Читати книгу - "Пітьма наступає, ANNA SMILE"

Була зима. Дуже сніжна і сліпучо-біла. Джен зима ніколи не подобалась. Вона принесла їй багато нещасть...

Дівчина знову сидить у своїй кімнаті і дивиться у вікно. Вона знову виглядає хлопця своєї сестри, в надії, що то був лише сон, і вона разом з ним зараз вийде з лісу... На її очах буде змішуватись втома з гордістю через ще одне виконане завдання...

Проте не зараз... Кароліна не вийде. Пів року тому її назавжди огорнула пітьма-лавина. І з того вечора, з тої самої пори, коли дівчина почула цю страшну звістку - вона бачить видіння, контролювати які вона не в змозі.

Джен вийшла на ґанок і судомно вдихнула крижане повітря: навряд чи вийти на вулицю у футболці було гарною ідеєю. Незважаючи ні на що, це дало їй можливість трохи оговтатися та повернутись до дійсності.

Роззирнулась. Все як і було: будинок на засніженій галявині, довкола ліс і нічого більше. Ніхто не прийде.

Дівчина тяжко зітхнула і повернулася до дійсності. У неї більше нікого нема, а пам'ятає вона лише події, що відбулися пів року тому...

Вона знову повертається у той час!!!! Джен злилася на себе через це і вираз її обличчя ставав дедалі невдоволеним.

Побувши ще трохи на вулиці, вона ще дужче замерзла, проте жахливі спогади відступили.

Після такої терапії потрібно було випити філіжанку гарячого чорного чаю.

Кожен ковток обпікав горло, проте далі тілом розтікалося тепло, і від цього ставало ще краще.

Раптово вона побачила у напівпрозорій реальності свою сестру. Кароліна підійшла до неї і поклала руку на плече. Від цього сестринського дотику ставало так добре й так сумно водночас... Джен почала глибоко дихати, підійшла до вікна й сперлася руками на підвіконня.

За хвилину ці відчуття минули й вона повернулася до столу.

Щойно вона зробила останній ковток, як у двері постукали. Дівчина з подивом глянула у бік дверей.

Увесь цей час вона була сама. Лише Ґрем - хлопець Кароліни навідувався двічі. Вперше, коли померла її старша сестра. Вдруге - просто щоб перевірити, як Джен справляється із самостійним життям.

Ґрем був на п'ять років старший за старшу сестру Джен. Кароліна розповідала, що виконуючи регулярні місії від Божества, Ґрем під два метри зростом, завжди чіплявся довгим світлим волоссям за гілля та іноді вдарявся головою об великі та міцніші гілки.

Вона знову згадує про сестру... Джен глибоко вдихнула і неймовірно швидко похитала головою.

Дівчина з подивом підійшла й відчинила двері. На ґанку стояв Ґрем у темно-зеленій куртці та коричневих штанях, й важко дихав. Він дивився на неї з-під лоба й злісно почав:

- Є розмова.

Хлопець легенько штовхнув Джен у плече вглиб будинку і одразу завернув у лівий бік до кухні. Вона, зачинивши двері зі ще більшим подивом і переляком, пішла за ним.

Ґрем міряв своїми двометровими кроками маленьку кімнату. З його вигляду можна було зробити висновок, що щось його непокоїть.

- То... - ніяково продовжила Джен, - про що ти хотів поговорити?

- Це несправжній світ. - різко відрубав хлопець. Його голос у тій цілковитій тиші можна було порівняти з ножем, що туго, але зі скрипом прорізає кригу.

- Що? Про що ти говориш? - не зрозуміла дівчина.

- Ти не розумієш? - спитав Ґрем тихим і спокійним тоном, пиляючи її поглядом.

Джен заперечно похитала головою.

Не змінюючи тону, хлопець продовжив:

- Де скажи мені, будь ласка, зима продовжується більше за пів року? У якому місці розташований будинок на галявині посеред лісу? Звідки у тебе береться їжа пів року поспіль?

Джен заціпило.

Справді, було багато незрозумілих речей, на які дівчина чомусь зовсім не звернула увагу. А Ґрем буквально за одну секунду відкрив їй очі.

- Одягайся. Нам треба йти звідси. Я чекаю на дворі. - він розвернувся і пішов.

- Що?! Чекай! - зарепетувала дівчина.

- Немає часу. Тебе тут нічого не тримає. У нас явно було інше життя, набагато краще за це!

І він пішов.

А й справді... Чому спогадів нема? Їх просто не було! І речей, без яких вона не могла жити теж не було!

Минуло хвилин десять і дівчина вийшла на вулицю, одягнена у чорні штани й куртку.

Джен ще не усвідомлювала, що покидає цей дерев'яний, але напрочуд теплий будинок назавжди.

Вони мовчки йшли вглиб лісу. Ґрем лише один раз задів головою гілку і Джен не витримала.

- Ти сумуєш за нею?

- Пішли далі, - відрізав хлопець.

- Ти сумуєш за Кароліною? - на подив дівчини вона запитала це без гіркоти у голосі.

Ґрем раптово розвернувся. У його очах ледь помітно бриніли сльози, проте він сказав те, чого дівчина аж ніяк не очікувала почути:

- Цього всього просто не могло бути. - він зробив паузу, - Пішли далі.

Між ними знову запала мовчанка. Джен вже не відчувала нічого. Серце, ноги, руки - цього всього ніби не було. Вона не розуміла навіть, як рухається й втратила лік часу.

Зненацька, десь вдалині почулися голоси та  швидкі кроки людей. Ґрем зупинився та припідняв правицю, натякаючи Джен, щоб вона теж зупинилася.

Не зрозуміло звідки на дівчину хтось накинувся й заламав руки за спину. Ґрем почав бійку ще з однією постаттю, проте сили були не рівні: з собою хлопець мав лише ніж, у той час як постать наставила на нього пістолет.

Підбігло ще з десяток людей, повністю одягнених у чорне.

Дівчина кричала та пручалася, проте постать, що тримала її за руки крикнула ледь не всаме вухо:

- Не пручайся! Ніхто тебе тут тримати не буде! Заспокойся!

- Джен! Не чіпайте її! - крикнув Ґрем.

Раптом пролунав постріл. Все стало уповільненим й тихим. Ґрем припинив пручатися й зупинився. Його рука прикривала правий бік. На темно-зеленій куртці виступили багряні плями...

Джен прокинулася від того, що кричить. Роззирнулася: вона лежить у білому ліжку, біля неї якісь апарати, а з руки стирчить якась трубка. Пахло чимось схожим на спирт. В очі трохи било блідо-жовтим світлом, а за вікном була ніч. Проте ліхтарі на дворі своїм світлом ніби розтинали темряву і від цього ставало трохи легше.