Читати книгу - "Ставка: ненависть, Горова Ольга"

18

А вона на нього витріщилася, здається, геть отетерівши! Та вже потроху теж почала заводитися, він то й у тьмяному освітлені вуличного ліхтаря бачив!

– Незрозуміло?! Ти про що, взагалі?! Ти – і “зрозуміло”, то два всесвіти, які не перетинаються, Гришо! – треба відзначити, оговталася дівчина швидко.

 І тут же накинулася на нього у відповідь зі звинуваченнями.

 Бісило, як вона його кликала. З дитинства не любив своє імʼя, злився на батьків. Якесь… дурне та сільське за відчуттями. Старезне.

І це ще більше зараз розпалювало у ньому полумʼя роздратування!

 Бісило що таки прийшла сюди, коли він намагається її… Що?.. Окей, як граний герой якоїсь драми, врятувати? Можливо. Від чого?.. Від того, що, здавалося, точно не принесе конкретно цій дівчині щастя. А йому кто дав право судити? Та все ж… не така вона. Чи йому хотілося, щоб не була такою?

– А сам ти… якийсь навіжений, Григорій! – рявкнула Софія, продовжуючи біситися не гірше за нього. Скинула вище свою вперту бідову голову, ігноруючи дощ. – Чому ти мене переслідуєш?! Одержимий? Чи маніяк?! Ти що тут робиш, взагалі?! Алекс знає про те, що ти мені проходу не даєш?! – кинула так, ніби вважала, що то його потопить.

 Наївна.

 Але питання гарне. На нього він також не мав адекватної відповіді. Позатим Григорій не використовував би таких гучних слів… В принципі, тротуаром його авто можна було нормально обійти, тому формально… Прохід для неї був.

– Я ж тобі ясно сказав, не потикатися сюда! – рявкнув він натомість, і сам завівшись з півоберту. – Невже тобі зовсім мізки відібрало?! Де твоя грана інтуїція чи нюх?! Чи що ви там, журналісти, використовуєте, га?! Чому ти нічого про Алекса не дізналася?! НЕ розпитала серед його друзів, а не у дівчат у гуртожитку?! Хоч приблизно уявляєш, куди зібралася, Софіє?! – прогуркотів з реальною злістю, подавшись вперед.

 Так, що нависнув над нею усім своїм зростом.

– Пропусти! Я йду до свого хлопця! – огризнулася у відповідь Софія. По очах було видно, що він її навіть налякав трохи, та ця була не з тих, хто відступає перед страхами. – Геть з дороги, Гришо! На мене чекають! – кинула йому в обличчя.

 І… це чомусь остаточно його збісило! Остання крапля! Не варто було їй казати ось це все! 

 Плотина рухнула!

– Чекають?! – гримнув Грегорі. – Чекають? – розреготався грубо та гучно.

 Схопив її за руку та притиснув до себе впритул, обхопивши руками. У неї очі розчахнулися від подиву. І… остраху, який вже не виходило сховати.

 Оце – чудово. Нехай боїться. Краще запамʼятає!

– Відпусти! Як же ти мене бісиш! – але ця дівчина не звикла поступатися.

 Ба більше, скинула долоню, схоже, збираючись вліпити йому ляпаса. Проте він перехопив і другу її руку, змусивши дівчину до нього всім тілом припасти. Вона немов повітрям захлинулася. Але Григорій вже зірвався. Аж підкидало від роздратування!

– Бішу? Впевнена? Що ж, тоді нумо перевіримо, які почуття в тебе “твій хлопець” викличе, га? – кинув їй із сарказмом. – Бо так, Софіє! На тебе там дуже чекають! Ще і як! Пішли, сама подивишся, куди настільки поспішаєш! – прогуркотів їй в самісеньке обличчя, не дуже тямлячи, що робить від гніву та ще купи поривів, які не бажав аналізувати!

 І потягнув її за собою до підʼїзду. Хтось же має відкрити цій дурепі очі!

– Відпусти! Нікуди я з тобою не піду! – вона смикнулася назад, намагаючись вирватися.

 Звісно, то не вдалося. Він міцно тримав… власне, сам не був певен, що здатен тепер розтиснуту ту бісову руку.

– Е, ні. Ти ж так туди хотіла, га? Ну так я проведу, щоб не заблукала, – пирхнув, все ще бісячись зсередини, не тямлячи себе від злості на неї. – Здається, тобі кортіло якогось розслідування? То я тобі дещо цікаве покажу! – процідив крізь зуби та глянув на неї майже з погрозою. – Знайдеш обʼєкт для свого гніву!

 І, хлопнувши по кнопці, втягнув її всередину ліфту. Софія при тому дивилася так, ніби налаштовувалася його придушити своїм дешевим шарфом, якщо він тільки ближче сунеться. Це смішило. І бісило неймовірно! Чому це саме його вона до себе на метр не готова була підпускати?!

 І, щоб більше подратувати, встав впритул, затиснувши своїм тілом її у кутку. Хоча не чіпав, най руки аж пекло чомусь. Просто дивився, знаючи, що ні фіга спокійного в ньому немає. Ні у виразі очей, ні в обличчі!

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍