Читати книгу - "Зрадник, проклятий та демон, Рита Адлер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- На твоїй руці магічний браслет, - прогарчав він, - і зняти його вже неможливо, як і прокляття – без твоєї участі.
- Ну, неможливо… і що мені до того?
- Маєш знати, що віднині ти теж є частиною проклятої команди, і вороття назад не буде.
- Але, може, якось... – мої думки неслися вперед зі швидкістю світла, я будь-що мала запропонувати якусь альтернативу. - А що, коли замість себе я підшукаю вам когось іншого? – запропонувала я. - Гадаю, безліч дівчат погодяться вийти заміж за такого красеня, як ви.
- Та я й не сумніваюся.
- А хочете, ми перевіримо?
- І яким же це чином?
- Ми разом зійдемо на Землю, я скрізь порозсилаю шлюбні оголошення, звичайно ж, із вашим фото…
- Продовжуй, - Дейв дивився на мене насмішкувато, примруживши око, мов на пустотливу дитину. Та я вже й сама розуміла, що кожне моє наступне слово не вартувало зусиль, але спинитися вже не могла.
- Також я можу порозпитувати серед знайомих. Наприклад, моя подруга Камілла, вона… їй так не таланить на хлопців. Справді. Вона наче замовлена. Але красива, незакохана і чесна, а ще – вона просто спить і мріє вийти заміж за когось такого, як ви і… дуже любить пригоди, подорожі. Так що, гадаю, ви б із Каміллою швидко знайшли спільну мову, не було б жодних проблем, я запевняю. Хочете спробувати?
- Пізно, - зловісно посміхнувся чоловік.
- Та що ви, ніколи не пізно щось змінити, поки ще дихаєш, казала моя бабуся Аделаїда. До речі, вона була професоркою, дуже розумна жінка, і завжди знала, що казала.
- Можливо, тільки для тебе й справді пізно.
- Та ні, зовсім ні. Я пішла б собі із вашого життя геть, мовчала б собі тихенько, а ви б домовилися про все з Каміллою. До речі, я могла б стати дружкою нареченої. То як?
- Усе це нісенітниці, - з обличчя Дейва зникла усмішка, натомість на переніссі з’явилися дві повздовжні зморшки, - бо ти вже ніколи не зможеш ступити на Землю. Та й взагалі, на будь-яку іншу космічну твердь, хоча б і астероїд.
- Чому?
- Тому що ти під дією прокляття.
- Гаразд, я під дією прокляття, але в чому ж воно полягає?
- Нам, членам команди – і тобі тепер також - неможливо ступити ногою на тверду поверхню, окрім як на підлогу «Вогняного виру» або літальної капсули.
- Ви навмисно говорите мені неправду, аби налякати.
- І ти б, звичайно, хотіла переконатися, що це неправда?
- Так.
- Тоді повертайся у свій відсік та трохи відпочинь. А коли ми пролітатимемо біля придатного до приземлення космічного тіла, обіцяю, що я дозволю тобі опуститися на його поверхню та спробувати прогулятися.
- Ви обіцяєте?
Поглянувши на браслет на моєму зап’ясті, капітан хмикнув.
- Не тільки прогулятися, а навіть втекти, піти геть – якщо захочеш.
- Чудово, ловлю вас на слові, - зраділа я, вирішивши: щойно матиму змогу вибратися із зорельоту, відразу активізую вбудований в мочку вуха чіп та викличу найближчу службу порятунку. А потім побачимо, чи буде у цього маніяка із синдромом нареченого бажання жартувати.
- І тобі навіть не доведеться довго чекати.
- Чекати на що?
- Згідно того, що я бачу на приборах, просто зараз ми пролітаємо повз галактику аж з п'ятьма густонаселеними планетами. Тож пропоную переодягнутися.
- Переодягнутися? Навіщо мені переодягатися?- піймавши масний погляд чоловіка, я поправила бретельку.
- Не будеш же ти розгулювати по сипучих пісках, або ж по холодних крижинах – залежить від того, яку саме планету ми оберемо - у цій короткій спідничці та благеньких кросівках?
- Так, не хотілося б…
- Тобі потрібен скафандр та зручне взуття, все необхідне ти знайдеш в своєму відсіку.
- Гаразд, тоді я уже піду?
- Надіюся, дорогу назад знайдеш сама?
- Та звісно.
- Тоді я тебе залишаю, маю багато справ.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зрадник, проклятий та демон, Рита Адлер», після закриття браузера.