Читати книгу - "Хочу бути твоєю, Лаванда Різ"

Розділ 12

Максим

— Приємно здивований, що вечір понеділка ти проводиш наодинці із самим собою, — криво посміхнувшись другові, суну йому в руки пляшку мого улюбленого бурбона і, не чекаючи на запрошення, проходжу до будинку. — Подобається мені твоя хатинка, собі таку ж хочу, подалі від суєти, влітку можна з веранди за зірками спостерігати і вити на місяць.

— Саме цим і збирався зайнятися, — хмикає Дем'ян. — Дай вгадаю, причина твого несподіваного візиту пов'язана з твоєю милою гостею?

— Не так сформулював. Причина мого візиту пов'язана виключно з тобою, мій друже, і твоєю загадковою стратегією підбиття клинів до чарівної скромниці, над якою я взяв шефство, — дістаю келихи, ставлю їх на стіл і навмисне сідаю в улюблене крісло Демона. — Сьогодні ти її одягнув, а що буде завтра? Почнеш роздягати?

— А що це ти так почав перейматися, га? Натяки якісь мені кидаєш. Це був лише дружній жест, Яворе, — Демон сідає навпроти, граючи багатозначною посмішкою, відкручує кришку на пляшці, хлюпнувши нам потроху. — Ти дивно реагуєш на Яніну і тебе це лякає, тому ти примчав до мене тупотіти ногами.

— А ти їй усю історію про Алю розповів? — випиваю залпом. — Усі подробиці тієї ночі?

— У мене б язик не повернувся. Та й не потрібно їй знати усі подробиці тієї трагедії. Я правда шкодую про ту нашу витівку і до чого це призвело. Не можу відмотати та виправити, іноді вона мені навіть сниться. Що поганого в тому, що я купив Янусі це модне ганчір’я?

— Ти наближаєшся до неї, Демоне. Ми люди іншої породи, ми користуємось жінками, але щастя їм не приносимо, хіба що у вигляді оргазмів. Я не хочу її зіпсувати, і щоб ти її псував також не хочу, ми й так достатньо сердець розбили. Перемкни свою увагу на одну зі своїх подружок. Я сам подбаю про Яну, вирішу її питання з лікарнею, академією, переконаюся, що вона нормально прилаштована і зникну з її життя, нехай кицюня шукає своє щастя та будує своє життя, як їй хочеться.

— А якщо їй трапиться якась потвора, козел, який намагатиметься її принижувати? У тебе не виникало думок пригріти цю тихоню під своїм крилом до старості? — цього разу Демон налив більше і пішов на кухню за закускою, пожерти він любить, тому в нього завжди є щось смачненьке. І я не помилився, приніс котлети, житній хліб, помідори порізані дольками, два види сиру, ікру. З часом ми підсіли на благородні недешеві напої, але дурна звичка заїдати алкоголь залишилася. Точно знаю, що англійці, наприклад, віскі голубцями не закусують.

— Ми не створені для сім'ї, Демоне, думаю, на старості ми житимемо з тобою разом, ти у нас такий уважний, а я дбайливий, — реготнувши, роблю великий ковток і кладу на язик дольку помідора. — Як тобі перспектива?

— Ні, дякую. Я собі когось кращого знайду. Наші спільні друзі здебільшого вже усі одружені, обзавелися дітьми. Нещодавно бачив Кузю, працює на млині, троє дітей, такий задоволений. А пам'ятаєш, як він у восьмому класі на баяні грав і соромився у чоловічій роздягальні після фізри переодягатися? А тепер щасливий тато трьох дочок.

— Угу, купа клопоту, переживань, обов'язків, та сама жінка в ліжку. Ось тому Кузя працює на млині, а я став головним архітектором, бо на мені не висить родина. Я вибрав кар'єру і не шкодую. Кожен з нас отримує своє щастя, яке залежить від нашого вибору та пріоритетів. Мені тиснутиме будь-яка обручка. А якщо мені захочеться трохи поняньчитися з дітьми, у мене для цього є хрещеники.

— Ти сказав Яніні треба допомогти з лікарнею. Вона на щось хворіє? — Демон знову повертає розмову, і ми повертаємось до нашої скромниці.

— Я не маю тобі цього розповідати. У неї щось із нирками. Записав її на середу до лікаря після того, як переговорив з Германом. Може, вже скажеш, що ти думаєш про Яніну насправді? Я чув, тепер у тебе в телефоні з’явилася купа її фото?

— Дивно, ти знайомий з дівчиною всього нічого, добу, і раптом така догідливість та ревнощі, — погляд Дем'яна стає твердим, ріжучим. — Яворе, я не повинен звітувати тобі про свої думки, як і ти мені про свої. Життя покаже, що буде далі. Не збираюся я розбивати їй серце, заспокойся. Дивися сам його не розбий.  

Ми потеревенили ще години півтори, змінивши тему, щоб не нагнітати ситуацію, обговорили спорт, політику, бізнес, коханок і мирно розійшлися, як і раніше, найкращими друзями. Ми знаємо один одного досить давно і Дем'ян мені по-своєму дорогий, не хотілося б, щоб між нами щось чи хтось встало.

…Я застав Яніну на кухні зі склянкою води. Зважаючи на все, у новій піжамці. Дем, мабуть, навіть піжамку їй купив, шортики і маєчка, а чому б і ні, якщо вже він вибрав їй стільки мереживних трусиків. Так розчулило, що капець як розлютило!

— Чого не спиш, майже дванадцята ночі? — І собі дістаю з холодильника холодної мінералки.

— Почуваюся не дуже, температура піднялася. Ось ... пігулку запивала, — відповідає чи то сонним, чи то млявим голосом.

— Щось болить? — Відставлю воду, підходжу ближче.

— Угу… піду ляжу, — киває, тяжко зітхаючи.

Цей імпульс ніби взявся з нізвідки, прошивши мене наскрізь бажанням обійняти, притиснути це кошеня до себе і поділитися силою. Що я й зробив, згріб її у оберемок сильними руками і притиснув до своїх грудей, торкнувшись губами її гарячого чола. — Чим я ще можу тобі допомогти? Тільки скажи.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍