Читати книгу - "Ставка: ненависть, Горова Ольга"

17

Насправді він вже майже повірив, що вона таки дослухається поради. Багато хто пройшов повз його авто, припарковане у глибині двору, де стояв будинок Алекса. Грегорі їх знав по університету. І, як і казав Сергію, то були люди, які розуміли, на що зважувалися. 

 А ще знали, на що здатен Алекс, якщо хтось почне десь патякати.

 Жодного разу Грегорі не вийшов з авто й не заговорив ні до кого, хоча з більшістю був знайомий хоча б зверхньо. І все ж, якого біса він взагалі робить тут?! От у чому стояло питання.

 Майже восьма година вечора. Йде дощ та реве такий вітер, що він серйозно побоювався, аби якесь дерево поблизу не вирвало з коренем. Бабине літо скінчилося остаточно. Мабуть, Грегорі таки може їхати додому.

 Він ніколи не розумів тяжіння приятеля до саморуйнування, хоча знайомі були ще зі школи. Не в такій мірі. Не брав у цьому участі. Але й просто ігнорувати не міг.

 Бо ще на першому курсі батько просив його приглядати за Алексом, аби той не спаплюжив репутацію університету. Позаяк приятель таки був розбещеним та егоїстичним, звиклим, що йому все дістається за одним клацанням пальців. Хоча йому й не відмовиш у чарівності та вмінні добиватися свого усіма методами.

 Інколи здавалося, що відрахувати – легше. Але, знаючи родину та вплив… Доводилося використовувати інші методи та який-не-який дружній вплив. Хоча з Алексом ніколи не можна було бути певним. 

  Але ж тут – не університет. І, дивлячись обʼєктивно,  Алекс має право робити в себе вдома все, що йому заманеться, аби за взаємною згодою.

 Одного Грегорі не міг поки зрозуміти – на…хіба йому ця Софія? Чого не дає дівчині спокою, а в'ється навколо, немов той лис? Улещує, прикидається. Аж бісив своєю увагою!

 Вона була геть не схожа на тих, кого Алекс обирав раніше!

 До того ж… існувало ще одне питання. На яке він підсвідомо знав відповідь, але ж до біса не бажав визнавати!

 Чому він, Грегорі, не може полишити цю ситуацію в спокої?! Очевидно, що дівчина його на дух не переносить. І… не те щоб Грегорі сам до цього руку не доклав.

 Так, він не проявляв чемність, ба більше, не дуже й то характер ховав, можливо, трохи розраховуючи, що вона таки замислитися, що й Алекс не такий, якого удавав ці два тижні для неї. Чи то марно надія?

 Наскільки правдивим може виявитися закид Сергія, що Грегорі сам Алекса й спровокував? Хріново, якщо Грегорі аж настільки погано власну цікавість приховав.

 Бо понад усе Алекс обожнював змагатися. І чим вище ставки – тим сильніше йому було в кайф! На такі дрібниці, як порядність та совість, Алекс не звик зважати. Як і на дружбу. Скоріш, навпаки.

 Чи міг Грегорі спровокувати цю всю цікавість?

 Матюкнувся крізь зуби, діставши сигарету з пачки. Ще раз обвів очима двір.

 Може, йому таки щось вдалося? Бо ця мала шпичка таки ж тут не зʼявилася…

 От тільки не зрозуміло, чого Грегорі зараз відчував від того таке вдоволення? Думати над цим не хотілося, як і аналізувати власну поведінку.

 Він вже простягнув руку, аби завести двигун, коли несподіваний рух тендітної фігури у дворі, привернув усю його, трясця, увагу!

  По скронях немов битою вдарило! От тільки зсередини.

 Біс його роздери за те, що Грегорі й миті не потребував, аби впізнати цю занозу! І по хріну на дощ та темряву!

 Всередині щось аж вибухнуло роздратуванням від того, що вона відкинула його пораду! Від задоволення до шаленого гніву не промайнуло й секунди часу!

 Він так різко завів двигун і буквально з місця рушив так, що шини завили на мокрому асфальті, наплювавши на те, що знаходився у дворі! Софія аж підскочила від того звуку!

 А він чи не за дві секунди опинився поруч, гучно посигналивши. Та настільки ж різко загальмував, відрізавши їй шлях до підʼїзду. Висмикнув ключ.

– Бляха! Хіба я щось незрозуміло тобі сказав, Софіє?! – рявкнув Грегорі, вискочивши під цей дощ…

 Сам не розуміючи до пуття, що збіса робить?! Та запитати було ніколи. Тому все роздратування на неї обвалив! Вирячився на дівчину з гнівом.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍