Читати книгу - "Я знайду тебе, Макс Дикий"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Навіть не віриться, що вийшло і вона не відштовхнула. Тримаю її долоню в своїй і трохи поглиблюю поцілунок.
Вона спершу ніби завмирає, але потім відповідає на поцілунок.
Усміхаюсь і вільною рукою торкаюсь її талії, але потім в голові ніби клацає перемикач: якщо зараз зайду занадто далеко, то вона може почуватись спантеличено і відштовхнути мене… Ні, треба бути розважливим, навіть якщо зносить дах.
На цій думці я все ж відриваюсь від губ Аліни і розплющую очі, дивлячись на неї:
— Давно хотів це зробити…
— Невже? — вона трохи збентежено усміхається.
— Ага, — киваю. — Але намагався про це не думати.
— Бо треба думати про роботу? — вона киває.
— Бо я не хочу тебе втратити, якщо щось піде не так, — чесно говорю я.
— Ніколи б не подумала, що ти такий несміливий… Навпаки вважала, що ти такий собі мачо, — вона опускає погляд. — І що в тебе купа шанувальниць…
— Я ж практично соціопат, який мачо, — усміхаюсь. — Мені з компами набагато комфортніше. Хоча не буду сперечатись, в певний час я дійсно міняв дівчат дуже швидко. Але це було давно.
"Ну, не дуже давно", — додаю подумки.
Але в такому зізнаватись Аліні не дуже хочеться. Не хочу, щоб вона думала, що я несерйозний.
— Мабуть, краще я поїду додому, — раптом каже вона. — Послухаємо той запис на роботі, добре?
— Прошу, не їдь, — все ще тримаю її за руку. — Спати будемо окремо, не бійся. Але не їдь.
— Ти справді цього хочеш? — вона уважно дивиться мені в очі.
— Ти мені дуже подобаєшся. Коли побачив, як той дурень пристає до тебе, в якусь мить думав підійти і набити йому морду… Хоча ми з тобою ще навіть не зустрічаємось чи щось подібне, щоб я мав право так втручатись в твоє життя, — відповідаю я.
— Мені справді дуже приємно про це дізнатися, — каже Аліна. — Але чи це не завадить нашій роботі?
— Не знаю, — відповідаю чесно. — Не люблю обіцяти те, в чому не впевнений на сто відсотків. Але й не спробувати не хочу. Я хотів би зустрічатись з тобою. І обіцяю, навіть якщо в нас щось піде не так, я все одно докладу всіх зусиль, щоб знайти твою сестру.
— Я дуже хочу, щоб у нас все пішло так, — усміхається вона.
— Чи це значить "так"? — перепитую я її.
— Ну ти ж детектив, маєш логічне мислення, то зроби висновок, — піддражнює вона.
— Яка ж ти хитрюжка, — усміхаюсь і знов подаюсь вперед, щоб поцілувати її.
Торкаюсь губами її губ і все ще тримаю її за руку.
Вона подається вперед і обвиває руками мою шию:
— Ти інколи буваєш смішним, але через те подобаєшся мені ще більше, — шепоче на вухо.
— Приємно чути, що подобаюсь тобі, — відповідаю я.
Бачу її оголену шию так близько… Хочеться доторкнутись. Не втримуюсь і легенько цілую біля вуха.
Вона легенько здригається, але не перестає обіймати мене.
З одного боку хочу зайти далі… Але розумію, що щойно сказав їй що дам просто поспати в гостьовій кімнаті. Що як вона подумає, що я просто хочу з нею переспати тут і зараз? Не хочу її втратити…
— Певно, треба зупинитись, — тихо кажу вголос, але все ще притискаю її до себе і зазираю в очі, намагаючись прочитати її.
— Так, давай не будемо поспішати, — шепоче вона.
— Ми так і не випили чай, — усміхаюсь, злегка відсторонюючись від неї.
Треба відсторонитись, інакше ніяк… І так як пʼяний, коли вона так близько.
— О, чай остиг, — каже вона. — Поглянь, вже майже перша ночі, ото ми засиділися…
— Так, засиділися, — усміхаюсь і все ж відпускаю її. — Можеш прийняти душ першою, я дам рушники і щось з одягу… А потім — спати.
— Добре, — вона теж усміхається. — Завтра у нас багато справ…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я знайду тебе, Макс Дикий», після закриття браузера.
