Читати книгу - "Сміттяр, Мар'яна Доля"

12

Хлопці зупинилися. Перед ними на дорозі стояла дівчинка років тринадцяти - маленька, худорлява,  в коротесенькій спідниці і туфлях на високих підборах. На обличчі в  неї був яскравий макіяж.

 - Привіт, красунчики! - сказала вона. - Може, бажаєте скласти дівчині компанію?

- Не бажаємо, - сказав Ерік і зробив крок, щоб обійти несподівану перешкоду, але дівчина схопила його під руку і весело засміялася, стріпнувши копицею немитого волосся.

 - Та не бійся,  це недорого, - змовницьки підморгнула вона. 

- Ішла б ти додому, - сказав Тед, відтручуючи дівчину з дороги, - ми з малолітками справи не маємо!

 - Чого це ви, хлопці, ображаєте даму? - почувся хрипкий голос десь збоку, з-за рогу напіврозваленої халупи. Аж ось і його власник виступив із тіні, і  Ерік з Тедом побачили чолов'ягу років сорока, дуже високого, з квадратною фігурою та непропорційно маленькою головою. З таким заводитися було б необачно - навіть попри те, що їх було двоє, а він один, незнайомець здавався значно сильнішим, до того ж тримав у руці бейсбольну битку. 

 - Нікого ми не ображаємо, - відповів Тед. - Йдемо собі, нікого не чіпаємо, чому вона до нас прив'язалася?

 - Він мене назвав малоліткою, а потім штовхнув, - поскаржилася дівчинка, тримаючися за плече з таким виглядом, наче от-от помре. 

- Недобре так робити, джентльмени, - докірливо похитав головою чоловік з биткою.

- Слухайте, давайте ми відшкодуємо вашій дамі моральні збитки, та й підемо своєю дорогою, - сказав Тед.  - Ми вас не бачили, а ви - нас.

Дівчина з чоловіком переглянулися. По обличчю останнього було видно, що він незадоволений такою поступливістю хлопців - певно, розраховував почати бійку, і зараз обмірковував, що краще - узяти запропоновані гроші і піти шукати нових "жертв" чи продовжити розбиратися з цими.

Раптом десь позаду від них почулася голосна лайка, потім пролунав постріл. Заверещав пронизливий жіночий голос. 

 - Когось замочили, - констатувала дівчинка без особливих емоцій.

Тед швидко дістав з кишені першу-ліпшу купюру і тицьнув їй.

 - Ну все, ми пішли, - він кивнув здоровилу, і користуючись тим, що той дивився у бік, звідки лунав гамір, вони з Еріком швидко попрямували  вулицею. Ерік озирнувся через плече і побачив, що  чоловік із биткою простягнув до дівчини руку, а коли вона спробувала заховати гроші, дав їй копняка, відібрав здобич і знову щез у темряві. Мала пошкутильгала на своїх підборах до котроїсь із халуп, мешканці яких швидко ховалися у своїх житлах, затягуючи досередини речі та замикаючи двері. 

 - Недешево тобі обійшлася сьогоднішня прогулянка, - сказав Ерік Тедові.

 - Нічого, зате прикольно!  Мені сподобалося тут, - відповів хлопець. 

У цю мить на дорозі попереду з'явився відблиск автомобільних фар і почувся характерний звук сирени.

 - Поліція! - вигукнув Ерік. - Ховаємося!

Він зрозумів, чому жителі нетрищ так поспішно розбігалися з вулиць. Але Тед не виглядав особливо схвильованим, для нього  поліцейська облава була ще однією захоплюючою пригодою. Ерік же не розділяв його захвату, він швидко потягнув друга вбік з проїжджої частини, і вони зачаїлися за одним із нежилих будинків. Перечекали, поки патрульний автомобіль промине їх, а потім знову побрели до виходу із району "мінусів", вже не дорогою, а розбитим тротуаром, спотикаючись об різний непотріб, що валявся тут і там. 

Вони вже були на території відселеного приватного сектору, коли раптом з темряви виринув промінь ліхтарика і , немов назло, висвітив їхні фігури.

 - Ану стійте, - до них підійшов ще один поліцейський. - Покажіть свої документи!

Ерік стояв ні живий, ні мертвий. У таку халепу він ще не потрапляв ніколи в житті. Він чув від хлопців зі своєї школи, що кого ловили вночі на території "мінусів", на тих потім чекали великі неприємності.

Тед дістав з гаманця пластикову картку і простягнув патрульному.  Той покрутив її в руках. За мить суворий голос полісмена значно пом'якшився, хоча він все ще намагався зберігати загрозливий вигляд.

 - Так, містере Рассел, - промовив поліцейський. - Розкажіть, будь ласка, якого дідька ви тут робите?

 Тед  знизав плечима:

 - Розумієте, сер, ми з другом трохи заблукали, от саме збиралися у вас спитати, як вийти з цього району...

 - Далеко ж ви приблукали! - патрульний знову заглянув у Тедове посвідчення. - Тут написано, що ви проживаєте у третьому районі.

 - Абсолютно вірно,  у мого батька будинок на Набережній вулиці, якраз по сусідству з особняком головного прокурора, вони ще в гольф разом грають, коли тато повертається до міста. Він взагалі посол у...

 - Мене ці всі подробиці не цікавлять! - прикрикнув поліцейський. - Зараз відвезу обох у відділок, і нехай ваші батьки приїздять та вас забирають, щоб їхні синки не тинялися поночі, де не слід.

Тед зітхнув і витяг  уже й так добре схудлого гаманця.

 - А може, не треба до відділку? - спитав він. - Ми ж всього-навсього заблукали,  хіба це карається законом?

У цей час він дістав гроші і простягнув полісменові. Той швиденько заховав їх у кишеню.

- Добре, вважайте, першого разу вам пощастило, - сказав коп.  - Але якщо хоч ще  колись тут з'явитеся - будете сидіти у "мавп'ятнику" і там розповідати про своїх друзів-прокурорів!

 - Дуже дякуємо вам, сер! - промовив Тед, і вони з Еріком майже бігом кинулися геть - у напрямку пустиря, за яким лежав уже добре освітлений та благополучний Еріків двісті сорок п'ятий район.

 - Я думав, що тут нам і каюк, - сказав Ерік, коли вони вже йшли людною вулицею. - А він у мене навіть документи не спитав.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍