які встановили рекорд з максимальної кількості перемог для команд Американської ліги. А ми іще побачимо, хто виграє, сказала Кессі, не бажаючи зважати на прогнози знавців, і вони з Фергюсоном повсідалися дивитися трансляцію зі стадіону Поло Граундз. Матч почався невдало для Гігантів, коли Клівлендці взяли два очки в верхній частині першого інінгу, але Гіганти відігралися на пробіжках в нижній частині третього інінгу, після чого гра перейшла у жорстке напружене протистояння (Меглі проти Лемона), коли нічого рішучого не відбувалося і все залежало від одного-єдиного виходу на биту, який підвищує значущість і драматизм кожної подачі у міру того, як гра добігає кінця. Чотири інінги поспіль гра йшла на рівних, але раптом у верхній частині восьмого інінгу Індіанці виставили на базу двох ранерів. На поле вийшов Вік Верц, бетер-шульга з потужним ударом. Він врізав по м’ячу, який подав пітчер Гігантів Дон Ліддл, відбивши його далеко до центру поля, так далеко, що Фергюсону здалося, наче це буде гарантований хоум-ран, але він тоді був іще новачком у бейсболі і не знав, що стадіон Поло Граундз мав химерну конфігурацію ігрового поля, яке мало найширшу центральну частину серед усіх бейсбольних стадіонів – 483 фути від основної бази і до паркану, а це означало, що високому м’ячу, посланому Верцом, м’ячу, який деінде гарантовано став би хоум-раном, не судилося долетіти до трибун, хоча все одно то був вражаюче сильний удар. Здавалося, він неодмінно пропливе над головою центрального приймаючого гравця Гігантів і поскаче по полю аж до межі, чого було б достатньо для потрійного, а, може, навіть і внутрішнього хоум-рану, і що могло б дати Індіанцям можливість заробити два, а то й три очки. Та раптом Фергюсон побачив те, що пішло всупереч всім законам фізики – то був подвиг спортивної доблесті, який затьмарив всі людські досягнення, які йому доводилося спостерігати протягом свого короткого життя: то Віллі Мейс побіг за м’ячем спиною до внутрішнього поля майданчика, побіг так, як Фергюсону ніколи не доводилося бачити раніше – він рвонув щосили тої ж миті, коли м’яч відскочив від бити Верца, неначе звук удару м’яча об дерево точно вказав йому, де той м’яч має приземлитися. Не піднімаючи голови й не дивлячись по боках, Віллі Мейс по-спринтерськи помчав туди, де мав упасти м’яч, так, неначе під час його польоту добре знав, де він приземлиться, навіть не дивлячись на нього, неначе він мав на потилиці очі. Коли ж м’яч сягнув вершини своєї траєкторії і почав падати в точку на відстані близько 440 футів від основної бази, Віллі Мейс виставив перед собою руки, і м’яч, скотившись його лівим передпліччям, опинився в кишені його розкритої бейсбольної рукавиці. В ту мить, коли Мейс спіймав м’яча, Кессі зіскочила з дивану і зверещала: «Вау! Вау! Вау!» Але сталося дещо більше, аніж просто вдалий прийом, бо тої миті, коли гравці у базі побачили, як м’яч відскочив від бити Верца, вони кинулися бігти, і бігли вони з упевненістю в тім, що зароблять очки, бо жоден центральний приймаючий гравець ні за що не зміг би спіймати такого м’яча. Щойно Мейс спіймав м’яча, він крутнувся на п’ятах і кинув його до внутрішнього поля, кинув з такою неймовірною силою, що після кидка з нього злетіла кепка, а сам він упав додолу. В ауті опинився не лише Верц, а й провідний ранер, який був позбавлений можливості вцілити по високо посланому м’ячу. Рахунок і досі був нічийним. Здавалося, що Гіганти ось-ось переможуть в нижній частині восьмого або дев’ятого інінгу, але вони не змогли. Гра перейшла в додаткові інінги. Марв Гріссом, новий подаючий гравець Гігантів не дав Індіанцям заробити очок у верхній частині десятого інінгу, після чого тренер Гігантів в нижній частині інінгу вивів на поле двох свіжих гравців, одним з яких був Дасті Родс в ролі подаючого. Яке красиве ім’я, подумав Фергюсон – Дасті Родс, – хоча це було все одно, що назвати когось Мокрим Тротуаром чи Засніженою Вулицею. Коли Кессі побачила, що бровастий почав розминатися, вона сказала: «Поглянь-но на отого старого блідолицього бевзя з щетиною на підборідді. Якщо він не п’яний, Арчі, то я – королева Англії». П’яний чи ні, але того дня окомір Родса був у чудовій формі,