Читати книгу - "Арюмор, Аліна Скінтей"

- 9 -

Північна Європа.

970 рік правління Харальда I Синезубого

Нічний морок опускався в тутешніх землях, дуже швидко занурюючи все навколо в чорну темряву, навіть місячні стріли-промені не в силах були просочитися крізь великі гострі гори. Круглий рік вітер нещадно тріпав крони дерев, що росли на крутих пагорбах, нахиляючи їх гілки до самої матінки-землі, створюючи неймовірно гучний шум-шелест, подібний шепоту. З цієї причини народ і дав назву селищу яка його ототожнювала –  «селище Шепоту». Була ще одна особливість тутешнього природного ландшафту: круті гори які були виструнчені навкруги невеличкого селища, слугуючи міцною опорою-стіною від інших правителів та зазіхання на їхній крихітний шматок землі.

Подейкували, що в горах жили кровожерливі, подібні валунам тролі, а народ, що населяв те селище, їм данину пошани віддавали у вигляді їжі, пійла і золота. Ходила також серед народу простого, казка чи то небилиця, мов, дочка старости селища була віддана ватажку тролів в дружини в обмін на вічний спокій та захист.

Казка чи брехня, та не було кому це перевірити: жоден конунг чи ж то король не посилав військо в село, жодна істота не посягала на землі Шепоту, жодне стихійне лихо не торкнулося селища і жоден розбійник ногою туди не ступав.

Простий торговець або мандрівник – всі поспішали піти з села, ще до заходу сонця. Ніхто з чужинців не залишалася на ніч, адже лякають гори з величезними печерами, біля яких були розкидані жменьки кісток різних розмірів, та й дивне сопіння, що лунало звідтіля, не належало жодному  існуючому звіру. Подейкували, що кістки належали тим, хто зважився сунутися після заходу сонця у володіння троля, бажаючи отримати його дарунок та багатство, слідуючи за зеленим світінням з глибин кам'яних скель, котре видніється лише опівночі.

Молодого хлопця зовсім не лякали тутешні землі, розкидані кістки й навіть періодичний нелюдський рев, від якого здригалися скелі. Міцно тримаючи в руках коротку палицю, кінець якої був обмотаний смоляним клоччям і запаленою для освітлення, він сміливо йшов у глиб самої величезної печери тих скель.

Дійшовши до своєї мети, перед юнаком відкрився неймовірний вид: вся підлога була укрита вовчими шкурами, на стінах красувалися різні дорогоцінні прикраси, що поглинали відблиск вогню, створюючи яскраве освітлення в печері, що було схоже на денне світло, але не несло лиха власнику печери. З рівних колодок, перев'язаних товстими саморобними мотузками, було виготовлено подобу ​​меблів: стіл, два стільці, ліжко, невеликі акуратні підвісні полички. У кутку печери зі стіни била струменем водойма, створюючи невелику подобу озерця-ванни. Всупереч розкиданим кісткам для відлякування, в печері була цілком домашня і затишна атмосфера.

З правого боку біля багаття сиділо величезних розмірів чудовисько, у його великих загострених вухах красувалося одне невеличке золоте кільце, що свідчило про його владу над іншими родичами, а також про його унікальність. Він був останнім із роду кам’яних йотунів, нащадком могутнього Ксаннаракса.

Округле обличчя велетня обрамляло довге сріблясте волосся, заплетене в товсту косу; сіро-сизі очі мигдалеподібної форми нагадували людські, за винятком розмірів, контрастували з блідо-сірою шкірою чудовиська. Троль мав підтягнуте атлетичне тіло, довгі м'язисті руки, на яких вільно бовталися кілька тоненьких золотих браслетів, з внутрішньої сторони які були вкриті гравіюванням рун. На чудовиську був людський одяг збільшена лише в розмірах: лляна широка сорочка сірого кольору перев'язана на талії червоним широким поясом, коричневого кольору штани, ноги ж залишалися босими.

— Запізнюєшся.

Сухо сказало чудовисько, навіть не обертаючись на свого гостя. Одна з унікальностей тролів – це неймовірний нюх, що здатний на великій відстані відчути запах навіть гусениці.

— Прости, важко було пояснювати жителями селища, чому винуватець урочистості тікає з бенкету раніше покладеного часу.

Юнак загасив палаючий факел.

— Сідай за стіл, я готую твої улюблені ласощі, — все так же не обертаючись на юнака, говорив троль. — За людськими мірками сьогодні ти, здається, став уже дорослим?

— Так. У світі людей вісімнадцятиріччя – це той вік, коли юнак стає молодим чоловіком, і він має право отримати свою зброю, скласти іспити на вступ до армії, провчившись три роки і зарекомендувати себе як найкраще, щоб стати воїном.

— Ясно. Яку ж ти вибрав зброю?

— Спис.

— Мабуть, хорошим воїном хочеш стати?

— Так.

— Молодець, — щиро похвалив троль свого гостя.

      На деякий час в печері повисла практично гробова тиша, яку порушувало хлюпання водойми й тріск сухих палаючих дров.

— Знаєш, що я сьогодні зробив?

Перериваючи незручне мовчання, голосно сказав молодик, очі якого горіли невичерпним ентузіазмом і харизмою. Він сидів на стільці, що в рази три більше за саме людське доросле тіло, завзято махаючи ногами, немов дитина, хоча за мірками тролів такий вік якраз-таки дитячий.

— Що?

Крехтячи сказав троль, повільно повертаючи по колу залізний спис, на якому смажилися акуратно нанизані курячі крильця, котрі були улюбленими ласощами сина.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍