Читати книгу - "Відбір для олігарха, Тала Тоцка"

Пліткарі не брехали, вона справді виявилася дуже молодою. Тільки їй не двадцять, а двадцять один, це Макар знав точно. Він навіть знав, в який саме день їй виповнився двадцять один рік, останні три роки в цей день він чомусь опинявся п'яним в димину – зрозуміло, збіг. Бо не стане ж він через таке напиватися, він поки ще не з’їхав з глузду.

Ямпольський відволікся на бесіду з одним із запрошених, а його дружина залишилася стояти в оточенні свити чоловіка. Повернула голову до високого брюнета, що стояв зліва, посміхнулася, підняла очі і зустрілася поглядом з Макаром.

Простір розірвав оглушливий вибух. Як в сповільненій зйомці посипалися цегляні стіни, склалися гармошкою металеві конструкції, впала і розлетілася в дрібний пил стеля, засипаючи собою всіх присутніх. Тільки їх двох не поранило, навіть не зачепило.

Порожнеча всередині відгукнулася гучним відлунням, Демидов навіть озирнувся, чи не чути оточуючим, але нікого не було, весь світ виявився похованим під руїнами стін. Звідкись Макар знав, що вона чекала цієї зустрічі і тепер дивилась не відриваючись, а він так само жадібно пив її поглядом.

«Ти... що ти тут робиш, Ево?»

«Я тут зі своїм чоловіком. А ти з дружиною. Все стало на свої місця, Маку».

«Як ти могла виїхати, не попередивши? Ти втекла!»

«Я залишила тобі лист. Так було краще».

«Для кого? Для Ямпольського? Як ти можеш бути його дружиною? Як ти можеш жити з ним, спати з ним... як, Ево? Ти дозволяєш йому торкатися тебе?»

«??? Ти нормальний, Демидов? Він мій чоловік! Звичайно, я з ним сплю, мало того, мені подобається, він такий…»

Тут уява відмовилась підкорятися Макару, і від картин, які вставали перед внутрішнім поглядом, його всього скрутило, він насилу стримався, щоб не підійти, не схопити Евангеліну за руку і не потягти геть. Якщо треба, перекинути через плече і забрати. Демидов мотнув головою, відганяючи видіння разом з порожньою уявною розмовою, але у нього нічого не виходило.

«Я нікуди не піду з тобою, Макаре».

«Підеш. Я наб'ю йому пику, твоєму чоловікові, він не має права так називатися, тому що ти…»

Тут він зупинився, бо навіть подумки не зміг таке вимовити, адже це жахлива брехня. Його жінка не Ева, у нього є дружина, він жодного разу їй не зрадив.

«Це тому, що кохаєш, чи тому, що тебе просто не цікавлять інші жінки?»

«Звичайно тому, що кохаю».

«Чому тоді ти так часто бачиш мене уві сні, що навіть почав приймати снодійне, боїшся одного разу назвати дружину моїм ім'ям?»

«Звідки ти знаєш?..»

Він готовий був заприсягтися, що її очі зволожилися і заблищали. Більше він стримуватися не міг і не хотів, відсунув якогось мужика, що стояв на шляху, і попрямував до неї. І навіть не поглянув, йде за ним Олена чи ні. Він не знав, що скаже, йому було начхати, що подумає Ямпольский, що подумають присутні. Про всяк випадок розім'яв по дорозі кисті рук. І чого він домагається, не знав. Знав тільки, що Еві не місце біля цього старого мудозвона, нехай він хоч тричі мільярдер і виглядає на сорок.

«А тобі двадцять один. Знаєш, що я подарував тобі на двадцять один рік, Ево? А на двадцять років, знаєш?»

«Ти дарував мені подарунки? Але як?»

«Купував в ювелірці, а потім віддавав зустрічним парочкам, мені було все одно кому, аби дівчата хоч віддалено нагадували тебе. Хлопцям їх віддавав, щоб від себе дарували».

«У мене є чоловік, Макаре, тепер він дарує мені подарунки. Бачиш цей діамант? Арсен подарував мені його після однієї ночі, як ти колись, пам'ятаєш?»

Лють спалахнула, засліплюючи, він по-справжньому на кілька секунд позбувся зору.

«Я не можу тебе віддати йому, Ево!»

— Маку, перестань... — одними губами вимовила Евангеліна, і Макар зрозумів, що сказав це вголос. Ніби завіса спала, він зрозумів що стоїть біля Еви і міцно стискає її плечі. Світ, цілий і неушкоджений, сліпуче сяяв навколо світлодіодами, а до них, розсікаючи натовп, вже йшов з двома охоронцями за спиною Ямпольський.

— Навіщо я тобі, Маку? — все так само беззвучно запитала вона.

І він не знайшов, що відповісти.

— Ево? Що відбувається? — задзвеніло сталеве.

Макара хитнуло від люті. Він ще запитує! Хіба це чоловік? Хіба Макар став би питати, якби хтось ось так торкався до Еви, хапав її за плечі? І секунди б роздумувати не став, удар у Демидова був поставлений майже професійно.

Периферійною свідомістю зрозумів, що подумав про Еву, а не про свою дружину. Правильно, він ніколи не ревнував Оленку, тому, що завжди знав, вона буде з ним, навіщо ж ревнувати? А зараз його буквально роздирало на шматки, одна думка про те, що він торкався до Еви, що він може робити з нею все що завгодно, доводила його до божевілля.

— Все добре, Арсене, не хвилюйся. Це моя родичка з чоловіком. Познайомся. Демидови. Олена та Макар. Олена моя троюрідна сестра, — швидко заговорила Евангеліна, несміло торкаючись до долоні чоловіка, а той раптом стиснув їй пальці, і від одного цього занадто інтимного жесту у Макара ледь не помутнів розум.